Латірка
| село Латірка | |
|---|---|
| |
| Країна |  Україна
|
| Область | Закарпатська область |
| Район | Мукачівський район |
| Громада | Нижньоворітська сільська громада |
| Код КАТОТТГ | UA21040190100058153 |
| Основні дані | |
| Населення | 599 |
| Площа | 2,359 км² |
| Густота населення | 253,92 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 89111 |
| Телефонний код | +380 3136 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°50′31″ пн. ш. 23°04′33″ сх. д. / 48.84194° пн. ш. 23.07583° сх. д.Координати: 48°50′31″ пн. ш. 23°04′33″ сх. д. / 48.84194° пн. ш. 23.07583° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
622 м |
| Водойми | Бере початок річка Латориця |
| Відстань до обласного центру |
105 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 89111, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, Нижньоворітська громада |
| Карта | |
  Латірка | |
 Латірка | |
| Мапа | |
| |
Ла́тірка (угор. Latorcafő, чеськ. Laturka) — село в Нижньоворітській громаді Мукачівського району Закарпатської області.
Протягом історичного часу використовувались також інші назви села: Latorka, Latirka, Latorcafő, Латорка, Латірка.
Географічне положення.[ред. | ред. код]
Село Латірка розташоване у верхів’ї р. Латориця у середній частині Вододільно-Верховинського хребта поблизу Верецького перевалу (841 м. н.р.м.), який з’єднує Закарпатську і Львівську області. Село знаходиться за 12 км від залізничної станції Воловець, поблизу міжнародної автотраси М 06 Київ-Чоп. Відстань до центру громади становить 10 км (Нижні Ворота), до районного центру — 68 км (Мукачево).
Латірка простягається довжиною понад 5 км по обидва боки верхів'я Латориці на висотах 570-600 м. н.р.м. З півночі село переважно оточене гірськими хребтами з вершинами Ясеньова (831 м. н.р.м.), Магура (781 м. н.р.м.), Бескид (840 м. н.р.м.), зайнятими вторинними луками. Зі сходу — переважно залісненими хребтами з вершинами: Сіра Кичера (922 м. н.р.м.) і Козакова Поляна (907 м. н.р.м.). З півдня — Великий Верх (907 м. н.р.м.). З півдня і південного сходу проходить широка долина р. Латориці через Біласовицю, Тишів до Нижніх Воріт.
Гідрологія і топоніміка.[ред. | ред. код]
присілки: Брацковський; Локоцький.
потоки: Брецківський (Брацковський); Гатище; Глебенівський; Квасовець (Квасовиць); Кривівський (Крівіский); Локітський (Локоцький); Сичів; Ялинуватий.
Ліси та урочища: Ялинуватое, Козакова полонина[1].
Історія[ред. | ред. код]
Давні часи.[ред. | ред. код]
Як зазначає Ф. Шандор у “Проекті 22”: державні утворення, до складу яких входило Закарпаття, 2016 [2], найдавнішим державним утворенням до якого входило Закарпаття слід вважати Гето-дакійську патріархальну державу. Село Мала Копаня, що на Виноградівщині — унікальна археологічна пам’ятка древньої Дакії на теренах України.
У склад давньої римської провінції Дакії входило і сучасне Закарпаття. Знайдено скарби римських динаріїв (Нанково, Гайдош, Тячів), статуетка купідона (Вилок), римський посуд (Братово).
Напр. VIII – поч. IX ст. Закрпття стає частиною Великої Моравії - історичної держави західних слов’ян у басейні Середнього Дунаю, що досягла найбільшого розквіту в 860-880 рр.
У період між 681 та 1018 рр. найбільшого розквіту досягло Перше Болгарське царство. Як зазначають низка дослідників саме звідти на терени Закарпаття могло поширитися християнство.
Княжі часи.[ред. | ред. код]
Королівство Угорське.[ред. | ред. код]
Австрійський період (1867-1918).[ред. | ред. код]
На початку ХХ ст. Латірка належала до Свалявського округу (повіта) комітату Берег[3].
У 1910 р. в Латірці проживало 623 жителі, 557 з яких вважали себе русинами (українцями), 54 жидами, 9 мадярами, 3 — інші національності. За віровизнанням у селі проживало 565 греко-католиків, 54 юдеї, 4 протестанти. [1]
Під час Першої світової війни грудень 1914 р. і першу половину січня в Латірці і Вербяжі на постої перебували Українські січові стрільці. В селі Мішкаровиці, біля Латірки третій півкурінь Степана Шухевича станув постоєм кінцем листопада 1914 і виконував стежну службу ввесь грудень та брав участь в боях в Підполозі (Везерсаллаш) і в Гукливому (Зуґо) [4].
