Користувач:Роксолана 30

Хюррем Султан тур. Hürrem Sultan
Хюррем Султан
Хасекі Султан
1530 — 1558
Наступник:	Есмахан Бахарназ Султан
Народження:	бл 1505 Рогатин, Руське воєводство (Галичина), Королівство Польське
Смерть:	15 квітня 1558(1558-04-15) Стамбул, Османська імперія
Батько:	Гаврило Лісовський
Мати:	Олександра Лісовська
Шлюб:	Сулейман I Пишний
Діти:	Мехмед, Селім II, Баязид, Джихангір, Абдулла та Міхрімах

Хасекі Хюррем Султан або Роксола́на (лат. Roxolana, італ. la Rossa («Русинка»); тур. Hürrem Sultan, осман.خرم سلطان; бл. 1505 — 15 квітня 1558) — дружина Сулеймана І Пишного, султана Османської імперії. Мати султана Селіма II. Засновниця титулу "Хасекі-султан" та "Жіночого султанату".

Біографія

Народилася Роксолана у сім'ї православного священика з Рогатина — містечка в Західній Україні, між 8 липня 1505 і 27 червня 1506р. Була захоплена в полон 1515/1516 роках. Тобто, дівчину захопили в 9-11-річному віці. Справжнє ім'я Олександра або Анастасія.

Імовірно, була продана на жіночому невільничому ринку Аврат Пазари в Стамбулі. Можливо, її обрала Хафса Султан, султанова мати, або візир Ібрагім-паша, який пізніше й подарував її Сулейману.

Наложниця

Спочатку — наложниця, Роксолана стала великим коханням султана. Сулейман адресував їй свою любовну поезію (був поетом, писав під псевдонімом Мухіббі). У гаремі, званому Бабус-сааде, тобто «Брами блаженства», Роксолані дали ім'я Хюррем, по-перськи — радість.

Махідевран, мати принца Мустафи, рабиня черкеського походження, стала ревнувати султана до Хюррем. Виниклу між Махідевран і Хюррем сварку у своєму звіті за 1553 описав венеціанський посол Бернардо Наваджеро:

«

… Гордовита черкешенка напала на Хюррем, стала ображати її, навіть подряпала їй обличчя, роздерла сукню і стала рвати їй волосся. Через якийсь час Хюррем покликали в спальню до султана. Наложниця відмовилася йти до падишаха, сказавши, що в такому вигляді вона з'явитися перед повелителем не може. Однак султан наказав їй прийти і розповісти особисто, що сталося. Після цього в опочивальню до султана була запрошена Махідевран. Вона повинна була дати своє пояснення події. Махідевран заявила, що їй зобов'язані підкорятися всі в гаремі і що Хюррем ще легко відбулася. Слова Махідевран розлютили султана. Гордовита Махідевран впала в немилість, а Хюррем після цього випадку стала коханою наложницею.

»

Фаворитка

В 1521 померли троє з чотирьох синів Сулеймана. Єдиним спадкоємцем залишився шестирічний Мустафа, що в умовах високої смертності становило загрозу для династії. У зв'язку з цим здатність Хюррем народити спадкоємця давала їй необхідну підтримку в палаці. Конфлікт нової фаворитки з Махідевран стримувався авторитетом матері Сулеймана Хафси Султан. В 1521 Хюррем народила хлопчика, який отримав ім'я Мехмед. Наступного року народилася дівчинка Міхрімах, після народився Абдалла, який прожив усього три роки, в 1524 році народився Селім, а в наступному - Баязид. Останнього, Джихангіра, Хюррем народила в 1531 році.

Хасекі Султан

Шлюб та гучне весілля Сулеймана і Роксолани відбулися в 1530 році. Султан призначив їй посаг у 5 тисяч золотих. Також Сулейман запровадив спеціально для Хюррем титул хасекі султан, другий за значимістю в гаремі після валіде — щоб позбавити першості титул баш кадин, який за традиційною гаремною ієрархією належав матері старшого сина султана — Махідевран.

По смерті матері султана у 1534 році — стала управительницею гарему. Після пожежі — 25 січня 1541 року — в Старому палаці, де розташовувався гарем, — домоглася його перенесення до султанської резиденції Топкапи, місця засідань уряду.

У дні розлуки — а Сулейман зробив 13 військових походів — Роксолана і султан листувалися віршами перською і арабською мовами Збереглося 7 листів Хюррем до Сулеймана, написаних між 1526 та 1553 роком. Писали їх палацові писарі, але деякі — мають оригінальні автографи султани.

Роксолана запропонувала султанові збудувати мечеть, названу його ім'ям — Сулейманіє Джамі.

Історія

З початку правління Роксолани розпочався період, який історики називають правління привілейованих жінок, правління султан або жіночий султанат — період впливу дружин султанів на своїх чоловіків (друга половина XVI — перша половина XVII століття).

