Користувач:Sas1975kr/Чернетка2

• ru:Линейные корабли типа «Нельсон»
• Лінійні кораблі типу «Нельсон»

Nelson-class battleship
Лінійні кораблі типу «Нельсон»
«Родні» в травні 1942-го
Служба
Тип/клас	Лінійний корабель
Держава прапора	Велика Британія
Корабельня	Armstrong Whitworth, Ньюкасл-апон-Тайн («Нельсон») Cammell Laird, Беркенгед («Родні»)
Закладено	28 грудня 1922
Спущено на воду	3 вересня 1925 — «Нельсон» грудень 1925 — «Родні»
Введено в експлуатацію	15 серпня 1927 — «Нельсон» 10 листопада 1927 — «Родні»
Виведений зі складу флоту	1948
Статус	Виведені з експлуатації, розібрані на метал
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж	Стандартна: 33950 т Повна: 41250 т
Довжина	216,4 м (загальна) 201,2 м (по ватерлінії)
Ширина	32,3 м
Осадка	8,7 м 9,6 м (максимальна)
Бронювання	Головний пояс: 356 мм Палуба: 108 — 159 мм Нижня палуба: Башти головного калібру: 229 — 406 мм Барбети: 356 — 381 мм Шпангоути: 254 — 305 мм
Технічні дані
Рухова установка	8 водотрубні котли типу Yarrow
Потужність	45000 к.с. (33600 кВт)
Швидкість	23 вузли (43 км/год)
Автономність плавання	16500 морських миль (30560 км) при швидкості 12 вузлів (22 км/год)
Екіпаж	1361
Озброєння
Артилерія	9 406-мм гармат Mk І (3 х 3) 12 152,4-мм гармат Mk XXII (6 х 2)
Торпедно-мінне озброєння	2 х 6 622-мм торпедні апарати Mk І
Зенітне озброєння	6 120-мм гармат Mk VIII 48 40-мм автоматичних гармат QF 2 (6 х 8) 16 40-мм автоматичних гармат Bofors L60 (4 х 4)
Авіація	«Нельсон» — 1 літак «Родні» — 2 літаки Авіаційна катапульта на башті B («Родні»)

Історія розробки

Під час Першої світової війни Великобританія добудувала вже закладені лінкори з 381-мм гарматами типів «Куін Елізабет» і «Рівендж», та не закладала нових. Тим часом за океаном тривало будівництво нових, все більш потужних кораблів. У США були побудовані лінкори типу «Колорадо» з вісьмома 406-мм гарматами і були закладені лінкори типу «Саут Дакота» з 12 406-мм гарматами і лінійні крейсери типу «Лексінгтон» з вісьмома 406-мм гарматами і 35-вузловою швидкістю ходу. В Японії був побудований лінкор «Нагато» з вісьмома 406-мм гарматами і будувався однотипний йому «Муцу». Планувалися до споруди лінкори типів «Тоса», «Киї» і лінійні крейсери типу «Амага» усі з десятьма 406-мм гарматами.

Відповіддю Великобританії стала розробка після закінчення війни проектів лінійного крейсера «G-3» з 406-мм гарматами і лінкора «N-3 »з 457-мм гарматами. Однак ослаблена війною економіка країни була не в спромозі витримати нову гонку морських озброєнь. Тому, коли США вирішили скликати конференцію з обмеження морських озброєнь, Великобританія прийняла в ній участь.

Ще до закінчення Вашингтонської конференції стало зрозуміло, що водотоннажність нових лінкорів буде обмежено цифрою в 35 000 довгих тонн (35 560 т). Нові британські проекти значно перевищували цей ліміт, тому начальнику управління кораблебудування (англ. Director of Naval Construction - DNC) д'Ейнкуорту було доручено розробити проекти лінійного крейсера з обмеженою водотоннажністю .

Проект	G3	F2	F3	O3	P3 і Q3	O3 modified
Довжина між перпендикулярами, м	249,9	219,5	213,4	204,2	204,2	201,2
Довжина найбільша, м	260,9	231,6	225,6	218,5	218,5	216,4
Ширина, м	32,3	32,3	32,3	31,7	31,7	32,3
Осадка, м	9,9	8,7	8,7	9,1	9,1	9,1
Потужність ЕУ, к.с.	160 000	112 000	96 000	45 000
Максимальна швидкість, вузли	31	29,5	28,5	23
Озброєння	3×3×406-мм/45 16×152-мм/50 6×1×120-мм 4×10×40-мм ЗА 2 ТА	3×2×381-мм/50 12×152-мм/50 4 × 10 × 40-мм ЗА	3 ×3×381-мм/50 8×152-мм/50 4×10×40-мм ЗА	3×3×406-мм/4 12×152-мм/50 4 ×1×120-мм 4 × 10 × 40-мм ЗА 2 ТА	3×3×381-мм/50 16×152-мм/50 5×1×120-мм 4×10 × 40-мм ЗА 2 ТА	3×3×406-мм/45 12×152-мм/50 6×1×120-мм 4×10 40-мм ЗА 2 ТА
Літаки	2
Бронювання, мм
Пояс біля погребів (кут нахилу)	356 (72)	330 (72)	305 (72)	356 (72)	356 (72)	356 (72)
Пояс біля МКО	305 (72)	305 (72)	305 (72)	330 (72)	305 (72)	330 (72)
барбетів ГК	356	279	254	381	381	381
Башти ГК лоб/стінка/дах	432/330/203	406/305/178	406/305/178	406/305/190	406/305/190	406/279/159
Бойова рубка	356	305	229	381	381	356
Палуба над погребами	203	178	178	190	190	171
Палуба над МКО	102	82,5	82,5	140	140	108
Статті вагового навантаження, довгих тонн
Обладнання	1000	850	850	1000	1050	1050
Корпус	18 600	13 500	13 500	13 400	13 400	14 150
ЕУ	6000	4660	4100	2600	2600	2600
Бронювання	14 440	10 210	9970	11 100	11 400	10 250
Озброєння	7160	4600	5400	6900	6550	6950
Паливо	1200	1000	1000	0	0	0
Запас водотоннажності	0	180	180	0	0	0
Разом проектна (стандартна) водотоннажність	48 400	35 000	35 000	35 000	35 000	35 000

30 листопада 1921 року Раді Адміралтейства були представлені два проекти - «F-2» і «F-3». Обидва проекти були озброєні 381-мм гарматами з розташуванням трьох башт в носовій частині. У проекті «F-2» башти були двогарматними, в проекті «F-3» - трьох. У порівнянні з проектом «G-3» бронювання було послаблено, особливо у проекті «F-3». При цьому 29 листопада 1921 року були проведені дослідні стрільби, які показали, що проти сучасних снарядів недостатній є навіть палубний захист «G-3».

Ескізне проектування лінкорів типу «Нельсон». Проект «O-3»

Ескізне проектування лінкорів типу «Нельсон». Проект «O-3», варіант № 2

Ескізне проектування лінкорів типу «Нельсон». Проект «O-3 modifed»

Ескізне проектування лінкорів типу «Нельсон». Проект «Q-3»

У проекті «F-3» швидкість була знижена з 30 до 29 вузлів. Головний будівельник флоту вважав, що якщо адміралтейство наполягатиме на 30-вузловий швидкості, доведеться допустити роботу котлів у форсованому режимі і встановити за прикладом «Корейджес» механізми полегшеної крейсерській конструкції.

В цілому проекти викликали масу нарікань. До того ж за результатами Вашингтонської конференції Японія і США відмовлялися від будівництва нових лінкорів, залишаючи в строю лінкори типів «Колорадо» і «Нагато». А Великобританія отримувала право побудувати два лінкори в 35 000 т з гарматами калібру не вище 406-мм. Тому адміралтейство вирішило обмежитися будівництвом лінкорів з 23 вузловою швидкістю, але з максимально дозволеними 406-мм гарматами. Начальник управління кораблебудування 17 грудня 1921 року видав корабельному інженеру Етвуду завдання на розробку проектів з наступними вимогами:

• Водотоннажність 35 000 довгих тонн відповідно до Вашингтонської угоди;
• Головний калібр - дев'ять 406-мм гармат. Допоміжна артилерія не задавалася, але вважалося достатнім дванадцять 152-мм гармат і 4 120-мм зенітки.
• Пояс у погребів 356 мм, в районі машинного установки - 330 мм. Барбет і бойова рубка - 381 мм, димоходи 254 мм. Палуба над погребами 203 мм, над механізмами - 102-127 мм.
• Підводний захист повинен витримувати попадання торпеди з зарядом в 340 кг ТНТ;
• Силова установка потужністю 46 000 к.с. При цьому голова інженерного департаменту наполягав, що кількість котлів повинна бути не менше восьми.
• Кількість електрогенераторів може бути обмежена шістьома, якщо з розміщенням восьми будуть проблеми.
• Основна вимога - витримати обмеження водотоннажності, тому заради цієї мети все інше повинно бути максимально обмежено.

19 грудня 1921 року головному кораблебудівнику були представлені два ескізних проекти. Перший відповідав всім вимогам, але його водотоннажність досягла 35 500 тонн. У другому кількість котлів було зменшено до шести, а розташування містків і приладів управління стрільбою було змінено в порівнянні «G-3» і відповідало рекомендаціям «Комісії по приладах управління стрільбою» . За рахунок цих заходів була зменшена довжина цитаделі і вдалося вписатися у 35 000 тон. Були запропоновані наступні пропозиції щодо економії водотоннажності :

• Перехід на 381-мм 50 каліберні гармати;
• Зменшення товщини палубної броні на 25,4 мм;
• Компонування містка з використанням пропозицій «Комісії по приладах управління стрільбою»;
• Економія ваги силового набору корпусу за рахунок застосування матеріалів з підвищеною міцністю.

Від 381-мм головний кораблебудівник одразу відмовився, тому що перший лорд, з огляду на японський та американські проекти, наполягав на 406-мм гарматах. Також DNC наполягав на використанні компонування містка як на проекті «G-3», допускаючи незначні зміни. Він погодився на зменшення товщини палубної броні на 12,7 мм. Для прийняття рішення по використанню високоміцної сталі було вирішено провести додаткові дослідження. Надалі використання при будівництві стали марки D призвело до значної економії ваги.

Додатково DNC запропонував знизити висоту борту, опустивши верхню палубу, при цьому слід докласти зусиль щоб розмістити між верхньою і головною палубою дві проміжних, щоб збільшити жорсткість корпусу. У носі він запропонував розмістити відсіки, заповнені водою, які при необхідності продувалися стисненим повітрям і створювали додаткову плавучість по краях. Також він вважав, що можна зменшити висоту головного поясу, обмежившись його висотою над конструктивної ватерлінії в 1,53 м, і заглибленням під воду на 0,69 м. Спочатку було висловлено вимогу мати обводи як у «[ [HMS Hood (1918)|Худа]]», але від неї швидко відмовилися .

У січні 1922 був закінчений ескізний проект, що отримав позначення «O-3». В якості альтернативи були підготовлені проекти «Р-3» і «Q-3» з 381-мм гарматами. Всі три проекти були розглянуті по поверненню з Вашингтона Першим Лордом Адміралтейства. «Р-3» і «Q-3» мабуть їм вже серйозно не розглядалися, тому що ще до цього палата лордів попередньо схвалила проект «O-3». Обговорення цього проекту і його можливих модифікацій йшло у січні-лютому 1922 року, і після внесених змін його специфікація була схвалена Адміралтейством 6 лютого, отримавши позначення «O-3 modifed» (проект O-3 модифікований).

Після детального опрацювання фінальна специфікація була затверджена 11 вересня 1922 року, а 16 жовтня того ж року і будівельні креслення. Проект зазнав незначних змін - осадка зменшилася до 10,68 м, запас нафти скоротився до 4000 т, а штатний екіпаж до 1560 осіб .

16 жовтня було оголошено тендер на будівництво, а 11 листопада оголошені переможці. Замовлення були видані фірмам «Cammell Laird» (кошторис 1 479 000 фунтів стерлінгів) і «Armstrong Whitworth» (ті ж 1 479 000 £). Обидва кораблі були закладені 28 грудня 1922 року, хоча офіційні замовлення були видані лише 1 січня 1923 року.

