Конвенція зі збереження антарктичних морських живих ресурсів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Convention on the Conservation of Antarctic Marine Living Resources
Конвенція зі збереження антарктичних морських живих ресурсів Антарктики
Абревіатура АНТКОМ (англ. CCAMLR)
Тип міжнародна організація
Засновано 20 травня, 1980 (44 роки тому) (1980-05-20)
Мета Охорона навколишнього середовища
Країна  Австралія
Штаб-квартира Гобарт, Австралія
42°53′12″ пд. ш. 147°19′28″ сх. д. / 42.8866992° пд. ш. 147.3243362° сх. д. / -42.8866992; 147.3243362Координати: 42°53′12″ пд. ш. 147°19′28″ сх. д. / 42.8866992° пд. ш. 147.3243362° сх. д. / -42.8866992; 147.3243362
Місце діяльності Антарктика
Членство 25 держав-учасниць + 10 приєднаних держав
Виконавчий секретар Dr David Agnew
Вебсайт: www.ccamlr.org
Мапа

Конвенція зі збереження антарктичних морських живих ресурсів (англ. Convention on the Conservation of Antarctic Marine Living Resources, CCAMLR) є частиною системи Договору про Антарктику.

Конвенція була відкрита для підписання 1 серпня 1980 р. й набула чинності 7 квітня 1982 р. Для реалізації положень Конвенції створено спеціальну Комісію зі збереження морських живих ресурсів Антарктики, штаб-квартира якої знаходиться в м. Хобарт (Австралія). Мета Конвенції — збереження морської екосистеми Антарктики.

Ухваленню Конвенції сприяло  занепокоєння про те, що збільшення вилову криля[1] в Південному океані може мати серйозний вплив на популяцію інших морських живих організмів, залежних від криля трофічними зв’язками.

У 1989 році Комісія створила Програму моніторингу екосистем (CEMP) для подальшого моніторингу наслідків риболовлі та збирання видів у цьому районі.

Держави-учасниці[ред. | ред. код]

Учасники[2] Держави, які приєднуються[3]
Аргентина Аргентина Болгарія Болгарія
Австралія Австралія Канада Канада
Бельгія Бельгія Острови Кука Острови Кука
Бразилія Бразилія Фінляндія Фінляндія
Чилі Чилі Греція Греція
КНР КНР Маврикій Маврикій
Європейський Союз Європейський Союз Пакистан Пакистан
Франція Франція Панама Панама
Німеччина Німеччина Перу Перу
Індія Індія Вануату Вануату
Італія Італія
Японія Японія
Південна Корея Південна Корея
Намібія Намібія
Нідерланди Нідерланди
Нова Зеландія Нова Зеландія
Норвегія Норвегія
Польща Польща
Росія Росія
ПАР ПАР
Іспанія Іспанія
Швеція Швеція
Україна Україна
Велика Британія Велика Британія
США США
Уругвай Уругвай

Морські заповідні зони (MPAs)[ред. | ред. код]

У 2009 році Комісія консенсусом погодилася створити репрезентативну мережу Морських заповідних зон (або Морських охоронних районів, англ. Marine Protected Areas, MPAs[en]) до 2012 року на виконання рекомендацій Всесвітнього саміту Організації Об'єднаних Націй з питань сталого розвитку. У 2011 році було визначено дев'ять областей планування, в межах яких визначатимуться Морські заповідні зони.[4][5][6]

Морська заповідна зона Розмір Статус Рік Запропоновано Відведено
Південні Оркнейські острови 94,000 км2 Відведено Велика Британія 2009[7]
Море Росса 1.55 мільйонів км2[8] Відведено 2012[9] Нова Зеландія, США 2016[10]
Східна Антарктида 950,000 км2 Пропозиція 2010[11] Австралія, Франція, ЄС[11] N/A
Море Ведделла 1,800,000 км2 Пропозиція 2016[12] Німеччина, ЄС N/A
Антарктичний півострів 450,000 км2 Пропозиція 2018 Аргентина, Чилі N/A

Морська заповідна зона Південних Оркнейських островів[ред. | ред. код]

У 2009 році Комісія консенсусом погодилася створити за поданням Великої Британії Морську заповідну зону площею 94 000 км2 на південному шельфі Південних Оркнейських островів на півдні Атлантичного океану.[9][7]. Це перша Морська заповідна зона, створена у відкритих  міжнародних водах. Набула чинності у травні 2010 року.[7]

Морська заповідна зона моря Росса[ред. | ред. код]

У 2010 році пропозицію щодо створення Морської заповідної зони в морі Росса висунули і США, і Нова Зеландія. Пізніше вони були об'єднані як спільна пропозиція.[9]

У липні 2013 року Комісія провела спеціальне засідання у Бремерхафен з метою розгляду пропозицій щодо морської заповідної зони як у морі Росса, так і у Східній Антарктиді. Консенсусу не було досягнуто після того, як РФ проголосувала проти пропозицій, посилаючись на невизначеність щодо того, чи має Комісія повноваження щодо створення заповідної території.[13][9]