Згідно із протоколом османського двору, Хюррем разом із донькою Міхрімах написала листи до польського короля Сигізмунда II Августа (1548 і 1549 рік) і відповіла на листи дружини та сестри перського шаха Тахмаспа I (1555 і 1557 рік).

Ймовірно, як дружина султана, сприяла безпечному перебуванню в Стамбулі Дмитра «Байди» Вишневецького у 1553–1554 роках.

Деякі історики вважають, що Роксолана піклувалася і про свою батьківщину — нібито вона докладала зусиль для звільнення своїх співвітчизників, запобігала набігам татар. Однак відомо, що татари, навпаки, як і раніше, здійснювали щорічні набіги на територію, з якої походила Роксолана, забирали полонених. Під час одного з таких походів — зруйнували Запорізьку Січ, козаки були змушені звернутися по допомогу до російського царя Івана Грозного. Тоді ж уперше було впроваджено мито для християнських паломників, які прямували до Храму Гробу Господнього в Єрусалимі — за наказом Сулеймана, а на ці кошти була побудована мечеть.

Український письменник Павло Загребельний, який написав про султану роман «Роксолана», на питання «Як Роксолана допомагала Україні через Сулеймана?» в одному з інтерв'ю відповів:

«

Ніяк. Почитайте історію Грушевського: за час його правління татари (ними фактично керували турки) здійснили 38 набігів (майже по одному кожного року). В султана до Роксолани були душевні симпатії, але вони мали домашній характер. Не потрібно тішити себе ілюзіями. Вона просто боролася за себе як за особистість. До речі, її розум та характер нагадує Тимошенко. З деяких джерел відомо, що вона була невисокого зросту, не була красунею, але була дуже чарівною. В неї був якийсь особливий ніс, який хвалив навіть Вольтер. Він говорив, що «заради нього Сулейман міг би віддати всю Європу.

»

На питання журналістів, чи вважає він Роксолану національною гордістю, Павло Загребельний відповів:

«

Її життєвий шлях і досягнення — це її особиста гордість. Я ж особисто не став би називати її національною гордістю.

»

Щоправда, Грушевський описував набіги за час між 1500 і 1574, за які справді було вчинено 38 набігів, з них за часів правління Роксолани 1520-1558 було вчинено вcього 9, з яких вдалими виявились всього 7.

З ім'ям Роксолани пов'язано спорудження в Стамбулі та інших містах імперії багатьох історичних пам'яток. Збереглося багато дарчих листів Сулеймана для Гюррем, а також кілька закладних грамот на доброчинні фундації, створені нею.

На гроші Роксолани збудовані: у Стамбулі — комплекс біля жіночого невільничого ринку Аврат Пазари (мечеть Хасекі Джамі, лікарня для жінок, дві медресе, початкова школа, супова кухня і фонтан), лазні (хамами) біля мечеті Айя-Софія та в дільниці Єгуділер; в Едірне — мечеть, караван-сарай та фонтани; в Єрусалимі — мечеть, притулок для прочан, супова кухня Хасекі Султан Імарет, караван-сарай; у Мецці — супова кухня біля Кааби; у Медіні — супова кухня.

Інтриги

Відомо, що Роксолана хотіла, щоб один з її синів став спадкоємцем Сулеймана, тому деякі історики припускають, що Хюррем причетна до страти візира Ібрагіма, місце якого зайняв Рустем-паша (Роксолана віддала за нього свою доньку Міхрімах), та страти шехзаде Мустафи. Ймовірно, Роксолані спільно з Рустем-пашею вдалося переконати Сулеймана в зазіханнях Мустафи на султанський трон, що призвело до страти останнього за наказом батька у військовому таборі в місті Ереглі 6 жовтня 1553 року. За однією з версій, великий візир Рустем-паша запропонував Мустафі вступити до армії свого батька і в той же час попередив Сулеймана про те, що Мустафа йде до нього, щоб убити.

Французький посол доповідав про страту Мустафи:

«

Все це відбувалося на очах султана-батька.

»

Посол імператора Священної Римської імперії Гізлен Бузбек (у іншому прочитанні — Бусбег або Ож'є Гіслен де Бусбек) доповідав:

«

Сулейман, відділений стіною шатра від місця, де розігрувалася трагедія, висовував з нього голову й кидав жахливі і грізні погляди на «німих», дорікаючи їм за повільність гнівними жестами".

»

Семирічного сина Мустафи — Мехмеда — стратили кількома тижнями пізніше в місті Бурса.

Турецький історик Тальха Угурлуель вважає, що до страти Мустафу привели його власні амбіції і негативний вплив оточення — він відпустив бороду (шехзаде це дозволено тільки після сходження на престол) і створив власну тугру (персональний знак правителя), бо його переконали, що Сулейман вже старий (у 1553 йому було 58 років) і хоче посадити на престол саме Мустафу.