Конструкція

Корпус

Статті вагового навантаження за проектом, дов. тонн	стандартна водотоннажність		нормальна водотоннажність	повна водотоннажність		найбільша водотоннажність	найбільша вод. з заповненою системою КПЗ
	за детальними розрахунками	по специфікації		за детальними розрахунками	по специфікації
Корпус	14 248	14 250	14 250		14 250	14 250	14 250
Обладнання	1047	1050	930		1050	1050	1050
Бронювання	10 102	10 250	10 250		10 250	10 405	10 405
Энергетична установка	2508	2550	2550		2550	2550	2550
Озброєння	6869	6900	6900		6900	7374	7374
Нафта			1200	3956	4000	4000	4000
Резервний запас води				246	245	245	245
Баласт в камерах КПЗ							2870
УСЬОГО, дл. тонн	34 774	35 000	36 080		39 245	39 874	42 744
УСЬОГО, т	35 330,4	35 560,0	36 657,3		39 872,9	40 512,0	43 427,9

Загальна компоновка корабля була розроблена з метою сконцентрувати всі життєво важливі механізми і озброєння на якомога меншій довжині, забезпечивши їх максимальним захистом. Всі три башти головного калібру були розміщені перед надбудовою, при цьому третя башта знаходилися приблизно по середині довжини корабля. Башти середнього калібру розташовувалися в кормі і були зведені в дві групи - по три башти з кожного борту, середня з підвищенням над іншими .

Всі містки були зведені в башто-подібну надбудову. Першопричиною такого рішення було бажання отримати стійку основу для артилерійських командно-дальномірних постів. Це також дозволило добре захистити самі містки від негоди і забезпечити комфорт при роботі екіпажу. Така надбудова була визнана вдалим рішенням і застосовувалася потім як на нових британських лінкорах, так і при модернізації старих. Центральний пост управління кораблем перебував під броньовою палубою між погребами і машинним відділенням. Там знаходився і центральний артилерійський пост. Вони були пов'язані з бойовою рубкою комунікаційною трубою. Крім них тут розташовувалися пост тактичного відображення інформації, телефон ний комутатор, радіостанція та приміщення гірокомпас а. Всі ці приміщення були газонепроникними .

Незважаючи на незвичайний зовнішній вигляд, конструкція нових лінкорів відрізнялася простотою та раціональністю. Корпус був гладкопалубним, з практично вертикальними, без завалів, борт ами. Протягом всього корпусу йшли верхня, головна і середня (броньова) палуби. Нижня та вантажна (або палуба платформи) переривалися в районі погребів і котельно-машинних відділень. Корпус нижче броньової палуби ділився 22 водонепроникними перегородками .

До складу шлюпок на початку експлуатації входили два 15,2-м моторних напів-баркас а, один 10,7-м моторний напів-баркас, два 13,7-м моторних катер и, два 9,8- м вітрильних катери, два 8,2-м вельботи, одна 9,1-м гічка, два 4,9-м ялика. При знаходженні на борту адмірала зі штабом додатково приймалися одна 9,1-м гічка, адміральський катер і 4,1-м бальсовий пліт .

Екіпаж 1314 чоловік, при перебуванні на борту флагмана зі штабом - 1361 осіб .

остійність

Одним з побічних ефектів застосування системи захисту «все або нічого» стало збільшення остійності. При розрахунку необхідного запасу остійності враховувалися наслідки пошкоджень при бойовій водотоннажності (найбільша осадка, корабель повністю споряджений, камери розсіювання підводного захисту заповнені рідиною) і полегшеному бойовому стані (запас палива і води для котлів 50%, запаси 50%, камери розсіювання заповнені . у обох випадках приймалося, що ніс та корма можуть бути пошкоджені і заповнені водою вище проміжної палуби, також заповнені відсіки вище середньої палуби у районі броньової цитаделі, відсіки підводного захисту неушкоджені. В обох випадках остійність була позитивною, але перебувала «на межі» .

В результаті «Нельсон» і «Родней» отримали найбільшу метацентричну висоту з усіх британських лінкорів. Це спричинило стрімку бортову качку з малим періодом. У свою чергу це негативно впливало на прилади керування вогнем і потребувало додаткових заходів щодо їх доопрацювання та стабілізації візирів .

Морехідні якості

Кораблі мали відносно невеликий діаметр тактичної циркуляції - 613 м на повному ходу. При безвітрі і на задніх ходах корабель управлявся краще, ніж лінійні кораблі типу «Куін Елізабет». Однак через велику парусність корпусу і надбудови, під впливом вітру на малих ходах «Нельсон» легко збивався з курсу. Крім того, зазначалося повільне реагування на перекладку керма. Один з його командирів доповідав, що при сильному вітрі корабель неможливо утримати під контролем на швидкості менше 10 вузлів .

Засоби зв'язку та сигналізації

Основні приміщення для радіозв'язку перебували нижче броньової палуби. Головна радіорубка перебувала на проміжній палубі безпосередньо під грот-щоглою. Провід від головного передавача йшов до посту позаду грот-щогли, потім вгору на 15,24 м до реї на грот-брам-стеньзі, звідки до двох розпірок на платформі управління артилерійським зенітним озброєнням (УАЗО). Було також кілька приймальних антен там між крепленням грот-щогли та зіркоподібним марсом ще одна малопотужна антена. Друга радіорубка перебувала на спардеку під кормовим постом управління стрільбою. Від цієї рубки відходили два дроти. Один йшов до грот-брам -стеньги і був передавальною антеною. Другий йшов до марсу і був резервною малопотужною антеною. Нижче бойової рубки на проміжній палубі перебувала радіорубка тактичного управління. Від неї відходили три дроти по лівому борту і один по правому. Чотири антени були розтягнуті від верхнього містка до посту управління зенітним вогнем.

На даху зенітного обчислювального поста була встановлена радіостанція «типу 71», що входила в систему управління стрільбою. Вона мала одну вертикальну і одну горизонтальну передавальні антени. Чотири приймальних антени «типу 71» знаходилися на платформах 914-мм прожекторів на димарі і грот-щоглі. Середньохвильова пеленгаторних антена перебувала між трубою і містком. Устрій прапорцевої сигналізації був типовим для британського флоту. Головний сигнальний пост розташовувався біля основи грот-щогли. Головна сигнальна рея перебувала під зіркоподібним марсом. Пост передачі сигналів також знаходився біля основи грот-щогли на спардеку .

На платформах з боків димової труби і на грот-щогли були встановлені чотири бойових 914-мм прожектор а. Нижче прожекторних майданчиків знаходилися чотири пости для їх індивідуального управління і обслуговування. На містку знаходилися шість сигнальних 457-мм прожекторів. Крім того на платформі управління артилерійською зброєю (УАО) знаходилися дві сигнальних лампи «Алдіс» .

економія ваги при будівництві

При будівництві вдалося добитися значної економії ваги, що було досягнуто більшою частиною за рахунок широкого застосування нової високоміцної сталі - так званої «сталі D» (англ. D-steel). Її міцність на розрив дорівнювала 5,82 - 6,93 т / см² проти 4,09 - 4,72 т / см² у звичайній суднобудівної сталі. Завдяки цьому при будівництві корпусу можна було використовувати прокат меншої товщини, і, отже, меншої ваги. Для «Нельсона» економія від проектної водотоннажності склала близько 2000 т, а для «Роднея» - 1600 т. Коли в січні 1926 року оціночно було визначено, що стандартна водотоннажність складе 33 000 дов. тонн, було вирішено внести в конструкцію ряд змін. Так, запас снарядів головного калібру був збільшений з 95 до 100 снарядів на ствол. При цьому розширення погребів відбулося за рахунок зменшення погребів 152-мм і зенітних гармат. За даними кренування 19 березня 1927 року, оцінка водотоннажності «Нельсона» склала 33 313 дов. тонн. Це дозволило замінити односвольні зенітки на чотири установки «Пом-пом» і встановити два літаки зі спорядженням. Водотоннажність при цьому повинна було сягнути 33 413 дов. т. В опублікованих даних стандартна водотоннажність «Нельсона» склала 33 500 дов. т, а в «Роднея» - 33 900 дов. т.

Статьи весовой нагрузки, дл. тонн	По проекту, 1923	«Нельсон», 1927	«Родней», 1927
Корпус	14 248	13 073	13 167
Оборудование	1047	1172	1172
Бронирование	10102	9528	9638
Энергетическая установка	2508	2500	2500
Вооружение	6869	7308	7308
Итого, дл. т.	34 774	33 581	33 785
Итого, т	35 330,4	34 118,3	34 325,6

Бронювання

Схема бронювання лінкорів типу «Нельсон»

На відміну від усіх попередніх британських лінкорів, на нових лінійних кораблях була застосована схема захисту «все або нічого». За межами могутньої броньової цитаделі бронювання було зведено до мінімуму. У 1922 році на дредноуті «Сьюперб» було випробувано бронювання, прийняте для проекту «О-3». Тестові стрільби показали, що на передбачуваних дистанціях артилерійського бою 172 мм палубна і 356-мм вертикальна броня забезпечують захист від 406-мм снаряда. Більш того, в більшості випадків можна вважати достатнім 108-мм палуби та 330-мм пояса. Через таку перешкоду снаряд проникнути в цілому вигляді з подальшим підривом в глибині корпусу не міг. Підрив повинен був пройти або при пробитті броні, або відразу після проникнення всередину. Для оцінки наслідків такого пробиття був підірваний снаряд позаду бортової броні. Оцінка отриманих результатів цілком задовольнила Адміралтейство, і схема бронювання для даного ліміту водотоннажності була визнана кращою з усіх можливих .

Завдяки оригінальній компоновці була значно скорочена протяжність важкого броньового пояса і горизонтальної захисту. Також погреби знаходилися в найширшому місці корабля, що забезпечувало більш надійний конструктивний підводний захист .

Розріз лінкора «Нельсон» по 297 шпангоуту.

Розріз лінкора «Нельсон» по 275 шпангоуту.

Розріз лінкора «Нельсон» по 253 шпангоуту.

Розріз лінкора «Нельсон» по 232 шпангоуту.

Розріз лінкора «Нельсон» по 190 шпангоуту.

Розріз лінкора «Нельсон» по 117 шпангоуту.

Головний броньовий пояс був внутрішнім і встановлювався під кутом 18° до вертикалі. Пояс розташовувався приблизно посередині між зовнішньою обшивкою і протиторпедною переборкою (ПТП). Вважалося, що таке розташування дозволить при розриві снаряда тиску поширюватися в відсіки між бронею і бортом. У порівнянні з розташуванням пояса по ПТП, далі від борта, ця схема вважалася більш оптимальною, тому що при забезпеченні необхідної глибини протиторпедного захисту, вона дозволяла дотримати ширину цитаделі, необхідну для забезпечення бойової остійності. Але ця схема не була позбавлена і недоліків: оскільки плити поясу не спиралися на конструкцію силового набору корпусу, для їх кріплення був потрібний власний фундамент .

Пояс набирався з плит висотою 3,96 м. Він йшов від носової кромки барбету башти «А» до кормової переборки погребу 152-мм гармат. В районі погребів головного калібру і центрального поста товщина плит становила 356 мм. Далі в корму йшли плити 330-мм товщини. Пояс укладався на 12,7 мм обшивку з суднобудівної сталі. Його плити виготовлялися якомога більшої ширини і з'єднувалися між собою спеціальними шпонками. Верхній край поясу спирався на головну бронепалубу, а нижній край спирався на литий U-образний фундамент з броньованої сталі. Фундамент розташовувався на схилі палуби, що спиралася на протиторпедні перегородку .

По верхній кромці поясу, на рівні головної палуби, йшла броньовий палуба. В районі погребів головного і допоміжного калібру вона набиралася з плит товщиною 159 мм на підкладці з 12,7 мм сталі. Над котельними та машинними відділеннями вона набиралася з плит товщиною 92 мм на підкладці з 12,7 мм стали .