28 жовтня 2016 року, після декількох років наукових та дипломатичних дискусій, на своєму щорічному засіданні в Гобарті Комісія консенсусом погодилась призначити Морську заповідну зону в морі Росса. Заповідна територія охоплює 1,55 мільйона квадратних кілометрів океану, з яких 72 % — зона із повністю забороненим морським промислом. Решта 28 % уможливлюють обмежений вилов риби та криля з метою наукових досліджень.[9]

Морська заповідна зона у морі Росса створена на 35 років. Це рішення буде переглянуте членами Комісії у 2052 році.[14][15][9]

Східноантарктична морська заповідна зона[ред. | ред. код]

У 2010 році Австралія, Франція та Європейський Союз подали пропозицію щодо морської заповідної зони в Східній Антарктиді. Спочатку вона включала сім репрезентативних районів з різним ступенем захисту і охоплювала 1,8 мільйона квадратних кілометрів океану. До 2017 року їх було відновлено до трьох районів, що охоплюють трохи менше 1 мільйона квадратних кілометрів. Це було пов'язано з політичними занепокоєннями та економічними інтересами, висловленими деякими державами-членами. У пропозицію також було внесено поправки, щоб включити термін дії через 30 років після призначення та можливість переглянути план моніторингу та управління кожні десять років. Комісія розглядає це питання з 2012 року.[16][11][17]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Commission for the Conservation of Antarctic Marine Living Resources. ccamlr.org. 2011. Архів оригіналу за 1 березня 2020. Процитовано 19 січня 2020.
  2. ↑ Members of the Commission. Архів оригіналу за 21 лютого 2020. Процитовано 19 січня 2020.
  3. ↑ Acceding States | CCAMLR. www.ccamlr.org. Архів оригіналу за 21 лютого 2020. Процитовано 19 січня 2020.
  4. ↑ Brooks, Cassandra (2013). Competing values on the Antarctic high seas: CCAMLR and the challenge of marine-protected areas. ResearchGate. Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 19 січня 2020.
  5. ↑ Conservation Measure 91-04 (2011) | CCAMLR. www.ccamlr.org. Архів оригіналу за 24 грудня 2019. Процитовано 19 січня 2020.
  6. ↑ Report of the Twenty-Eighth Meeting of the Commission. https://www.ccamlr.org/en/system/files/e-cc-xxviii.pdf: Commission for the Conservation of Antarctic Marine Living Resources (CCAMLR). 2009. с. 23.
  7. ↑ а б в South Orkneys Marine Protected Area - News - British Antarctic Survey. Архів оригіналу за 9 січня 2020. Процитовано 19 січня 2020.
  8. ↑ Trade, New Zealand Ministry of Foreign Affairs and. Ross Sea region Marine Protected Area. New Zealand Ministry of Foreign Affairs and Trade. Архів оригіналу за 10 квітня 2020. Процитовано 19 січня 2020.
  9. ↑ а б в г д е Marine Protected Areas (MPAs) | CCAMLR. www.ccamlr.org. Архів оригіналу за 3 лютого 2020. Процитовано 19 січня 2020.
  10. ↑ World's Largest Marine Reserve Created Off Antarctica. National Geographic News. 27 жовтня 2016. Архів оригіналу за 24 вересня 2018. Процитовано 19 січня 2020.
  11. ↑ а б в A Marine Protected Area for East Antarctica. www.antarctica.gov.au. Архів оригіналу за 23 березня 2020. Процитовано 19 січня 2020.
  12. ↑ The Ocean Conference | 5–9 June 2017 | Marine Protected Area in the Weddell-Sea, Antarctica. oceanconference.un.org. Архів оригіналу за 24 грудня 2019. Процитовано 19 січня 2020.
  13. ↑ New Scientist, No. 2926, 20 July, «Fight to preserve last pristine ecosystem fails»
  14. ↑ Ross Sea Marine Protected Area (MPA). NIWA. 20 грудня 2018. Архів оригіналу за 19 січня 2020. Процитовано 19 січня 2020.
  15. ↑ Antarctica's Ross Sea massive marine protected area comes into force. Newshub. 12 січня 2017. Архів оригіналу за 25 лютого 2020. Процитовано 19 січня 2020.
  16. ↑ Brooks, Cassandra. Why are talks over an East Antarctic marine park still deadlocked?. The Conversation. Архів оригіналу за 28 грудня 2019. Процитовано 19 січня 2020.
  17. ↑ Kavanagh, Andrea (October 2014). Protecting East Antarctic Waters. Архів оригіналу за 30 липня 2019. Процитовано 19 січня 2020.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Конвенція_зі_збереження_антарктичних_морських_живих_ресурсів&oldid=35061797