Турецький історик Мустафа Армаган теж вважає, що Мустафа був необережний і амбітний — у нього був свій палац, своє військо, свої поети та письменники. У одному з інтерв'ю дослідник зазначив, що шехзаде Мустафа готувався до боротьби:

«

Кануні повинен був відправитися в похід на Іран, і, помітивши, що його син в таких обставинах налаштований проти нього, у Падишаха не залишалося іншого виходу, окрім як прибрати його.

»

Щодо інтриг Хюррем Армаган відзначив:

«

Є запис в книзі, написаній одним італійським шпигуном, коли Кануні говорить Джихангіру: «Дивися, Джихангіре, якщо Мустафа зійде на престол, то він уб'є всіх вас, я цього боюся». Тобто, не було такого, що Мустафа був у всьому чистий, а проти нього стояла Гюррем зі своєю командою. Ні, це була боротьба за престол. Ймовірно, якби у Мустафи була можливість, то він убив би братів, і, швидше за все, Хюррем. У зв'язку з цим не варто виправдовувати сторону, що потерпіла, і чорнити ту, що перемогла. Найбільша Імперія на цьому світі — це далеко не дитяча іграшка і не родинний інцидент… Махідевран Султан в Амасьї плела не менше інтриг, ніж Хюррем Султан, щоб посадити на трон свого сина. Кожна мати, кожен батько бажає, щоб їх син був головним, і зроблять для цього що завгодно. Тобто, ніхто не має права говорити: «Чому Хюррем Султан зробила це?» Хюррем Султан справедливо хоче, щоб на престол зійшов Баязид (старший син Хюррем, шехзаде Мехмед, помер ще у 1543 році — ред.), інакше, якщо на трон сяде син Махідевран, то вона не буде упевнена в безпеці свого сина. Для цього вона починає грати проти Махідевран. Причиною того, що інтриги Хюррем були більш видимими і ефектними, є знаходження Хюррем в столиці, а Махідевран — в Амасьї.

»

Після страти Мустафи яничари вимагали покарати великого візира Рустема-пашу, вважаючи його причетним до смерті свого улюбленого шехзаде. Роксолана просила султана помилувати їхнього зятя заради дочки, що той і зробив.

Існує версія, що Роксолана причетна і до смерті валіде Хафси, матері Сулеймана. Нібито її отруїли — за наказом Хюррем.

Смерть

В останні роки життя Роксолана намагалася не розлучатися з чоловіком. Зиму кінця 1557- початку 1558 року вони провели в Едірне, разом повернулися до Стамбулу. 15 квітня 1558, за іншими даними 1560 чи 1563 року Хюррем Султан померла. Сулейман проводив активну діяльність на її честь, по всій імперії збудував велику кількість об'єктів, присвячених Роксолані. Також, за переказами, ще до її смерті — султан присягнув не мати інших жінок.

Діти

Народила султану 6 дітей — 5 синів (першого — в 15 років) і доньку Міхрімах.

• Мехмед (тур. Mehmed) (21 лютого 1521 — 6 листопада 1543),
• Міхрімах (тур. Mihrimah) (1522 — 25 січня 1578),
• Абдулла (тур. Abdullah) (1523–1526)
• Селім (тур. Selim) (1524 — 12 грудня 1574),
• Баязид (тур. Bajezid) (1525 — 28 листопада 1562),
• Джихангір (1530 — 27 жовтня 1553).

Опис сучасників

Сучасники Роксолани описували її скоріше як милу, ніж красиву. Венеціанський посол Бернардо Наваджеро у 1553 році доповідав:

«

Його величність султан так сильно кохає Роксолану, що в османській династії іще не бувало жінки, яка б тішилася більшою повагою. Кажуть, в неї милий, скромний вигляд, і вона дуже добре знає натуру Великого володаря.

»

Венеціанський посол Домініко Тревізано казав, що Роксолана молода, але не красива (італ. «giovane, ma non bella»), а стамбульський люд вважав її за відьму.

У 1554 році Тревізано писав про Роксолану із Стамбулу:

«	Для його величності султана це така кохана дружина, що, — переказують, — відколи він її спізнав, відтоді вже не захотів знати якоїсь іншої жінки: ну, а чогось такого не робив ще ніхто з його попередників, бо в турків є звичай — міняти жінок.

Образ у мистецтві

Життя та діяльність Хюррем Султан-Роксолани привернули увагу численних митців, зокрема, письменників, живописців та композиторів, які присвятили їй чимало творів.

У літературі

Про султану Хюррем написано декілька романів та десятки історичних досліджень різними мовами. Вперше про неї повідомив Ніколас де Моффан у памфлеті про вбивство шехзаде Мустафи (Базель, 1555; Париж, 1556). Про неї також писали венеціанські (Наваджеро і Тревізано) та австрійські (Бусбег) дипломати, що були при османському дворі, і навіть Вольтер. А також османські історики — Алі-Челебі (XVI століття), Печеві і Солак-заде (XVII століття).