У носовій частині пояс замикався траверзом товщиною 305-мм. На рівні нижньої палуби в ніс йшла коротка 0,9-м горизонтальна полиця товщиною 178 мм, і далі на один міжпалубного простір йшов траверс товщиною 203 мм, що прикривав носовий погріб головного калібру. Решта носової частини не мала ніякого бронювання .

У кормі головний пояс замикався траверзом товщиною 254-мм, що розташовувався по висоті між головною і середньої палубою. Далі в корму на рівні середньої палуби йшла палуба зі скосами, яка опускалася до рівня нижньої кромки головного поясу. І горизонтальна частина і скоси виготовлялися з плит броні 108-мм товщини на підкладці з 12,7 мм сталі. За відсіком рульових машин ця палуба закінчувалася 102-мм траверзом.

Барбети башт головного калібру, як і пояс, кріпилися нижньою частиною на U-образних фундаментах і мали різну товщину по висоті і секторам. Бічні стінки барбетів мали товщину 381 мм. Ближче до діаметральної площині, в місцях, прикритих надбудовою або іншими барбетами, вони зменшувалися до 330 і 305 мм .

Лобова плита башти головного калібру мала товщину 406 мм. Її ширина становила 8,53 м, а висота - 3,05 м. Гарматні амбразури мали ширину 1,22 м і висоту 2,29 м. Криволінійний перехід до бічних стінок башти виготовлявся з литої броні товщиною 279 мм . Передня частина бічної стінки башти мала таку ж товщину 279 мм. Задні частини бічних стінок і тильна плита вежі мали товщину 229 мм. У тильній плиті вежі знаходилося 72 вентиляційних отвори діаметром 114 мм, прикритих зовні легкими захисними козирками з броньованої сталі. Пол вежі за межами барбету посилювався плитами 76-мм товщини. Дах башти складався з п'яти плит товщиною 184 мм, з кріпленням до опор болтами.

Башти середньої артилерії і їх перевантажувальні відділення захищалися листами броні товщиною 25,4 мм. Бічні стінки бойової рубки мали товщину 356 мм, передня стінка 305 мм, а задня - 254 мм. Дах рубки мав товщину 165 мм, а підлога - 102 мм. Броньовий ковпак над рубкою захищався бронею 76-мм товщини, а його передня стінка мала 127-мм товщину. Комунікаційна труба від рубки до броньової палуби захищалася 152-мм бронею. Димарі захищалися з боків плитами 229 мм товщини, а їх передні і задні стінки мали товщину 203-179 мм .

Містки і артилерійські пости захищалися протиосколковими екранами з високоміцної сталі марки D .

Конструктивний підводний захист розроблявся на основі проекту «G-3» і розраховувався на протистояння торпеді з бойовою частиною з зарядом 340 кг ТНТ. Вона складалася з двох камер – розширення (інколи вона ж зветься камера руйнування) і поглинання та протиторпедної переборки. Протиторпедна переборка (ПТП) складалася з двох шарів стали D товщиною по 19 мм. Верхня частина ПТП відстояла від обшивки на відстані приблизно 3 м.

Камера поглинання мала заповнюватися рідиною. Для цього потрібно було прийняти 2870 тон забортної води, що збільшувало осадку на 0,55 м і зменшувало швидкість на 0,5 вузла. Для економії палива в мирний час ці відсіки залишалися порожніми. У проекті «G-3» передбачалася система витіснення забортної води з камери руйнування за допомогою системи осушення стисненим повітрям, аналогічної застосованої на підводних човнах. Але в проекті «Роднея», заради економії ваги, для відкачування води використовувалися звичайні помпи. Вони ж використовувалися для закачування води в камеру поглинання .

У 1922 році система конструктивної підводної захисту була випробувана на так званому «чатамськом плоті» . Був проведений досвід з підводного вибуху еквівалентом 454 кг. Зовнішня обшивка відсіку була зруйнована, але протиторпедна переборка встояла, давши невелику теч. На основі цього досвіду зробили висновок, що захист може витримати вибух не тільки 340 кг, а й 455 кг ТНТ. За результатами досвіду в конструкцію підводного захисту були введені вибухові клапани. У верхній і нижній частині зовнішньої стінки камери руйнування були влаштовані клапани круглої форми. Такі ж клапани були влаштовані у верхній частині камери розширення, що виходить назовні. За задумом під час вибуху через ці клапани повинні були виходити газоподібні продукти вибуху і витіснятися вода, знижуючи енергію вибухових газів .

У порівнянні з проектом «G-3» висота подвійного дна була зменшена з 2,13 до 1,52 м, що послаблювало захист. Але наступні експерименти показали, що такий захист можна вважати достатнім.

Озброєння

Головний калібр

Трёхорудийная башня с 406-мм орудиями Mk I на линкоре «Родней»

Лінкори типу «Нельсон» були озброєні дев'ятьма 406-мм 45-калібернеми гарматами Mk 1. Гармати були замовлені фірмі Армстронга ще в 1921 році для лінійних крейсерів «G-3». Спочатку гармати розраховувалися для стрільби снарядами вагою 1029 кг з початковою швидкістю в 929 м / с . Для нової гармати британці обрали невластиву їм комбінацію «легкий снаряд / висока швидкість». Ця концепція в період Першої світової війни використовувалася німецькими зброярами. На 343- і 381-мм британських гарматах використовувалася концепція «важкий снаряд / мала швидкість». Після закінчення Першої світової війни розгорілися суперечки про те, чия концепція краще. Був проведений ряд випробувань, за результатами яких дійшли висновку, що з точки зору бронепробиття легкий і важкий снаряд практично ідентичні. Однак важкий снаряд при влучанні в товсту броню з відхиленням від нормалі часто руйнувався. З цієї причини для нових гармат був обраний легкий снаряд, який до того ж мав більш настильну траєкторію .

15 березня 1926 року було проведено випробування першої готової гармати. Для нової гармати з пороховим зарядом 238 кг снаряд мав проектну початкову швидкість в 929 м/с. Однак з кожним пострілом початкова швидкість снаряда падала на 0,5 м/с, що свідчило про підвищений знос ствола. За розрахунками живучість ствола не перевищила б 180 пострілів. Знос був пов'язаний з биттям короткого снаряду з довгим наконечником в стволі. Проблему спробували вирішити, знизивши масу заряду до 231 кг, змінивши форму і зменшивши обсяг камори, також пізніше була застосована нова форма нарізів. Внесені зміни дозволили зменшити знос ствола - падіння початкової швидкості при кожному пострілі зменшилася до 0,35 м / с, розрахункова живучість підвищилася до 200 пострілів.

Гармати розташовувалися у трьох тригарматних баштових установках Mk 1. Всі три башти були встановлені за лінійно-піднесеною схемою в носовій частині корабля. У британському флоті для позначення башт використовувалися літери латинського алфавіту - перша башта позначалася як «А», друга «В» і третя «Х». Башта «В» була розміщена з піднесенням над іншими баштами головного калібру.

Раніше британський флот використовував двогарматні башти, тому конструктори зіткнулися зі складнощами при компонуванні установки і подачі боєзапасу до середньої гармати. Велика увага була приділена захисту башти від пожеж і вибухів та прориву форсу полум'я в підбашенні відділення при влучаннях. У системах подачі боєприпасів було застосовано велику кількість полум’янепроникних люків та прорізів. Снаряди і заряди подавалися в бойове відділення в вертикальному положенні. У верхній і нижній частині лінії подачі зарядів кордиту були полум’янепроникні затвори, а з боків подачних труб знаходилися вибухові клапани. Вжиті заходи призвели до того, що більшу частину шляху при подачі заряди були приховані, перебуваючи на відкритому місці тільки в перевантажувальному відділенні між погребами та підйомниками і безпосередньо біля гармат .

Полум’я- і водонепроникні квадратні отвори - шлюзи в зарядні погреби розміром 457 × 457 мм мали захист із сталевих плит. Самі погреби не мали вибухових клапанів, тому що вважалося, що це збільшувало ймовірність прориву форсу полум'я в них. У порівнянні з проектом башт для «G-3», з метою економії ваги, був зроблений ряд наступних змін:

• В якості робочої рідини в гідравлічній системі була застосована вода замість масла, що дозволило використати сталеві труби замість мідних.
• У перевантажувальному відділенні роздільні снарядні стелажі були замінені на три об'єднаних стелажі, в яких снаряди поверталися на 90 °. Вважалося що індивідуальні стелажі заважали безперервності подавання боєзапасу і тільки при використанні об'єднаних стелажів всі три гармати могли заряджатися одночасно.
• Замість зарядних стелажів для подачі порохових картузів під поворотною частиною башти були використані ковшові підйомники. Це, в свою чергу, спричинило збільшення числа персоналу, тому що тепер подавання пороху з погребів в перевантажувальні відділення здійснювалося вручну.
• Так як на снаряді була збільшена товщина провідних кілець, це призвело до збільшення діаметра усіх зарядних пристроїв.

Заводські випробування пристроїв подавання разом з поворотною частиною башт провести було неможливо, тому всі проблеми були виявлені вже після установки їх на кораблі в 1926-1927 роках. Конструкція була визнана не дуже вдалою, але робити повну заміну через високі витрати не стали. Ряд труднощів вдалося подолати і в теорії цикл стрільби гармат міг досягати 30 с. На практиці ж він становив 35 секунд при використанні заготовлених боєприпасів і поступово збільшувався до 50 с. При стрільбі повними залпами середня гармата стріляла з затримкою для виключення взаємовпливу дульних газів сусідніх гармат. Це призводило до ще більшого уповільнення заряджання і цикл стрільби збільшувався до 60-65 с.

На одній з нарад начальник управління морських озброєнь заявив, що він вважає за можливе довести скорострільність мінімум до 40 секунд для перших чотирьох пострілів і 45 секунд для наступних. При порівнянні з 25 секунд для 381-мм башти це виглядало не дуже вражаючим .

У липні 1927 був виявлений підвищений знос баштових ковзанок на «Роднеї». При цьому на внутрішньому краї доріжки були виявлені щербини. Причиною вважали збільшення ваги башт до 1480 тонн і зріст бічного тиску на погон, особливо на хитавиці. Спочатку обмежили швидкість обертання башти. Але для остаточного вирішення цієї проблеми в башті був встановлений спеціальний вертикальний погон з катками, що усунув бічні зміщення башти при обертанні. Установка додаткових катків була проведена з серпня 1928 по жовтень 1929 на обох кораблях .

Практичні стрільби виявили проблему впливу дульних газів. При стрільбі прямо по ходу з башт «А» та «В» пошкоджувалося палубне обладнання, а в підпалубних приміщеннях неможливо було знаходитися. При стрільбі з башти «Х» на кормових кутах пошкоджувалася надбудова, а на містках неможливо було знаходитися, особливо при стрільбі при великому підвищенні гармат. У 1929-1930 роках під час ремонтів були встановлені спеціальні щитки на верхніх та нижніх кромках отворів на надбудові, що зменшило їх розміри. Додатково на компасному майданчику було встановлено скління. У листопаді 1930 року на випробуваннях при стрільбі скління розлетілося на друзки, але щитки за їх результатами залишилися, мабуть підтвердивши свою ефективність. Для зменшення впливу дульних газів на містках додатково під кожним отвором змонтували спеціальні сталеві екрани-розсікачі. Але всі ці заходи повністю проблеми не усували і єдиним рішенням стало обмеження секторів стрільби в мирний час .

За проектом максимальний боєзапас становив на ствол по 95 бронебійних і 10 навчальних снарядів. При введенні в дію він становив 100 бронебійних і 10 навчальних, але в мирний час боєзапас не перевищував 80 снарядів на ствол .

Артилерія середнього калібру

двогарматна башта з 152-мм гарматами Mk XXII на лінкорі «Родней»

Від проекту «G-3» нові британські лінкори успадкували і середній калібр з дванадцяти 152-мм 50-каліберних гармат Mk. XXII, розміщених в двогарматних баштах Mk.XVIII. Башти було згруповано по три, по обох бортах в кормовій частині. Таке розташування дозволило прибрати середню артилерію з зони дії дульних газів головного калібру. Але тепер при невдалому збігу обставин всі гармати середнього калібру одного борту могли бути виведені з ладу одним-двома влучаннями .