Підкарпатська Русь (1918-1938).[ред. | ред. код]
Перші кроки щодо включення Закарпаття до Чехословаччини були зроблені ще влітку-восени 1918 р. Вже 12 січня 1919 р. чеська армія вийшла до лінії розмежування по р. Уж. і зайняла м. Ужгород. Просування далі на схід почалося в середині квітня, коли були визначені східні кордони Чехословаччини. Армія зайняла територію до Латориці, де зустрілася з румунськими частинами. Після поразки угорських більшовиків в липні 1919 р. армія зайняла Мукачево, Берегово і Севлюш (Виноградів). Лише влітку 1920 р. чеська армія зайняла східну частину Закарпаття. У регіоні була встановлена воєнна диктатура, яку очолив французький генерал Еннок.
Водночас почала створюватися цивільна адміністрація території Підкарпатської Русі. З цією метою до Ужгорода прибув Ян Брейха з кількома чеськими урядовцями і за допомогою певної частини української інтелігенції розпочав створювати органи територіальної адміністрації. Спочатку територію поділили на чотири жупи: Ужгородську, Мукачівську, Берегівську та Мармарошську, однак згодом об'єднали у три: Ужгородську (з центром Ужгород), Мукачівську (Мукачево) та Мармароську (Хуст) жупи. Жупи поділялися на жупанатські округи (5-6 у кожній), а округи на нотріати, які охоплювали від одного до трьох сіл.
Латірка належала до округу Нижні Верецьки Мукачівської жупи.
Карпатська Україна (1938-1939).[ред. | ред. код]
Регентський комісаріат Підкарпаття (1939-1944).[ред. | ред. код]
14 березня 1939 р. угорські війська за підтримки Німеччини вторглися на територію Карпатської України, а наступного дня німецький вермахт окупував Чехію і Моравію, залишивши формально незалежною лише Словаччину. Уже опівдні 16 березня 1939 р. підрозділи угорських військ, які наступали з Мукачева у напрямку Воловця, досягнули кордону з Польщею у районі Верецького перевалу. На польському боці кордону на станції Климець відбулася перша зустріч командувача угорських гонведів полковника Алайоша Белді, який прибув на чолі штабу разом з патрулем, із командиром польської оперативної групи військ «D» бригадним генералом М. Борутою-Спєховичем. А. Белді згодом став державним секретарем з молодіжної політики і разом з уродженцем Верецьок Тібором Патакі 16 березня 1943 р. стали почесними жителями Нижніх Верецьок.
За даними українського історика В. Худанича, 17 березня 1939 р. полонених карпатських січовиків-галичан під угорським військовим конвоєм у складі 7–8 колон по 70–80 осіб відконвоювали із таборів у Кривій та Тячеві до Верецького перевалу. Спочатку їх розмістили у казармах, а наступного дня передали польським прикордонникам, які у двох місцях за 1,5–2 км від лінії кордону над селами Верб’яж та Нова Розтока та між Петрусовицею, Жупанами й Лазами розстріляли близько 500–600 галичан-січовиків. Цей факт, зокрема, засвідчив очевидець подій Іван Гетроці, який у 1939 р. був директором Верб’язької школи.
На території краю з 13 год. 18 березня була встановлена військова адміністрація, яка діяла до 7 липня 1939 р. Керівником адміністрації був генерал-лейтенант Белла Новакович, до якого був призначений цивільний комісар, житель Ужгорода, викладч теології Юлій Марина.
Після встановлення цивільної влади регентськими комісарами на Закарпатті були: Жигмонд Перені (з липня 1939), Мікльош Козма (з вересня 1940), Вілмош Томчані[en] (з січня 1942).
Постановою уряду від 22 червня 1939 р. Закарпаття поділили на три адміністративні експозитури (комітати): Ужанську (Ужгород), Березьку (Мукачево), Марамороську (Хуст). Березька експозитура налічувала чотири округи: Мукачівський, Свалявський, Іршавський та Нижньоверецький. Начальником експозитури призначили доктора права Корнеля А. Бескида. Начальниками Нижньоверецького округу працювали Емануїл Рошкович та Омелян Касарда.
27 вересня 1939 р. радянські війська, які окупували Польщу, вийшли на угорський кордон поблизу Верецького перевалу.
Оскільки Латірка межувала з польським (згодом радянським) кордоном, то згідно з розпорядженням уряду від 14 жовтня 1943 р. вздовж кордонів країни створювались "заборонені" території (пояси), ширину (до 10 км) яких визначав міністр оборони за згодою міністра внутрішніх справ. Особи, які там проживали, повинні були мати посвідчення особи та не могли робити фотографії чи малюнки місцевості без санкції поліції.