Фламандський письменник і дипломат Ож'є Гіслен де Бусбек в «Турецьких листах» (1581) перший представив Роксолану як чаклунку, інтриганку та авантюристку, яка керувала на власний розсуд справами в державі Османів.

У наступні два століття через часті війни з Османською імперією історія Хюррем в європейських країнах здебільшого переосмислювалася як перемога розумної європейської дівчини над силою деспотичного азіата і таким чином послужила темою численних драматичних або пригодницьких творів.

Австрійський сходознавець Йозеф фон Гаммер-Пургшталь у «Історії Оттоманської імперії» (нім. «Geschichte des osmanischen Reiches», 1827–1835) продовжив Бусбекові звинувачення Роксолани у зловживанні владою, але оскільки знав про її походження з Рогатина, що відносився тоді до Австрійської імперії, то висловив прихильність до талантів своєї співвітчизниці. І навіть зробив з неї символ, що віщував падіння Османської імперії від рук росіян.

За чотири з половиною століття образ султани вкрився такою кількістю чуток, легенд, суперечливих оцінок, зазначають історики, що фактично неможливо розгледіти справжню подобу цієї жінки. Павло Загребельний з цього приводу писав:

«

Не маючи точних свідоцтв, не сподіваючись на встановлення істини, іноземні посли, мандрівники, літописці, полемісти гарячково хапалися за будь-які чутки, ставали жертвами малозначних і не дуже достовірних пересудів. Так з невизначеності, таємничості, пліток і наклепів, якими дуже щільно була оточена фігура Роксолани під час її життя, вже для сучасників, особливо ж для нащадків, ця жінка явилася не лише всемогутньою, мудрою і незвичайною в своїй долі, але і злочинною, отакою леді Макбет з України. Цьому сприяли неперевірені, а деколи і просто вигадані донесення з Цареграда венеціанських послів Наваджеро і Тревізано, листи австрійського посла Бусбега, повідомлення французького посла у Венеції де Сельва, позбавлена якого б то не було наукового значення компіляція бургундця Миколи Моффанського, видана у Франкфурті-на-Майні в 1584 році, і ілюстрована праця Буасарда «Життя і портрети турецьких султанів» (Франкфурт-на-Майні, 1596). Ми не дивуємося з османських істориків Алі-Челебі (XVI ст.), Печеві і Солак-заде (XVII ст.), які вільно і просторікувато переказують неперевірені чутки про підступність Роксолани, тому що не в традиціях мусульманських компіляторів було дошукуватися істини тоді, коли йшлося про жінку, та ще і чужоземку. Відомо ж, що коли складається яка-небудь традиція, ламати її вже ніхто не хоче…

»

Сучасний французький історик Андре Кло («Сулейман Прекрасний», 1983) не розділяє багатьох звинувачень в адресу султани.

У турецькій літературі Роксолана трактується переважно як пристрасна жінка, яка прагне влади.