Заряджання гармат було роздільним. Погреби 152-мм гармат знаходилися за котельними відділеннями. Перевантажувальні відділення башт знаходилися на головній палубі, подавання снарядів з погребів здійснювалася штовхаючими підйомниками, а футлярів «Clarkson» з порохом - ланцюговим підйомником типу «нескінченна стрічка».

Як прототип для нових двогарматних башт Mk.XVIII були взяті башти Mk.XVII легкого крейсера «Ентерпрайз». Основною відмінністю від прототипу стали більш протяжні системи подавання боєприпасів та можливість стрільби при куті піднесення 60° замість 40° у прототипу. Останнє, теоретично, дозволяло використовувати артилерію середнього калібру для стрільби по літаках. Башти для «Нельсона» були виготовлені фірмою Армстронга, а для «Роднея» - фірмою «Віккерс».

За проектом максимальний бойовий запас на ствол становив 168 фугасних і 20 навчальних снарядів, плюс 72 димових загалом на корабель. Максимальний бойовий запас при введенні в дію склав 135 напівбронебійних з наконечником, 15 фугасних і 24 навчальних снаряда, та 72 димових на весь корабель. Звичайний запас в мирний час становив по 100 снарядів на ствол.

Для навчальних стрільб в баштах були встановлені дванадцять 3-фунтових стволів.

Основні ТТХ гармат лінкорів типу «Нельсон»
Гармата	16"/45 Mark I	6"/50 BL Mark XXII	4.7"/40 QF Mark VIII	Vickers 2-pdr QF Mark II	Vickers 2-pdr Mark VIII		40 mm/56.3 QF Mark I	20 mm/70 Mark I
Калібр/ довжина ствола, калібрів	406-мм/45	152-мм/50	120-мм/40	40-мм/39	40-мм/39		40-мм/56	20-мм/70
Рік розробки	1922	1921	1925	1914	1923	1941	1939
Маса гармати без замка (з замком), кг	107 700	8992	3010	(249)	(259,5)		(508)	20,865
скорострільність п/хв. теоретична	1,5	5	15	200				450
практична		4	8—12	50—75	96—98		120	250—320
Тип заряджания	картузне		унітарне
Маса пороху, кг	224,5 кг SC280	14,1 кг SC 150	4,63 кг SC103	0,11 кг HSCT/K 134—055	0,11 кг HSCT/K 134—055		0,248 кг Cordite W	0,029 кг NC
Тип снаряду	бронебійний AP Mark IB	коммон CPBC Mark XXVB	фугасний	фугасний	фугасний HE LV		фугасний	фугасний
Маса снаряду, кг	929	45,36	22,68	0,9	0,91		0,894	0,123
Початкова швидкість, м/с	788	898	749	585	585		853	844
Живучість ствола, пострілів	200—250	600	1050—1200	5000	5000		10 000	9000
Максимальна дальність, м	34 750	23 590	14 780	3475	3475		9830	4389
ефективна, м				1100	1100?		2700—3200	1100—1200
досяжність по висоті, м			9750				7160	3048
Установка
Позначення	Mark I	Mark XVIII	HA Mark XII	Mark II HA	Mark V	Mark VII	?	Mark I	Mark IX?
Кількість стволів	3	2	1	1	8	4	4	1	2
Маса обертаємої частини, т	1503,68	76,204	12,561	0,711	15,3	8,7		0,520?	1,248
Вугли підйому	−3 / +40	−5 / +60	−5 / +90	−5 / +80	−10 / +80	−10 / +80		−5 / 85	−5 / 85
Швидкість наведення вертикальна/горизонтальна, гр/с	10 / 4	8 / 5	10/10	ручне	15/15	15/15		ручне	ручне

Зенітна артилерія

120-мм зенітна гармата Mk VIII

В якості зеніток дальньої дії крім 152-мм гармат використовувалися шість 120-мм 43-каліберних гармати Mk.VIII. Вони встановлювалися на незахищених лафетах Mk.XII з кутом піднесення до 90 °. Дві гармати перебували на юті і чотири - з боків кормової надбудови. Вони мали гарні кути обстрілу, але виконати вимоги «Комісії по ППО на бойових кораблях» не вдалося і замість чотирьох гармат в кожному секторі стрільби нові лінкори мали по три, а в деяких секторах всього дві гармати. У теорії прямо по носі могли стріляти всі чотири гармати, розташовані по бортах надбудови. Але за фактом, якщо літак перетинав курс корабля, ціль необхідно було передавати від гармат одного борта до гармат другого борту. Це могло призвести до втрати наведення на ціль. У корму могли стріляти всі шість гармат. При цьому гармати, розташовані на юті, перекривали кормовий сектор на 41 градус протилежного борту . Для навчальних стрільб кожній гарматі надавався 2-фунтовий ствол.

Максимальний боєзапас по проекту становив 211 снарядів на ствол і ще додатково 20 димових на весь корабель. За готовності максимальний боєзапас становив по 175 фугасних снарядів на ствол і на корабель 150 освітлювальних та 20 димових-трасуючих. Зазвичай боєзапас в мирний час не перевищував 100 снарядів на ствол.

Штатно зенітне озброєння ближнього радіусу дії повинні були складати чотири 40-мм восьміствольних автомати «Пом-пом». Але на момент введення в дію установки виготовити не встигли і на лінкори тимчасово замість них встановили вісім одногарматних 2-фунтових (40-мм) зенітки Mk.II. Чотири зенітки стояло з боків містка на рівні бойової рубки, ще чотири - на кормовій надбудові.

Крім цього до складу озброєння на початку експлуатації входили чотири 3-фунтових салютних гармати «Гочкіс», одна 12-фунтова скорострільна десантна гармата, 10 7,62-мм зенітних кулеметів «Льюїс» на п'яти спарених лафетах , ще чотири таких же кулемета на одиночних лафетах і п'ять 7,62-мм зенітних кулеметів «Віккерс» на лафетах.

Під час другої світової війни склад зенітного озброєння постійно збільшувався і до кінця війни був помітно посилений.

Торпедне і протимінне озброєння

Нові лінкори стали першими і єдиними кораблями королівського флоту, які отримали на озброєння торпеди Mk.I калібру 622 мм. Торпеда мала вагу 2552 кг і бойову частину 337 кг ТНТ . При швидкості в 35 вузлів торпеда за 12 хв 51 сек могла пройти 13,7 км, а при 30 вузлах - за 20 хвилин 27,5 км. Два підводних бортових торпедних апарати розташовувалися в носовій частині поза броньовою цитаделлю. На швидкісних кораблях, щоб торпеда набігаючим потоком, води не заклинило в торпедному апараті, перед пострілом з нього висувалася спеціальна напрямна. Однак при цьому торпеду могло защемити в апараті при занадто великий бортовий або кільової хитавиці. На «Нельсоні» та «Роднеї» цю проблему вдалося вирішити за рахунок того, що їх швидкість була невелика і торпедні апарати були розміщені під невеликим кутом до діаметральної площині. Це дозволило в тому числі відмовитися від висувної направляючої . Звичайний бойовий запас в мирний час становив 10 торпед Mk.I.

До складу озброєння лінкорів входили 4 паравани типу В.V. При цьому спочатку застосовувалися паравани типу В.III**, до вичерпання їх запасу на складах.

Прилади управління стрільбою

Управління стрільбою головним калібром здійснювалося з носової і кормової бойових рубок. До кожної бойовій рубки було надано командно-далекомірний пост (КДП) з 4,57-м далекоміром. Додатково кожна башта головного калібру оснащувалася 12,5-метровим далекоміром. Був також резервний пост управління стрільбою в броньованому куполі на даху носової бойової рубки . Він не мав свого далекоміра і отримував дані по дальності від баштових далекомірів.

Управління стрільбою середнього калібру здійснювалося за допомогою розташованих по бортах від КДП головного калібру чотирьох КДП з 3,65 м далекомірами. Усі КДП середнього і головного калібру мали гідравлічний привід.

Під броньовою палубою розташовувався центральний артилерійський пост (ЦАП). У ньому знаходилися система контролю і управління стрільбою та передавання даних адміралтейського типу Mk.I (модифікована версія «столика Дрейера») та два покажчика типу «S» для управління вогнем середнього калібру.

Зв'язок між ЦАП, бойовими рубками і всіма постами здійснювалася за допомогою системи передачі «асинхронного типу». На відміну від попередньої системи «крок за кроком» дані цілевказання передавалися на більше число постів, а при передачі цілевказання з одного командного поста на інший не була потрібна перевірка синхронності передавання даних. Також нова система не вимагала нової настройки при зникненні напруги в мережі. В цілому система була дорожче, і через її складності існували побоювання в її надійності. При експлуатації було виявлено, що нова система під час роботи на великих швидкостях має меншу точність, ніж стара.

Додатково на платформі постів управління стрільбою були два тактичних 2,74-м далекоміра. Також були шість пеленгаторів (сигналізаторів опромінення) - по два на компасному майданчику, командирському та адміральському містках.

Для управління бойовими прожекторами були чотири прилади «Evershed» - по два на платформі постів управління стрільбою і на командирському містку. Ще два прилади «Evershed» на командирському містку використовувалися для наведення при стрільбі освітлювальними снарядами.

Для управління зенітним вогнем позаду надбудови на рівні інших постів управління стрільбою перебувала спеціальна рубка. На платформі зверху рубки, по бортах, знаходилися два відкритих пости. В середині платформи знаходився 3,65-м зенітний далекомір, візир системи «Evershed» і покажчики зміни пеленга на ціль. Обчислювальний пост для зенітної стрільби знаходився поруч з рубкою .

Для управління торпедної стрільбою призначалися два пости з боків димової труби. Кожен з них був оснащений 4,57-м далекоміром. Візири торпедної стрільби знаходилися з боків платформи адміральського містка .

Радіотехнічні засоби

До початку війни на озброєнні лінкорів стали з'являтися радар и. Склад радіолокаційних станцій (РЛС) постійно змінювався і їх кількість збільшувалася по мірі їх розвитку. Першими були встановлені РЛС метрового діапазону для виявлення повітряних цілей. Потім були встановлені станції сантиметрового діапазону - артилерійські РЛС та РЛС виявлення надводних цілей. У 1943 році німці розробили керовані авіабомби. Вони керувалися по радіо, тому для зриву їх наведення на кораблі королівського флоту були встановлені системи постановки перешкод типу «650», які «глушили» керуючий сигнал.

Основні ТТХ радіотехнічних засобів лінкорів типу «Нельсон»
Станція	Довжина хвилі	Потужність сигналу, кВт	Дальність виявлення, миль	Призначення	«Родней»			«Нельсон»
					вересень 1941	червень 1942	кінець 1 944	травень 1942	кінець 1 944
тип 271	10 см	5-90	10-25	РЛС виявлення надводних цілей	1
тип 273	10 см	5-90	10-25	РЛС виявлення надводних цілей		1
тип 79	7 м	70	60	РЛС виявлення повітряних цілей
тип 279	7 м	70	100	РЛС виявлення повітряних цілей
тип 281	3,5-4 м	350	120	РЛС виявлення повітряних цілей	1	1	1	1	1
тип 240				Cистема розпізнавання свій-чужий. Антена поверх антени РЛС тип 281			1		1
тип 282	50 см	25	3,5	артилерійський радар МЗА		5	5?	5	2?
тип 283	50 см	25	8,5	РЛС для ведення загороджувального вогню		4	4	4	4
тип 284	50 см	25	10	артилерійський радар ГК	1	1	1	1	1
тип 285	50 см	25	8,5	артилерійський радар ЗА дальньої дії		1	1	2	2
тип 650				Система постановки перешкод			1		1

Авіаційне озброєння

Thumb

Енергетична установка

Основною проблемою при розробці силової установки була вимога укластися в жорсткі обмеження по водотоннажності. За розрахунками для досягнення 23 вузлів можна було використати двовальну установку з гвинтами великого діаметру і швидкістю обертання приблизно 160 обертів на хвилину. При розробці проекту «О-3» розглядалися три варіанти :

• «А» - двовальна установка, за компонуванням подібна проекту «N-3». Вісім котлів. Машинні відділення попереду котелень, частота обертання на повному ходу 150 обертів на хвилину.
• «Б» - двовальна установка з розташуванням котельних відділень за стандартною схемою попереду машинних відділень. Вісім котлів, частота обертання на повному ходу 160 обертів на хвилину.
• «В» - чотиривальна турбоелектрична установка. Максимальна частота обертання 220 обертів за хвилину.