У світі про неї написані

• памфлет литовського письменника і дипломата Михайла Литвина «Про звичаї татар, литовців і московитян» (лат. «De moribus tartarorum, lituanorum et moscorum», 1550-ті),
• трагедія французького письменника Габріеля Бунена «Султана» (фр. «La Soltane», 1561),
• праця фламандського письменника і дипломата Ож'є Гіслена де Бусбека «Чотири листи про турецьке посольство» або «Турецькі листи» (1581), до 1595 року — вийшло ще три видання, а в XVII столітті вони перевидавалися ще 12 разів; з'явилися також переклади цього твору чеською (1594), німецькою (1596), фламандською (1632), французькою (1649), іспанською (1650), англійською (1694) мовами, що витримали по кілька видань,
• ілюстрована праця французького письменника Жан-Жака Буассара латиною «Життя і портрети турецьких султанів, перських князів та інших славних героїв і героїнь, від Османа до Мухаммеда II» (1596), де Роксолана отримала негативну оцінку,
• трагедія італійського письменника Просперо Бонареллі делла Ровере «Сулейман» (1612),
• поема польського письменника Самуеля Твардовського «Велике посольство» (1633),
• п'єса французького письменника Жана Мере «Великий і останній Сулейман, або смерть Мустафи» (1637),
• трагікомедія французького письменника Жана Демаре де Сен-Сорлена «Роксана» (фр. «Roxane», 1639),
• трагедія французького драматурга Жана Расіна «Баязет» (фр. «Bajazet», 1672),
• п'єса французького письменника Франсуа Белена «Мустафа та Зеангір» (Зеангір — так у французькій транскрипції звучить ім'я молодшого з синів Роксолани — Джихангіра, 1705),
• трагедія німецького драматурга Ґотгольда Лессінга «Джихангір, або Відмова від трону» або «Джихангір, або Ганебний трон» — збереглося лише три сцени першого акту (1748),
• водевіль Шарля Фавара «Сулейман або три султани» (1761),
• драма німецького письменника Християна Вейса (або Вейсса) «Мустафа та Зеангір» (1761),
• комедія французького письменника Ніколя Шамфора «Мустафа та Зеангір» (1776),
• поема польського поета Мавриція Гославського «Поділля» (1827), в якій він вказав, що Роксолана — родом з Чемерівців,
• праця «Історія Оттоманської імперії» (нім. «Geschichte des osmanischen Reiches» [1], 1827–1835) австрійського сходознавця Йозефа фон Гаммер-Пургшталя, який негативно оцінює Роксолану,
• драма у віршах російського письменника Нестора Кукольника «Роксолана» (1834), в якій Роксолана зображена інтриганкою,
• праця турецького історика Ахмета Рефіка Алтиная «Жіночий султанат» (1916),
• оповідання американського письменника Роберта Говарда «Тінь Стерв'ятника» або «Тінь Вальгари» (1934), головна героїня — Руда Соня, вигадана сестра Роксолани; сама Роксолана в оповіданні лише згадується,
• роман німецького письменника Йоганнеса Тралова «Роксолана» (1942), де вона стала донькою кримського хана, яку захопили в полон запорозькі козаки,
• книга турецького дослідника Чагатая Улучая «Любовні листи турецьких султанів» (1950), в якій значне місце відведене листам Роксолани Сулейману,
• роман фінського письменника Міка Валтарі «Мікаель ель-Хакім» (французький переклад — «Слуга пророка», 1979),
• стаття турецької письменниці Зейнаб Дурукан «Гарем палацу Топкапи» (1979), в якій Роксолана змальована підступною і жорстокою жінкою,
• роман французької вченої-літературознавця Катрін Клеман «Султана» (1981),
• праця французького історика Андре Кло «Сулейман Пишний» (фр. «Soliman le Magnifique», 1983),
• велике історичне дослідження югославського вченого Радована Самарджича «Сулейман і Роксолана» (1987),
• роман румунських письменників Мірча Буради та Вінтіле Корбула «Роксолана і Сулейман» (1987),
• роман англійського письменника Коліна Фалконера «Гарем» (французький переклад — «Ніч Топкапи», 1992),
• п'єса турецького письменника Орхана Асена «Гюррем Султан», яку поставив наприкінці 1998 року Стамбульський міський театр,
• роман французького письменника Алена Паріса «Останній сон Сулеймана» (1999),
• роман турецького письменника Тургана Тана «Гюррем Султан»,
• любовні романи російської письменниці Наталі Павліщевої «Ворота блаженства» (рос. «Врата блаженства», 2013), «Роксолана і султан» (рос. «Роксолана и султан», 2013), «Будинок щастя. Діти Роксолани та Сулеймана Пишного» (рос. «Дом счастья. Дети Роксоланы и Сулеймана Великолепного», 2013) та "Прощальний поцілунок Роксолани. «Не треба раю!» (рос. «Прощальный поцелуй Роксоланы. «Не надо рая!», 2014).

Українські автори у оцінці Роксолани і її місця в історії теж розділилися. Одні — Осип Назарук, Микола Лазорський, Любов Забашта, деякі поети робили з неї патріотку, яка думала про український народ, православну віру і ненавиділа османів. Інші ж — Юрій Винничук, а також Павло Романюк — звинуватили її в національній зраді. Євген Маланюк 1926 року у вірші «Діва-Обида» провів паралель між Україною і Роксоланою:

Під сонні пестощі султана

Впивала царгородський чар

Це ж ти — попівна Роксолана,

Байстрюча мати яничар!}}

В Україні про неї написані

• драма Гната Якимовича «Роксоляна» (1869),
• історична повість Михайла Орловського «Роксолана або Анастасія Лісовська» (1882),
• історична праця українського ученого-східознавця Агатангела Кримського «Історія Туреччини» (1924), в якій Роксолані відведено 13 сторінок, за що автор був розкритикований в газеті «Комуніст»; султані Кримський дав суперечливу характеристику: розвинув оцінки Ож'є Гіслена де Бусбека про руйнівні наслідки її дій для Османської імперії, представив Хюррем лише одним із прикладів невільницьких доль, про які співалося в українських думах, а наостанок назвав її і Сулеймана «дикими мусульманськими фанатиками»,
• повість Осипа Назарука «Роксоляна» (1930),
• оповідання для дітей Антіна Лотоцького «Роксоляна. Історичне оповідання XVI століття» (1937),
• роман Миколи Лазорського «Степова Квітка» (1965),
• літературно-історична стаття Ірини Книш «Імператорська карієра Анастазії Лісовської» (1966),
• нарис Юрія Колесниченка «Султанка з Рогатина» (1966),
• історична повість Сергія Плачинди «Неопалима купина» (1968),
• поема Любові Забашти «Роксоляна. Дівчина з Рогатина» (1971),
• роман Павла Загребельного «Роксолана» (1980),
• стаття Євгена Крамара «Славетна українка в султанському дворі» (1984),
• повість Юрія Винничука «Житіє гаремноє» (1996),
• есе Павла Романюка «Роксолана» (1999).

У музиці

Про Роксолану написано кілька музичних творів, серед них:

• симфонія Йозефа Гайдна № 63 до мажор має другу частину під назвою «Роксолана» (італ. «La Roxelane», 1781),
• опера Дениса Січинського «Роксоляна» (1908),
• лібрето Степана Галябарди «Я — Роксолана»,
• альбом Алли Кудлай «Роксолана» з однойменною піснею на слова Степана Галябарди, музика — Олега Слободенко (1990),

• опера Олександра Костіна «Сулейман і Роксолана або Любов в гаремі» в 3-х діях (1995).
• пісня Оксани Білозір «Пісня Роксолани» на слова Степана Галябарди, музика — Арнольда Святогорова (альбом «Горобина ніч», 2001),

Навіщо матуся мене породила?

І розуму батько навіщо навчав?

Навіки прощай, Українонько мила,

О, роде мій грішний, навіки прощай!

• двоактний балет Дмитра Акімова «Роксолана» (2009),
• пісня Олени Єрсак «Роксолана», слова Олександра Балабка, музика Леоніда Нечипорук (2009):

Султанша, султанша,

Зелене покривало,

Султанша, султанша,

В палаці — наче пава.

Солодкі губи та звабливий стан,

Утратив спокій Пишний Сулейман.

• альбом «Кохання Гюррем» турецького співака і композитора Джана Атілли, у кліпі до головної пісні викрадена татарами Настя Лісовська пливе з Криму в Стамбул, щоб стати султаною. Куплет з пісні:

У кіно

• Про султану знято 50-серійний телесеріал «Роксолана» з Ольгою Сумською в головній ролі (1996–2003, виробництво — Україна).
• Телесеріал «Хюррем Султан», в ролі Роксолани-Хюррем — Гюльбен Ерген (2003, Туреччина).
• Документальна стрічка «Роксолана: кривавий шлях до престолу» у серії «У пошуках істини» (2008, Україна).
• Телесеріал «Величне століття. Роксолана», в ролі Роксолани-Хюррем — Мер'єм Узерлі, зі 103 серії — Вахіде Перчин (2011–2014, Туреччина).
• Документальний фільм «Роксолана» (2012–2013, Україна).

У театрі

Роксолано, Роксолано,

Україну продають.

В ріднім домі, в ріднім домі

Яничари ростуть.

Роксолано, Роксолано,

Твоє ім'я, мов дзвін.

Піднімає, піднімає

Мій народ з колін.

Зовнішні відеофайли
	Турецький кліп на пісню про Роксолану. Композитор — Джан Атілла

Rogatina'da yagmurda

dans eden küçük bir kizin

rüyalarinin gerçek olmasi üstüne

and içiyorum…

У Рогатині, під дощем

Я присягаю

Дівчинці, яка танцює,

Що її мрії збудуться…

• Комедія «Мустафа і Зеангір», яку поставили у 1776 році у придворному театрі палацу Фонтенбло (Франція) за однойменною комедією Ніколя Шамфора — постановка сподобалася королю Людовику XVI та Марії Антуанетті.
• Водевіль «Сулейман або три султани», який поставив у 1835 році Александрінський театр в Санкт-Петербурзі за однойменним водевілем Шарля Фавара, роль Роксолани зіграла Варвара Асенкова.
• Вистава «Роксолана» Тернопільського обласного музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка, роль Роксолани зіграла Люся Давидко.
• Вистава «Роксолана», яку в 1988 році поставив Дніпропетровський театр імені Шевченка, роль Роксолани зіграла Олександра Копитіна.
• Вистава, яку поставив наприкінці 1998 року Стамбульський міський театр за п'єсою турецького письменника Орхана Асена «Гюррем Султан».
• Мюзикл «Роксолана» Арнольда Святогорова на лібрето Степана Галябарди, у 2001 йшов на сцені Івано-Франківського музично-драматичного театру.

Ушанування пам'яті

В Україні ім'ям Роксолани називають музичні ансамблі, кафе, магазини, меблі, сорти овочів, фруктів, зернових та кормових культур, готелі тощо. Роксолана також

Зовнішні відеофайли
	Відео пам'ятника Роксолані в Рогатині

популярне жіноче ім'я, яке часто батьки дають дівчаткам.