Варіант «В» був дуже важким і досить швидко його відкинули. При класичному компонуванні варіант «Б» займав менше місця і був більш легким. Але при компонуванні проекту «О-3» ставав виграшним варіант «А». Попередні розрахунки показали, що маса двовальної силової установки потужністю 45 000 к.с. і швидкістю обертання валів в 160 об/хв на максимальному ходу становила 2000 довгих тонн (2032 т). 5 січня 1922 року, після спільного обговорення DNC і начальником інженерного департаменту (англ. Engineer in Chief) і був обраний цей варіант. Включаючи допоміжні механізми, вага енергетичної установки не повинна була перевищувати 2000 дов. т.

Після більш детальних розрахунків прогнозована маса установки почала збільшуватися. До 9 лютого її вага досягла 2030 дов. тонн, а до 19 травня - вже 2080 дов. тонн (2113 т). 30 травня головний кораблебудівник запросив начальника інженерного відділу про можливість зниження ваги установки. 30 червня той-відповів, що вагу можливо зменшити тільки за рахунок збільшення швидкості обертання гвинтів до 180-200 об/хв. При цьому падав ККД гвинтів, зате маса установки знижувалася до потрібного значення. Але від реалізації цієї ідеї відмовилися .

Була проведена робота по економії ваги і в вересні 1922 року в остаточному проекті енергетичної установки її маса склала 2054 дов. тонн (2087 т). Зниження ваги зробили за рахунок зменшення ваги допоміжного обладнання, використання алюмінієвих сплавів і зберігання на березі, а не на борту, підйомних механізмів для монтажу турбін. Розглядався також варіант відмови від установки підігріву нафти. Деякі сорти нафти вимагали розігріву нафти перед використанням і це обладнання важило близько 30 т. Але ця пропозиція не була реалізована .

Лінкори типу «Нельсон» отримали двовальну силову установку з приводом від турбінних агрегатів типу Браун-Кертіс з використанням одноступінчатого редуктора. На кожен вал працювали турбіна високого тиску переднього ходу і турбіни низького ходу переднього і заднього ходу. Пар підводився до турбін високого тиску під тиском 14,1 атм. при температурі перегріву 166°С - приблизно 358°С. Окремих крейсерських турбін не було. Для економії палива на крейсерській ході на кожній турбіні високого тиску була встановлена спеціальна ступінь крейсерського ходу. Діаметр трилопатевих гвинтів становив 5,03 метра з кроком 5,94 м. Проектна потужність механізмів 45 000 к.с., що за розрахунками дозволяло розвинути 23 вузла при 160 обертах на хвилину для гвинтів. При експлуатації в умовах відкритого моря, максимальна потужність обмежувалася 40 500 к.с., що дозволяло розвинути 22 вузли. Машинна установка розташовувалася попереду котельних відділень і займала два відсіки. Це було обумовлено її великими габаритами, в порівнянні з котельними відділеннями, та бажанням забезпечити максимально можливу глибину підводного конструктивного захисту. У передньому відсіку знаходилися турбіни, в задньому - редуктори. Кожен відсік поздовжньою перегородкою ділився на два відділення правого і лівого борту .

Парою установку забезпечували вісім водотрубних котлів адміралтейського типу. Кожен котел оснащувався трьома барабанами і пароперегрівачем. Максимальний тиск пари становив 17,5 атм. Котли були розбиті на дві групи, кожна в своєму відсіку. Кожен відсік також розбивався поздовжньою перегородкою на два відділення, з розміщенням по одному котлу біля передньої та задньої стінки. Розміщення котельних відділень позаду машинних крім усього іншого дозволило передвинути димову трубу якнайдалі від башт головного калібру і надбудови, що повинно було знизити задимлення приладів управління артилерійським вогнем .

У проекті нових лінкорів було значно збільшено кількість обладнання з живленням електроенергією замість пари. У фінальному проекті довелося піти на зменшення кількості електрогенераторів з восьми до шести, потужністю по 300 кВт кожен. Чотири з них через зубчасту передачу приводилися в обертання від турбін, ще два мали привід від дизелів.

«Нельсон» проводив ходові випробування 21 та 28 травня на мірній милі в Вестлі (англ. WestLooe) в Корнуолі. 24 травня за водотоннажності 33 636 т при досягнутій потужності 46 031 к.с. він розвинув швидкість в 23,55 вузли. 10 серпня 1927 лінкор був переданий флоту і 15 серпня вступив до складу Атлантичного флоту.

«Родней» проводив випробування на тій же мірній милі і 7 вересня 1927 року розвинув швидкість 23,8 вузли при потужності 45 614 к.с. і водотоннажності 33 660 т. Він вступив в дію 7 грудня 1927 року, ставши флагманом Атлантичного флоту.

При бойовій водотоннажності запас палива становив 3807 дов. тонн (3868 т) для «Нельсона» і 3770 дов. тонн (3830 т) для «Роднея». Запас дизельного палива становив 162 дов. тонн (164,6 т) для «Нельсона» і 161 дов. тонн (163,6 т) для «Роднея». Витрата палива становила 16 дов. тонн на годину (16,25 т / год) на повному ходу і 7,5 дов. тонн (7,62 т) на швидкості в 16 вузлів . Тому запасу палива за розрахунками повинно було вистачити на 5000 миль на повному ходу і 7000 миль на 16 вузлах.

Модернізації мирного часу

thumb

До 1936 року модернізації проводилися на обох лінкорах майже одночасно і відмінності між ними були мінімальні. На початку 1930-х років почалася розробка проектів нових лінкорів і проводилися великі експерименти з різними схемами бронювання. У 1931 році під час дослідного розстрілу дредноута «Імперор оф Індія» снаряд вибухнув на обшивці борту нижче броньового поясу. Вибух викликав великі ушкодження, через що був зроблений висновок про необхідність розробки захисту від пірнувших снарядів для лінкорів типу «Нельсон». Було запропоновано встановити нижній броньовий пояс, який представляв би собою броньований скіс палуби. Також було запропоновано захистити носовий край, забронювавши проміжну палубу .

Зенітне озброєння також було вирішено посилити за рахунок зняття 152-мм гармат і встановки одного з трьох варіантів озброєння:

• По чотири спарених 133-мм універсальних установки по кожному борту, два додаткових автомати «Пом-Пом» та катапульта для гідролітаків поверх башти «Х»;
• По п'ять спарених 114-мм універсальних гармати по кожному борту, два додаткових автомати «Пом-Пом», встановка літакового Ангару та катапульти на спардеку;
• По три спарених 133-мм універсальних установки по кожному борту, два додаткових автомати «Пом-Пом», встановка катапульти поверх башти« Х ».

Велику модернізацію провести до початку 1940 року було неможливо, тому вирішили обмежитися встановкою додаткового бронювання під час капітального ремонту в 1937-1938 роках. Загальний кошторис витрат оцінювалася в 330 000 фунтів стерлінгів. Однак верфи були сильно завантажені і роботи були розпочаті тільки на «Нельсоні», а по «Роднею» в грудні 1938 року було прийнято рішення відкласти роботи .

Але і на «Нельсоні» повний обсяг робіт по посиленню бронювання провести не вдалося, обмежившись встановленням додаткового бронювання в носовій частині. Під час ремонту в Портсмуті з кінця 1937 по січень 1938 року на проміжній палубі були настелені шари плит товщиною 70 і 76 мм. Для безпосереднього захисту погребів на палубі платформи з 80 по 84 шпангоут настелили шар 102-мм плит і встановили по 80 шпангоуту подовжню перегородку.

Всього ж до війни були проведені наступні модернізації і зміни зовнішнього вигляду.

«Нельсон»

При введенні в дію в 1927 році.

Два ряди вікон на рівні капітанського містка, адміральський місток зміщений в корму по відношенню до капітанського. Були встановлені 8 одногарматних 40-мм зеніток - чотири на платформі на рівні бойової рубки, чотири в кормі на шлюпковій палубі.

1930 рік

Замість старого зенітного директора встановлений новий HACS Mk I. Форма платформи управління артилерійським зенітним озброєнням (УАЗО) змінена з ромбовидної на округлу. Облаштована нова компасна платформа на рівні адміральського містка, що розширило його до переднього краю надбудови. Верхній край вікон на капітанському містку зашитий. Під нижніми вікнами надбудови встановлені екрани для відбиття дульних газів. По бортах надбудови під вікнами капітанського містка влаштовані неширокі спонсони.

1931-1932 рік

На надбудові на містку був встановлений 2,74 м далекомір. Радіостанція «тип 71.FM» була замінена на «тип 75».

1933 рік

Додані трапи в нижній частині надбудови .

1934 рік

Демонтований директор торпедної стрільби по правому борту, на його місці змонтована восьмигарматна установка Mk.V 40-мм зенітних автоматів «Пом-Пом». Одногарматні 40-мм автомати зняті. По правому борту надбудови у нижній частині рубки влаштований спонсон. Антена радіопеленгатора встановлена на брам-стеньзі фок-щогли. Директор Mk I зенітних автоматів «Пом-Пом» встановлено на платформу управління артилерійським озброєнням (УАО) .

1935 рік

З внутрішнього прожекторного містка зняті 18 дюймові сигнальні прожектори. У задній частині платформи УАО встановлена велика рубка. По лівому борту від надбудови на верхній палубі встановлений кран для авіаційних випробувань, залишений після їх закінчення. За задніми кутами надбудови на рівні прожекторного містка влаштовані платформи з встановленням на кожній 12,7-мм кулеметів у чотириствольній установці Mk I.

1936 рік

36 дюймові бойові прожектори замінені на 44 дюймові.

1937 рік

Платформа УАО продовжена вперед до рівня інших містків. Торпедний директор лівого борту знятий, на його місці встановлено восьмигарматну установку Mk.V 40-мм зенітних автоматів «Пом-Пом». Тимчасово на передню 120-мм установку лівого борту встановлений щит. Знятий до березня 1938 року. Букви «NE» нанесені на дах вежі «Х». Зафарбовані до вересня 1939 року. На вежу «В» нанесені розпізнавальні знаки нейтралітету - червоні, білі і сині смуги .

червень 1937 - січень 1938 року. Ремонт в Портсмуті.

Рульовий механізм доопрацьований з метою отримання більшої стійкості до підводних вибухів. Настелене додаткове бронювання на проміжну палубу в носовій частині. На зенітній платформі були зняті директор HACS Mk I і зенітний обчислювальний пост, який був перенесений у відсік нижче броньової палуби. Встановлено два зенітних директори HACS Mk III. Передній був розміщений вище заднього. Сама зенітна платформа для розміщення нових директорів була розширена. Розширена й платформа УАО, тепер вона закінчувалась в носовій частині врівень з нижчими містками. Змінено забарвлення шлюпок.

«Родней»

1927 рік, при будівництві.

2 ряди вікон на капітанському містку. Адміральський місток в задній частині надбудови. Встановлено вісім одногарматних 40-мм автоматів: чотири на платформі з боків надбудови, 4 в кормовій частині шлюпковій палуби.

1930 рік.

На платформі УАЗО встановлений новий зенітний директор HACS Mk I замість старого зенітного директора. Форма платформи УАЗО замість ромбовидної стала круглою.

1931 рік.

Верхній ряд вікон на капітанському містку зашитий листовим матеріалом, під нижнім рядом вікон встановлені розсікачі дульних газів.

1931-1932 рік.

Радіостанція «тип 71.FM» була замінена на «тип 75».

1932 рік.

2,74 м ( «9 футовий») далекомір встановлений в задній частині платформи УАО. На надбудові позаду бойової рубки встановлений спонсон. Ніякого обладнання на ньому розміщено не було. У стінці надбудови позаду нього зроблений трикутний виріз. Знятий КДП торпедного озброєння по правому борту. На його місці встановлено восьмигарматну установку Mk V 40-мм автоматів «Пом-Пом». Одногарматні 40-мм автомати зняті.

1934 рік.

На платформі УАО встановлені директори Mk I для управління «Пом-Помамі» .

1935 рік.

Далекомірний майданчик на платформі УАО розширений в корму. Знятий КДП торпедним озброєнням по лівому борту. На його місці змонтована восьмигарматна установка Mk V 40-мм автоматів «Пом-Пом». По кормових кутах надбудови на рівні прожекторної платформи на спонсонах змонтовані дві чотирикулеметні установки Mk II 12,7 мм кулеметів.

1936 рік.

Відкрита компасна платформа влаштована поверх колишньої закритої, попереду вікон адміральського містка. Перед вікнами адміральського містка встановлені розсікачі вітру. Внутрішні сигнальні 457-мм прожектори зняті з прожекторної платформи. 914-мм бойові прожектори замінені на 1117-мм.

1937 рік.

Розпізнавальні знаки нейтрального судна нанесені на вежу «В» - червоні, білі і блакитні смуги.

Вересень 1938 - листопад 1938 року.

Рульовий привід посилений з метою кращого протистояння підводним вибухам. На вікнах капітанського містка в нижній частині встановлені щитки, що зменшили їх розмір. Знято брам-стеньгу з грот-щогли. Встановлено фок-щоглу на платформу УАЗО. Встановлено катапульту на вежу «Х». Для роботи з гідролітаками встановлений кран на верхній палубі по лівому борту від надбудови. На юті встановлено восьмигарматна установка Mk VI автоматів «Пом-Пом». На топах фок і грот-щогли встановлені антени радара виявлення повітряних цілей типу «79Y» - перший радар на британському лінкорі.

Підсумки модернізацій

До 1939 року для управління вогнем головним калібром на обох лінкорах стояли два закритих КДП і один обчислювальний пост системи Mk.I. Для управління стрільбою середнім калібром стояли чотири КДП і чотири целевказівника типу «S». Для управління стрільбою автоматів «Пом-Пом» стояли два пости з системою управління стрільбою типу «Mk.I *». Для управління вогнем зеніток на «Нельсона» стояла система управління стрільбою «Mk.III *», а на «Роднеї» типу «Mk.I» .

Модернізації часів війни

При позначенні розташування 20-мм гармат, якщо вказується положення більше ніж для однієї установки, це значить що половина цієї кількості встановлена по правому борту, а друга - по лівому. Зенітні установки, що розташовувалися всередині «колодця», утвореного кругової стінкою, позначені знаком '(С)' .

«Нельсон»

14 грудня 1939 - 4 січня 1940 року. Ремонт в Лох-Ю.

Встановлено кабель розмагнічуючого пристрою . , 8 січня 1940 року - 8 червня 1940 року ремонт в Порстмуті і далі до 29 червня 1940 року встановка радара і його випробування в Гриноке. Ремонт пошкоджень після підриву на міні. Демонтовані кормові КДП 152-мм гармат. Шлюпочна палуба навколо 120-мм зеніток, що були розташовані на міделі, отримала протиосколковий захист. Знято брам-стеньгу з грот-щогли. На зенітній платформі встановлена фок-щогла. Антена пеленгатора (DF - Direction-finder) перенесена з грот-щогли на фок-щоглу. На місці демонтованих КДП 152-мм гармат встановлені дві восьмигарматних установки Mk VI 40-мм автоматів «Пом-Пом». На юті встановлена одна восьмигарматна установка Mk V «Пом-Пом» . Встановлено чотири ПУ 178-мм некерованих зенітних ракет UP - дві на башті «B» і дві на башті «X». На 120-мм гармати встановлені захисні щити. Встановлено радар «типу 279» попередження про повітряний напад, його приймальна антена встановлена на фок, а передавальна - на грот-щоглі. Рубки приймального і передавального постів розміщені під відповідними щоглами. Антена радіопеленгатора типу «FM.2» встановлена на передній частині містка, а його операторський пост зверху рубки РЛС.

З 22 квітня 1941 по 4 травня 1941 року.

Докування в Дурбані.

З 2 жовтня 1941 по 20 квітня 1942 року. Ремонт в Гібралтарі і Розайті.

Демонтований спонсон по правому борту надбудови. Два старих директори для керування «Пом-Помамі» замінені на директори Mk III. Додатково встановлено ще три директори - два на грот-щоглі і ще один в кормовій частині на юті. Всі п'ять директорів отримали радари «тип 282». У кормовій частині шлюпочної палуби, навколо грот-щогли, встановлені чотири директори для керування загороджувальним вогнем. Кожен з них оснащений радарної станцією «тип 283» .

На платформі бойової рубки по бортах влаштовані пости спостереження за підводними човнами. Антена пеленгатора (DF) знята з фок-щогли. Знятий також зовнішній кабель розмагнічуючого пристрою. З передніх вікон містка зняті дефлектори. Демонтовані торпедні апарати. Торпедний відсік розділений перегородками. Знято ПУ 178-мм НКРС-ів. На башті «В» встановлена восьмигарматна установка Mk VI 40-мм «Пом-Помів». Встановлено 13 одиночних установок 20-мм «Ерліконів». Посилено радіотехнічне озброєння. Як уже згадувалося встановлені РЛС «тип 282» та «тип 283». На зіркоподібній платформі грот-щогли встановлена РЛС виявлення надводних цілей «тип 273». На носовий директор головного калібру встановлений артилерійський радар «тип 284». На усі зенітні директори HACS встановлені радари «тип 285» . Розфарбування корабля змінено на схему «Admiralty Disruptive» .

З 21 вересня 1942 по 16 жовтня 1942 року. Ремонт в Розайті.

Поточний ремонт. У передній частині башти «Х» по діаметральної площині встановлена одногаматна установка «Ерлікон» (С), всього їх кількість досягла 14. , 31 травня 1943 - 7 червня 1943 року. Ремонт в Розайті. На надбудові на рівні прожекторного містка встановлена платформа у вигляді галереї. Знято установки 12,7 мм кулеметів. Кількість одногарматних 20-мм «Ерліконів» довели до 40, встановивши додатково 26 установок. Злегка змінена камуфляжне розфарбування. Місця, зафарбовані в MS3, на корпусі перефарбували в колір 507С. Частина панелей коліру MS2 перефарбували в MS3.

, 7 листопада 1943 - 2 грудня 1943 року. Поточний ремонт в Розайті. , 2 квітня 1944 - 7 травня 1944 року. Ремонт в Розайті. Замінено лейнер 406-мм гармат. У зв'язку з майбутньою участю лінкора в десантній операції в Північній Франції поряд з фок-щоглою встановлена система постановки перешкод радіокерованій зброї «тип 650».

З 5 червня 1944 року по 13 січня 1945 року. Ремонт на військово-морській верфі в Філадельфії, США. Завершення робіт з 1 лютого 1945 по 13 квітня 1945 року в Порстмуті.

Капітальний ремонт турбін. З бойової рубки знятий обертаючийся броньований ковпак. З грот-щогли прибрані прожектори. З боків капітанського містка встановлені відбивачі вітру. На місцях зберігання шлюпок з обох бортів влаштовані галерейні палуби. Для розміщення додаткових «Ерліконів» знято частину директорів управління «Пом-Помамі». Встановлено чотири чотиригарматні установки 40-мм «Бофорс» - дві над носовою бойовою рубкою і дві на шлюпковій палубі перед шлюпками. Для їх наведення встановлені чотири директори Mk 51 американського виробництва.

Додатково встановили 21 одногарматний 20-мм «Ерлікон», довівши їх загальну кількість до 61. Вони були розташовані таким чином:

Місцезнаходження одиночних «Ерліконів»	квітень 1942	червень 1943	квітень 1945
на верхній палубі за носовим хвилерізом		4	8
на верхній палубі позаду башти «Х»		2	2
на передній кромці даху вежі «Х»		1 (С)	2 (С)
на середній частині даху башти «Х»		2 (С)	2 (С)
на задній частині даху башти «Х»	2 (С)	2 (С)	2 (С)
на платформі перед бойовою рубкою			2
на платформі з боків бойової рубки		2	2
на платформі позаду бойової рубки, на рівні її даху	2 (С)	2 (С)
на платформі УАО	2	4	4
на спонсоне на рівні прожекторного містка	2	2
на галерейній палубі в кормовій частині прожекторного містка		4	6
на верхній палубі між носовими 120-мм знаряддями		6	6
на шлюпкової палубі між 120-мм знаряддями	2 (С)	2 (С)	4
на платформі бойової рубки між 120-мм знаряддями			4
на галерейного палубі в районі розміщення шлюпок			10
на платформі грот-щогли			4
в кормовій частині шлюпковій палуби		2 (С)	2 (С)
по ДП на шлюпковій палубі позаду 120-мм кормових гармат	1 (С)	1 (С)	1 (С)
на юті між кормовими 120-мм гарматами і «Пом-Помам»		2	2

«Нельсон» пофарбували згідно зі стандартною адміралтейською схемою (англ. Admiralty Standard Scheme).

За даними Робертса всього було встановлено 65 20-мм автоматів «Ерлікон», але в квітні 1945 року чотири зняли і їх кількість склала 61. Таким чином всього до кінця війни на «Нельсоні» було встановлено 48 40-мм «Пом-Помів» (6 × 8) 16 40-мм автоматів «Бофорс» (4×4) і 61 одногарматний 20-мм «Ерлікон» .

«Родней»

9 - 29 грудня 1939 року. Ремонт в Ліверпулі.

Під час виходу Home Fleet в Північне море на «Роднеї» сталася серйозна поломка керма. Лінкор був змушений повернутися в Клайд. Були проведені роботи по посиленню передньої частини керма. Ці ж роботи були проведені і на «Нельсоні». Встановлено зовнішній кабель розмагнічуючого пристрою.

24 серпня 1940 - 10 вересень 1940 року. Ремонт в Розайті.

2 одногарматних 20-мм «Ерлікон» встановлені по діаметральної площині на даху башти «В» (С). Радар «тип 79Y» модернізований до рівня «тип 279». Лінкор забарвлений в унікальну схему із застосуванням зеленого, коричневого і 507C (світло-сірий) кольорів.

18 грудня 1940 по 13 січня 1941 року. Ремонт в Розайті.

Ремонт пошкоджень від шторму. Корабель перефарбований з використанням в основному кольорів 507A (темно-сірий) і 507B (сірий) .

13 червня 1941 - 11 серпня 1941 року. Ремонт в Бостоні.

Знято кормові КДП 152-мм гармат. З боків надбудови на платформі бойової рубки влаштовані пости для спостереження за підводними човнами. Під час ремонту зняті кормові КДП 152-мм гармат, на їх місці встановлені дві зенітних восьмигарматних установки Mk.VI «Пом-Пом». Замість двох автоматів «Ерлікон» на башті «В» встановлена чотиригарматна установка Mk.VII 40-мм «Пом-Пом». Радар «типу 279» замінений на «тип 281» з рубкою приймального поста позаду містка і передавального поста позаду грот-щогли. На марсі встановлений радар «типу 271» з рубкою-антеною. Встановлено радар «тип 284». Антена радіопеленгатора типу «FM.2» встановлена на носовій кромці містка, а його операторський пост влаштований зверху приймальні рубки радара «тип 281». Прибрано спонсон праворуч від бойової рубки. По бортах від рубки на платформі влаштовані пости спостереження за підводними човнами. Злегка змінена конфігурація містка.

17 лютого 1942 - 3 травня 1942 року. Ремонт в Ліверпулі.