• У Рогатині на честь Роксолани названа площа, на якій у 1999 році був встановлений бронзовий пам'ятник. Його автори — скульптор Роман Романович, архітектори Юрій Луговський та Орест Скоп.

• У Львові є вулиця Роксоляни, у житловому масиві Левандівка, у Залізничному районі міста.

• Вулиця Роксолани є в Дніпрі.

• Вулиця Роксолани є також у Трускавці (Львівська область), Володимирі-Волинському та Ковелі (Волинська область), смт. Козова (Тернопільська область) та селі Зимна Вода (Львівська область).

• На честь неї також названий 4 курінь УПЮ імені Насті Лісовської.

Посилання

• Гарем султана. Турецкий взгляд // Розшифровка нарисів, що вийшли в ефір радіо «Голос Туреччини» (2, 16, 23, 30 січня та 27 лютого 2007) — на сайті про країни і народи світу: portalostranah.ru (рос.)
• Кульчинський О. Омар Дерменджі: Жіноче султанування в Туреччині почали і закінчили українки // Українська правда: Історична правда. — 2011. — 17 лютого.

Джерела

• Блистательная Порта // Империя тюрков. Великая цивилизация / Р. Рахманалиев. — М. : Рипол, 2009. — С. 664—674. — ISBN 978-5-386-00847-5. (рос.)
• Василевський М. Де народилась Роксолана?// День. — 2005. № 124. — 14 липня.
• Волошин В. Роксолана — это историческая фигура // Голос з-над Бугу. — 2012. — № 11. — 15 березня.
• Гаврилів Б. Документальний портрет Роксолани зберігається в Луврі // Роксолана у світі: Історико-краєзнавчий збірник [До 500-річчя від часу народження Роксолани] / Автори-упорядники: Б. Гаврилів, І. Миронюк. — Івано-Франківськ: ПНУ ім. В. Стефаника, 2008. — С. 3–7.
• Гавришков Б. М. Славянская тематика в произведениях Лессинга // Советское славяноведение. — 1982. — № 6, ноябрь-декабрь. — C. 91–97. — ISSN 0132-1366.
• Галенко О. І. Роксолана // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 272—274. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Галенко О. Тіні турецьких предків: дещо про історичні зв'язки України й нашого південного сусіда // День. — 2006. — № 64. — 15 квітня.
• Гордієнко Яків . Errare humanum est. 50 нарисів з українського примарознавства. — К. : Дуліби, 2014. — 216 с. : іл. — ISBN 978-966-8910-88-3.
• Імператорська карієра Анастазії Лісовської (у 405-ті роковини смерти славетної Роксоляни) // Відгуки часу: Вибрані нариси, статті, спогади, матеріяли / І. Книш. — Вінніпег, 1972. — 404 с.: іл.
• Кабачинська С. Загадка Роксолани // Дзеркало тижня. — 2013. — № 30. — 22 серпня.
• Кочубей Ю. Роксолана: доля, образ, символ // Роксоляна: роман / Осип Назарук ; [вступ. ст. канд. філол. наук Юрія Кочубея]. — Х. : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. — 413, [8] с. : кольор. іл.
• Мамедов И. Б. Институт Хасеки в гареме османских султанов // Известия российского государственного педагогического университета имени А. И. Герцена. — 2009. — Вып. 111. — С. 33-40. (рос.)
• Мамедов И. Б. Эволюция института султанского гарема в XV—XVIII веках и его роль в политической и социальной жизни османского государства: автореферат диссертации кандидата исторических наук, Санкт-петербургский государственный университет. — СПб.: Лема, 2011. — 26 с. (рос.)
• Махун С. Невільники у Блискучій Порті // День. — 2001. — № 235. — 21 грудня.
• Османська імперія // Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник / В. А. Рубель — К. : Либідь, 1997. — С. 338—364.
• Полищук А. Наследство Сулеймана Великолепного // Вокруг света. — 1997. — № 6. — С. 42–49. (рос.)
• Роксолана: Міф чи гордість // CITY LIFE. — 2005. — № 5. — С. 18-25.
• Носовский Г. В., Фоменко А. Т. Забытый Иерусалим (Стамбул в свете новой хронологии). — М. : ACT, Астрель, 2007. — С. 47–49. — ISBN 978-5-271-18402-4.
• Роксолана // Український радянський енциклопедичний словник: В 3-х т. Т. III. / за ред. М. Бажана. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії. — 1968. — С. 162.
• Роксолана і турецькі архіви // Українська газета плюс. — 2008. — № 45 (185). — 18–31 грудня.
• Роксолана у світі: Історико-краєзнавчий збірник [До 500-річчя від часу народження Роксолани] / авт.-упор. : Б. Гаврилів, І. Миронюк. — Івано-Франківськ: ПНУ ім. В. Стефаника, 2008. — 96 c.
• Роксолана // Брокгауз Ф. Эфрон И. Энциклопедический словарь в 86 книгах и 4 дополнениях. — Санкт-Петербург, 1899: Т. 27 (Розавен-Репа). — 480 с.
• Рощина Н. Роксолана. [Знамениті українці]. — Х. : Фоліо, 2009—128 с. — ISBN 978-966-03-4682-6.
• Славетна галичанка. Роксолана в історії, літературі, мистецтві: Реком. бібліогр. покажч. / Івано-Франків. обл. універс. наук. б-ка ім. І. Франка ; уклад. В. Дволітка. — Івано-Франківськ, 2005. — 11 с.
• Тиктопулос Я. Подлинная история Сулеймана Кануни. Часть 9. «Босая Султанша». // Московский комсомолец: Афинский курьер. — 2013. — 31 января. (рос.)
• Тиктопулос Я. Подлинная история Сулеймана Кануни. Часть 12. Абсолютная апология Роксоланы. // Московский комсомолец: Афинский курьер. — 2013. — 18 апреля. (рос.)
• Турянська О. Де бувала «Роксоляна»… // Роксолана у світі: Історико-краєзнавчий збірник [До 500-річчя від часу народження Роксолани] / авт.-упор. : Б. Гаврилів, І. Миронюк. — Івано-Франківськ: ПНУ ім. В. Стефаника, 2008. — С. 12–17.
• У Туреччині здоров'я Роксолани перевіряли… вошами та храпом! // Вісник+К. — 2015. — 21 вересня.
• Українська бранка, попівна-Роксолана або Хуррем-султанша [Сулейман Пишний (1520—1566)] // Історія Туреччини / А. Ю. Кримський. — 2-ге вид., випр. — Київ-Львів: Олір, 1996. — С. 201—213. — ISBN 5-7707-9225-6.
• Утешение историей. Авторское послесловие // Загребельный П. Роксолана: Страсти. — Кн. 2. — 1980. (рос.)
• Хом'як Т. В. Психологізм як один із засобів характеротворення образу Роксолани (за романом О. Назарука «Роксоляна») // Вісник Запорізького національного університету — № 2. — 2008.
• Шутко О. Роксолана: міфи та реалії / Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2015. — 272 с.
• Ясинська Н. Одвічна загадка краси // Роксолана у світі: Історико-краєзнавчий збірник [До 500-річчя від часу народження Роксолани] / авт.-упор. : Б. Гаврилів, І. Миронюк. — Івано-Франківськ: ПНУ ім. В. Стефаника, 2008. — С. 8–11.
• Ahmet Refik Altınay. Kadınlar Saltanatı. — Tarih Vakfı Yayınları, Mayıs 2005. — ISBN 975-333-192-4 — 400 p. (тур.)
• Beosch M. Murder of Prince Mustafa (The Height of the Ottoman Power). // The Cambridge Modern History: В 4 т. / Ed. by Adolphus W. Ward. — Cambridge: University Press, 1902—1912. — Т. 3. The Wars of Religion. — 1904. — С. 121—122. (англ.)
• Leslie P. Peirce. The Imperial Harem: Women and Sovereignty in the Ottoman Empire. (Леслі П. Пірс. Імператорський гарем: Жінки і суверенітет в Османській імперії.) — New York, 1993. — 382 p. (англ.)
• Tarihçi Mustafa Armağan: Şehzade Mustafa'nın boğdurulması sahnesi hatalı // Інтерв'ю Мустафи Армагана інформаційному агентству Джіхан (тур. Cihan). — 2014. — 13 лютого.

Додаткова література

• Бенуа С. Хюррем. Знаменитая возлюбленная султана Сулеймана. —М. : Алгоритм, 2013. — 256 с. — ISBN 978-5-4438-0266-4.
• Боднарук І. Про Настю Лісовську, славну Роксоляну // Літопис Голготи України. Т. 4. Славні дочки України-Русі. — Л., 1999. — С. 73–76.
• Брязгунов Ю. Байда та Роксолана: дійсність, що розвіює міфи [Роль Роксолани в історії] // Молодь України. — 1998. — 7 серпня.
• Воронович З. Леді Макбет з України? [Про портрет Роксолани, який знаходиться у Львівському історичному музеї] // Високий Замок. — 2002. — 4 вересня.
• Гаврилів Б. Документальний портрет Роксолани зберігається в Луврі (Париж) // Краєзнавець Прикарпаття. — 2004. — № 4. — С. 49–50.
• Гаврилів Б. Роксолана таки має документальний портрет: [Про зображення Роксолани на картині Паоло Веронезе] // Галичина. — 2004. — 28 серпня.
• Галенко О. Витівки українського орієнталізму: [Наукова розвідка про Роксолану та критичні зауваження щодо фільму про неї фахівця з історії Османської імперії] // Критика. — 1999. — № 4. — С. 11–17.