Поточний ремонт. Заміна лейнерів на 406-мм гарматах. Прибрано 12,7 мм зенітні кулемети. Платформи цих кулеметів використані для встановки директорів Mk.III автоматів «Пом-Пом». Всі інші директори «Пом-Помов» зняті. Ще два директори Mk.III встановлені на грот-щоглі і ще один в кормовій частині спардеку. Всі директора Mk.III обладнані радаром «тип 282».

По бортах і позаду грот-щогли встановлено чотири директори управління загороджувальним вогнем з радаром «тип 283». Радар «тип 271» замінений на радар «тип 273». Розширено платформу управління зенітним вогнем, при цьому сам пост розміщений на піднесеній поворотній платформі. Встановлено радар «тип 285». Його операторська рубка розміщена на даху поста управління зенітним вогнем, в кормовій частині платформи УАЗО, а антена радара встановлена зверху рубки. Встановлено сімнадцять одногарматних 20-мм зенітних автоматів «Ерлікон» .

23 серпня 1942 - 19 вересень 1942 року. Розайті.

Ремонт рульового приводу і котлів. Встановлено додатково чотири одногарматних «Ерлікони». Очікуване розташування:

• Два на юті позаду 120-мм гармат, трохи попереду і ближче до борту ніж пара встановлена раніше;
• Ще два на юті вище «Пом-Пома» (С);

З 14 травня 1943 по 31 травня 1943 року. Ремонт в Плімуті.

Знято катапульту. На 120-мм гармати встановлені щити. Встановили 36 одиночних «Ерлікони» (за даними Робертса - 35), довівши їх загальну кількість до 57.

Місцезнаходження одиночних «Ерліконів»	травень 1942	червень 1943
на верхній палубі перед носовим хвилерізом		10
на верхній палубі навпроти башти «В» за хвилерізом	2 (С)	2 (С)
на задньому краї даху башти «В»		2 (С)
на передньому краї даху башти «Х» (ймовірно)		2
на задньому краї башти «Х»	2 (С)	2 (С)
на верхній палубі позаду вежі «Х»		4
на даху броньового ковпака бойової рубки		1 (С)
на даху бойової рубки	1	2
по боках бойової рубки	2	2
на піднесеній платформі позаду бойової рубки	2 (С)	2 (С)
на платформі УАО	2	4
на верхній палубі позаду містків	2 (С)	2 (С)
на шлюпковій палубі між 120-мм гарматами	2	2
на верхній палубі - по одній установці перед кожною 152-мм баштою		6
на верхній палубі позаду кормових 152-мм башт		2
на даху кормових 152-мм башт		2
в кормовій частині шлюпкової палуби		2
поверх кормового директора		1
на юті перед кормовою установкою «Пом-Пом»		2
на юті позаду 120-мм гармат, трохи попереду і ближче до борту від попередньої пари гармат (ймовірно)		2
по діаметральній площині в кормовій частині шлюпкової палуби		1
на юті на майданчику над кормовим «Пом-Помом»	2	2
ЗАГАЛОМ	17	57

Додані п'ять двоствольних установок «Ерлікон» :

• 2 на верхній палубі безпосередньо під другими 120-мм гарматами (С);
• 2 на шлюпковій палубі позаду одногарматних установок «Ерлікон»;
• 1 на правій стороні даху башти «В» (С)

Камуфляжне забарвлення нанесене на верхню палубу.

З 6 листопада 1943 до 16 грудня 1943.

Підготовлені креслення для повної модернізації, але ці плани так і не були здійснені. Камуфляжне забарвлення видалено з верхньої палуби (Крафт 136).

18 січня 1944 - 30 березня 1944 року. Ремонт в Розайті.

Корпусні роботи для усунення течі. Знято торпедні апарати. Встановлено два одногарматних «Ерлікони», місцезнаходження невідоме. Загальна кількість одногарматних «Ерліконів» таким чином доведено до 59 (За даними Робертса - до 58). Встановлено «глушилки» «тип 650» для постановки перешкод системі наведення радіокерованих бомб. Місцезнаходження невідоме.

З 30 серпня 1944 по 11 вересня 1944 року. Плімут

Терміновий ремонт, швидше за все пов'язаний з необхідністю усунення пошкоджень від дульних газів 406-мм гармат під час обстрілу берегу в Нормандії.

15 жовтня 1944 по 30 березня 1944.

Поточний ремонт в Розайті.

Наприкінці 1945 року на лінкорі було 44 40-мм «Пом-Пома» (5х8 та 1х4), та 69 20-мм «Ерлікон» (5х2 і 59х1).

Служба

Корабель	Верф	Закладка	Спуск на воду	Введено в дію	Доля
' «Нельсон»'	Armstrong Whitworth	15 листопада 1924	16 березня 1926	28 червня 1927	У 1948 році виключений зі списків флоту. Розібраний на метал.
' «Ріднею»'	Cammell Laird	15 вересня 1924	30 березня 1926	12 липня 1927	У 1948 році виключений зі списків флоту. Розібраний на метал.

По завершенню будівництва обидва лінкора увійшли до складу Атлантичного флоту, який в 1932 році був реорганізований у Флот метрополії. «Нельсон» з моменту введення в дію до грудня 1940 був його флагманом. На короткий період з січня по серпень 1940 року тимчасово флагманом ставав «Родней». Обидва лінкори активно використовувалися в роки війни, велику частину часу проводячи в походах.

«Нельсон»

На початку війни в 1939 році «Нельсон» скоїв чотири виходи в Північне море для перехоплення німецьких рейдерів і охорони норвезьких конвоїв. При поверненні з п'ятого походу 3 грудня 1939 року на вході в Лох-Ю лінкор підірвався на магнітній міні, яка біла виставлена німецьким підводним човном «U-31». Вибух стався під носовим краєм, поза цитаделлю. Обшивка була втиснута на 1,2 м, але витримала, давши лише невеличку течію. Затоплення були невеликими і обмежилися кількома відсіками в носовій частині. Загиблих не було, але кількість поранених становила 74 людини. «Нельсон» відстоювався в Лох-Ю доки не протралили фарватер, а потім був переведений Портсмут, де до серпня 1940 року на ньому проводився ремонт.

Після повернення до ладу у вересні 1940 року брав участь в авіаносному рейді до Норвегії (операція «DF»). У листопаді 1940 року притягувався до пошуків в Північній Атлантиці «кишенькового лінкора» «Адмірал Шеєр». На початку 1941 року займався прикриттям атлантичних конвоїв. У березні 1941 року взяв участь у рейді до Лафотенских островів (операція «Клеймор»), прикривав мінні постановки між Фарерськими островами та Ісландією (операція «SN69»). З травня прикривав в Південній Атлантиці конвої, що йшли навколо мису Доброї Надії. У червні 1941 року повернувся в Англію і пізніше був переведений до складу «з'єднання Н». Взяв участь в проведенні конвоїв на обложену Мальту - операції «Сабстенс» в липні і «Халберд» у вересні. 27 вересня 1941 року на південь від Сардинії лінкор був атакований італійською авіацією та отримав попадання авіаційною торпедою в лівий борт, в носовий край перед баштою «А», поруч з місцем підриву на міні. «Нельсон» прийняв 3700 т води, що призвело до збільшення осадки носом на 3,3 м. На Мальті був проведений тимчасовий ремонт, а відновлювальний ремонт був проведений в Розайті і тривав до березня 1942 року. Увійшов до складу Флоту Метрополії і в серпні взяв участь в проводці чергового конвою на Мальту - операції «П'єдестал». Потім був переведений до складу «з'єднання Н». Брав участь в операціях «Торч» (висадка в Північній Африці), «Хаскі» (висадка на Сицилії), «Еваланш» (висадка біля Салерно) і висадці в Калабрії в серпні 1943 року (операція «Хаммер»).

У жовтні 1943 року повернувся до складу Флоту Метрополії. У червні 1944 року взяв участь в операції «Оверлорд». 18 червня біля узбережжя Нормандії підірвався на магнітній міні і був відправлений в США для ремонту. Ремонт проводився в Філадельфії до січня 1945 року і завершився в квітні 1945 року в Англії. У квітні 1945 року «Нельсон» пішов в Індійський океан де зі Східно-Індійським флотом обстрілював в липні 1945 року берегові укріплення на острові Пхукет (операція «Лайвер»), приймав капітуляцію японських військ в серпні на Пінанзі (операція «Юрист») і у вересні в Малайї (операція «Зіппер»).

Повернувся до Англії в листопаді 1945 року і до квітня 1946 року був флагманом Флоту Метрополії. Потім був переведений в статус навчального корабля, а в жовтні 1947 року його було виведено у резерв. 19 травня 1948 був виключений зі списків флоту і пізніше використаний в якості навчальної мішені для пілотів палубної авіації. У січні 1949 року проданий на злам і 15 березня 1949 прибув на верф для розбірки на метал.

«Родней»

«Родней» у 1939 році здійснив п'ять виходів у Північне море для прикриття конвоїв з залізною рудою з Норвегії або в спробі перехопити німецькі рейдери - два рази в вересні, один в жовтні і два в листопаді. Під час п'ятого виходу в море 28 листопада 1939 року він отримав серйозні пошкодження керма і був змушений повернутися в Клайд, ставши на ремонт в Ліверпулі з 9 по 29 грудня .

На початку 1940 року на «Роднеї» було виявлено протікання крізь обшивку між водонепроникними перегородками по 9 та 16 шпангоутам. Як тимчасове рішення корпус залатали і посилили в цьому районі балками. Лінкор брав участь у Норвезькій компанії, під час якої 9 квітня 1940 року біля узбережжя Норвегії потрапив під напад німецької авіації. Отримав попадання 500-кг бомби в район машинних відділень. Бомба, на щастя для «Роднея», відскочивши від броньовий палуби, не розірвалася, тому пошкодження були невеликими. Велику проблему становили два близьких розриви бомб. Це призвело до посилення протікання.

Для запобігання висадці німецьких військ в Англії з червня по серпень 1940 року лінкор базувався на Розайт. У вересні він здійснював прикриття авіаносного рейду в Норвегію, а в листопаді брав участь в пошуку «кишенькового лінкора» «Адмірал Шеєр». Під час сильного шторму 6-8 грудня 1940 року всі приміщення нижче проміжної палуби були затоплені і відкрилася теча між 60 і 80 шпангоутами . Протікання довелося усувати під час термінового ремонту в Розайті з 18 грудня 1940 по січень 1941 року. Але це не вирішило всіх проблем і повноцінний ремонт зробити вдалося тільки в Бостоні, коли в травні 1941 року лінкор був відправлений в США. Початок 1941 «Родней» провів, охороняючи конвої в Атлантиці, 16 березня своєю присутністю запобігши атаці німецьких лінкорів « Шарнхорст» і « Гнейзенау» на конвой НХ-114.

Лінкору був потрібний ремонт, а тому що британські верфі були перевантажені, ремонт було вирішено провести у США. У травні 1941 «Родней» пішов у США в якості конвою військового транспорту (колишнього лайнера) «Британик». 24 травня лінкор був відкликаний для участі в операції з пошуку та знищення німецького лінкора «Бісмарк». 27 травня 1941 року разом з лінкором «Кінг Джордж V» він потопив німецький лінкор, досягши близько 40 попадань. Під час бою «Родней» випустив 375 406-мм і 716 152-мм снарядів і одну 622-мм торпеду. Пуск торпеди був єдиним випадком її бойового застосування за всю війну лінкором. Влучань у «Родней» при цьому не було, але від власної стрільби була пошкоджена палуба, а ряд механізмів постраждав від струсів.

До серпня 1941 «Родней» проходив ремонт у Бостоні, США. Після ремонту «Родней» увійшов до складу «з'єднання Н» на Гібралтарі та в вересні 1941 року взяв участь в проводці конвою на Мальту - операція «Халберд». У листопаді 1941 року повернувся до складу Флоту Метрополії і до січня 1942 року базувався на Хваль-фьорд в Ісландії, забезпечуючи далеке прикриття арктичних конвоїв. З лютого по березень 1942 року ремонтувався в Ліверпулі. 31 травня був спрямований на посилення Східного флоту, але дійшовши до Фрітауна був повернений назад для проводки конвою на Мальту. У серпні 1942 року брав участь в проведенні ще одного конвою на Мальту - операція «П'єдестал». Після проведення операції служив у складі Флоту Метрополії, а в жовтні 1942 року був переведений до складу «з'єднання Н». Разом з ним брав участь в листопаді 1942 року в висадці в Північній Африці - операції «Торч». А в липні 1943 року у висадці на Сицилії (операція «Хаскі») і у вересні 1943 року у Салерно (операція «Еваланш»).

У жовтні 1943 року «Родней» повернувся в Англію. З новою силою проявилися протікання. Також на «Роднеї» з 1940 року відзначалися проблеми з механізмами та пароконденсаторами. Стан лінкора вимав негайного ремонту, який відклали до модернізації, яка так і не відбулася. У червні-липні 1944 року він брав участь у висадці союзників в Нормандії, операції «Оверлорд». Після підриву «Нельсона» на міні «Родней», замість відправки на ремонт, знову повернули в стрій. У серпні 1944 року «Родней» обстрілював німецькі берегові батареї на острові Олдерні в Ла-Манші. В кінці серпня-початку вересня прикривав арктичний конвой в СРСР YW-59 і зворотний RA-59A, а в середині вересня - YW-60 і RA-60A. Корабель потребував капітального ремонту, який через завантаженість верфей ніяк не вдавалося провести. Тому з листопада 1944 року він стояв у Скапа-Флоу без виходу в море. Екіпаж був скорочений на 60% і лінкор служив в якості стаціонарного флагмана флоту Метрополії. Після закінчення війни в листопаді 1945 року «Родней» був виведений в резерв і в 1948 році виключений зі списків флоту. Лінкор продали на злам і 26 березня 1948 він був переведений на суднорозділочну верф.

Иллюстрации

• 
  Линейный корабль «Нельсон». Схема
• 
  Линейный корабль «Родней» обстреливает побережье Нормандии

Оцінка проекту

Лінійні кораблі типу «Нельсон» були багато в чому унікальними кораблями. Вони стали першими лінкорами, побудованими за обмеженнями Вашингтонської угоди. Великобританія отримала право побудувати їх як відповідь на американські лінкори типу «Колорадо» і японські типу «Нагато» . Нові британські лінкори були по суті 23-вузловим варіантом лінійних крейсерів типу «G3». До появи лінійних кораблів типу «Кінг Джордж V» вони були єдиними лінкорами британського флоту, спроектованими та побудованими з урахуванням досвіду Першої світової війни.

Головною відмінністю від пізніших «швидкохідних» вашингтонських лінкорів стала швидкість. У «Нельсона» і «Роднея» проектна максимальна швидкість становила «усього» 23 вузла - тобто на рівні лінкорів Першої світової вони. Всі інші лінкори, побудовані пізніше з урахуванням вашингтонських обмежень, мали значно більшу швидкість - від 27 до 30 вузлів. Силова установка була досить надійною і мала оригінальну компоновку. На відміну від інших лінкорів, котельні відділення розміщувалися позаду машинних. При обраному для «Нельсонів» компонуванні така схема розміщення виявилася легшою в порівнянні з класичною. Разом з тим, до початку Другої світової війни енергетична установка обох лінкорів була зношена і витрата палива вирісла. І хоча в порівнянні з «Кінг Джордж» проблем з малою дальністю не було, знос механізмів на «Роднеї» привів до постійних нарікань на роботу силової установки і падіння дальності ходу щодо проектних значень.

Бажання максимально скоротити протяжність важкого броньового поясу та горизонтального захисту життєво важливих частин спричинили оригінальну схему розміщення башт головного калібру однією групою в носовій частині - три башти за лінійно-піднесеною схемою, середня з піднесенням над іншими . На подібну компоновку крім англійців пішли тільки французи, також зосередивши всі башти на лінкорах типу «Дюнкерк» та «Рішельє» в носовій частині. Разом з тим, на французьких лінкорах гармати розміщувалися в двох чотиригарматних баштах. Безумовно вдалим рішенням, що застосовувалося на всіх подальших британських лінкорах, було зведення всіх містків в одну башньоподібну надбудову. Це дозволило краще захистити їх від негоди та надало гарну піднесену платформу для командно-далекомірних постів управління артилерійським озброєнням. Одержаний в результаті вигляд перших британських «вашингтонських» лінкорів був вельми незвичайним. Британські матроси жартома навіть називали ці кораблі «сестри-виродки» (англ. Uggly systers) . Також вперше в британському флоті, для економії водотоннажності, були використані тригарматні башти. Однак для нових 406-мм гармат була вибрана не властива британському флоту концепція «легкий снаряд, висока початкова швидкість» . В результаті короткий снаряд мав підвищене биття в стволі, через що точність стрільби і живучість ствола були гірше ніж у попередньої 381-мм гармати Mk I . При цьому вогнева міць 406-мм гармати була ненабагато вище. Позначилась і відсутність досвіду в розробці тригарматних башт - скорострільність гармат «Нельсона» була також гірше, ніж у 381-мм гармат, які розміщувалися в двогарматних баштах. Тому суперечки про те, яка британська гармата краща - 381-мм або 406-мм, не вщухають досі. Хоча британська 406-мм гармата поступалася американському і японському аналогам, це була найпотужніша гармата в британському флоті. У порівнянні з 356-мм гарматами нових лінкорів типу «Кінг Джордж V» установки «Нельсона» виявилися і могутнішими і надійнішими. При цьому де -факто противниками «Нельсона» і «Роднея» стали німецькі та італійські лінкори з більш слабкими 380-мм гарматами.

Зенітне озброєння не задовольняло вимогам навіть на момент проектування. Замість необхідних чотирьох гармат дальньої дії в кожному секторі, на деяких секторах могли вести тільки три і навіть дві гармати. У передвоєнні роки прогрес у розвитку авіації призвів до необхідності посилення зенітного озброєння. І в роки війни його постійно доводилося підсилювати, але тільки за рахунок встановки додаткових 40-мм і 20-мм автоматів. Передвоєнні плани по заміні 152-мм гармат на універсальні так і не були реалізовані .

У порівнянні з попередніми британськими лінкорами важливою відмінністю нових кораблів стало застосування схеми бронювання «все або нічого». Незважаючи на те, що був присутнім ряд недоліків - відсутність бронювання в носовій частині, вузький броньовий пояс, слабке бронювання середньої артилерії і постів управління артилерією, вважається що в рамках відведеного ліміту водотоннажності «Нельсони» отримали максимальний захист з усіх можливих. При цьому, як показує досвід бойових дій, достатній захист середньої артилерії і постів управління забезпечити просто неможливо. Захист носової частини посилили за рахунок бронювання проміжної палуби, але встигли зробити це тільки на «Нельсоні». Конструктивний підводний захист «Нельсонів» був розрахований на протистояння попаданню торпеди з зарядом в 340 кг ТНТ. За результатами випробувань вважалося що при певних умовах підводний захист могла витримати і заряд в 454 кг ТНТ. Однак цей захист був лише в районі цитаделі. У роки війни попадання в «Нельсон» були в носову частину, де підводного захисту не було. При цьому позначився брак в цьому місці стаціонарних помп для відкачки води. В результаті проблеми виникали не тільки при бойових пошкодженнях, але і при течії крізь обшивку після ушкоджень під час шторму.

Кораблі мали достатню керованість і запас плавучості, гарну мореходність. Завдяки розташуванню важких башт в центрі корабля, поздовжня хитавиця на кораблях практично була відсутня. Але через дуже високе значення метацентричної висоти кільова качка мала малий період і велику амплітуду, що спричинило необхідність доопрацювання систем управління стрільбою . Незважаючи на всі недоліки лінкори типу «Нельсон» вважаються найпотужнішими британськими лінкорами Другої світової війни , активно використовувалися в багатьох операціях Другої світової війни, а «Родней» заслужив славу «вбивці» «Бісмарка», зігравши головну роль в потопленні німецького лінкора.

Порівняльні ТТХ лінкорів .
характеристики	«Колорадо»	«Нагато»	«Нельсон»	«Кинг Джордж V»	«Норт Кэролайн»	«Бісмарк»	«Літторіо»	«Ришельє»
Країна
рік вводу до ладу	1923	1921	1927	1940	1941	1940	1940	1940
розміриД×Ш×О	190,2×29,7×9,2	213,4×29×9,1	216,6×32,3×8,6	227,2×32,2×10,2	222,1×33×10	251×36×8,6	237,8×32,9×9,7	247,9×33,1×9,17
Водотоннажність стандартна, т			35 560	36 727	37 486	41 700	40 724	37 832
Водотоннажність нормальна, т	32 600	33 800	36 657
Водотоннажність повна, т	33 590	38 500	38 873	42 076	44 379	50 900	45 236	44 708
Артилерія головного калібру	4×2×406-мм/45	4×2×406-мм/45	3×3×406-мм/45	2×4×356-мм/45 1×2×356-мм/45	3×3×406-мм/45	4×2×380-мм/47	3×3×381-мм/50	2×4×380-мм/45
Допоміжна артилерія	14×127-мм/51	20×140-мм/50	6×2×152-мм/45 6×120-мм/50	8×2×133-мм/50	10×2×127-мм/38	6×2×150-мм/55 8×2×105-мм/65	4×3×152-мм/55 12×1×90-мм/50	3×3×152-мм/55 6×2×100-мм/45
Зенітна артилерія	4×76-мм/50	4×78-мм/40	8×40-мм/40	4×8×40-мм/40	4×4×28-мм	8×2×37-мм 12×1×20-мм	8×2×37-мм 4×1×37-мм 8×2×20-мм	4×2 — 37-мм 4×4 и 2×2 — 13,2-мм
Торпедні апарати	2	8	2
Літаки				2	3	4	3	3
Головний броньовий пояс, мм.	343	305	356-330	356 — 381	305	320	70 + 280	330
Броньова палуба, мм	89	76	159-95	25 + 127…152	37 + 140	50…80 + 80…95	45 + 90…162	150…170 + 40
Бронювання башт ГК — лоб/борт/дах, мм.	457/254/127	305	406/279/184	324 — 149	406 — 184	360 — 130	350 — 150	430 — 170
Барбети башт ГК, мм.	330	305	381
Бронювання бойової рубки — стінки/дах, мм	406/203	305	356/165	114 — 76	406 — 373	350 — 220	260	340
Енергетична установка, к. с. (швидкість, вузли)	28 900 (21)	80 000 (26,5)	45 000 (23)	110 000 (28,5)	121 000 (27,5)	138 000 (29)	130 000 (30)	150 000 (31,5)

Примітки

Коментарі

Посилання на джерела

Література

• Балакин С. А., Дашьян А. В. и др. Линкоры Второй мировой. — М. : Коллекция, Яуза, Эксмо, 2005. — ISBN 5-699-14176-6.
• Raven, Alan. Roberts, John. British Battleships of World War Two: The Development and Technical History of the Royal Navy's Battleships and Battlecruisers from 1911 to 1946. — London : Arms and Armour Press, 1976. — 436 p. — ISBN 0853681414.
• Brown, Les. Brown, Robert. ShipCraft 23: Rodney and Nelson. — Barnsley, Yorkshire, United Kingdom : Seaforth Publishing, 2015. — 64 p. — (ShipCraft Series) — ISBN 978-1848322196.
• Raven, Alan. Roberts, John. Man o' War: Rodney and Nelson v. 3. — Arms & Armour Press, 1979. — 56 p. — (Man o' War Series) — ISBN 978-0853682639.
• Дашьян, Александр. Убийцы «Бисмарка». Линкоры «Нельсон» и «Родней». — М. : ЭКСМО, 2010. — 121 с. — (Война на море) — ISBN 978-5699412471.
• Апальков Ю.В. Линейные корабли типа «Нельсон». — Арбузов В.В, 1997. — 32 с. — (Боевые корабли мира)
• Conway's All The Worlds Fighting Ships, 1906—1921 / Gray, Randal (ed.). — London : Conway Maritime Press, 1985. — 439 p. — ISBN 0-85177-245-5.