У березні 1944 р. через наближення фронту владу знову передали військовим. Військовим комісаром став Андраш Вінце: (квітень — жовтень 1944).
Українська РСР (1944-1991).[ред. | ред. код]
Восени 1944 р. силами 4-го Українського фронту у рамках Східно-Карпатської операції радянські війська розпочали окупацію Закарпаття. 16 жовтня Червона Армія захопила Рахів, 24 — Хуст і Сваляву, 26-27 жовтня — Мукачево і Ужгород. Захоплення Закарпаття юридично оформлено 29 червня 1945 р. у Москві договором між Радянським Союзом і Чехословаччиною.
Незалежна Україна.[ред. | ред. код]
Освіта[ред. | ред. код]
За часів Чехословаччини працювали народні школи, які поділялись на початкові та горожанські. До середніх шкіл належали гімназії та вчительські семінарії. У Латірці ще з угорських часів діяла початкова школа. Горожанська школа працювала у Нижніх Верецьках, а найближча гімназія з українською (руською) мовою викладання — у Мукачеві.
Гімназія у Мукачеві відкривається в 1868 році, яку поступово розширюють до восьмирічної головної гімназії. З 1919 р. вона діє як українська (руська) реальна гімназія, а з 1925 р. в ній відкриваються паралельні чеські класи. З 1938 вона знову стає угорськомовною з паралельними руськими класами. Із 1939/1940 н. р. (українське) руське відділення перетворюється в самостійну гімназію.
3 червня 1945 р. прийнято розпорядження про скасування народних і горожанських шкіл. Натомість було запроваджено початкові, загальні та середні школи.
Населення[ред. | ред. код]
Згідно з першим чеським переписом населення 1921 р. у Латірці налічувалося 120 помешкань, у яких проживали 686 осіб.
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 641 особа, з яких 323 чоловіки та 318 жінок.[5]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 598 осіб.[6] 100 % населення вказало своєю рідною мовою українську мову.[7]
Церква Різдва Пресвятої Богородиці[ред. | ред. код]
У селі є мурована церква Різдва Пресвятої Богородиці (1864).
Як зазначає М. Сирохман, (2000) [2], першу згадку про церкву записано в 1692 р. Тоді філіями були Нижній Бистрий та Борсучина. У 1733 р. в селі згадують дерев'яну церкву з двома дзвонами і двох священників — оо. Якова Приймича та Миколу Насталинця.
У 1778 р. філії з церквами були в Біласовиці, Мішкаровиці та Борсучині. У 1797 р. згадують нову дерев'яну церкву, що стояла трохи вище від теперішньої, те місце називається «Гробище», а через дорогу від церкви була фара. Тепер у селі стоїть типова мурована церква, збудована за священика Василя Бубряка. Розказують, що церкву збудували майстри, що спорудили перед тим церкву в Завадці, але латірську зробили меншою на товщину стіни.
У роки Першої світової війни в церкві перебували солдати, і багато документів зникло. Біля церкви стояла майстерно споруджена дерев'яна двоярусна дзвіниця[8] (нижній ярус зрубний, верхній — каркасний), що за конструкцією та членуванням об'ємів належала до дзвіниць верхоріччя Латориці, але за розмірами була значно більшою. Збудували її майстри з Міжгірщини на початку XX ст. Дзвіниця згоріла 19 серпня 1998 р.
Влітку 1999 р. збудували нову дзвіницю. На подвір'ї — багато гарних литих хрестів. На старому кладовищі — залишки мурованої з каменю каплиці[9].
Релігійні громади і конфесії.[ред. | ред. код]
Станом на 2023 р. релігійна громада Латірки входить до Воловецького благочиння Мукачівської єпархії Української православної церкви (УПЦ), (впр. Феодор (Мамасуєв Олександр Семенович), 1966, м. Самбір). У навколишніх селах також головно діють храми УПЦ (Свято-Миколаївський храм у Біласовиці, Свято-Іллінський — у Тишові, Свято-Петро-Павлівський — у Нижніх Воротах). Найближчий чоловічий монастир — Монастир Свято-Казанської ікони Божої матурі у Тишові.
Найближчий храм Православної церкви України (Мукачівсько-карпатська єпархія ПЦУ, єпископ Віктор (Бедь), 1964, м. Тячів) — діє у Чинадієві — Чоловічий єпархіальний монастир і парафія Святого Миколая.
Найближчий храм Української греко-католицької церкви (Мукачівська єпархія УГКЦ, Апостольський адміністратор — Кир Ніл (Лущак), 1973, Ужгород), — храм Різдва пресвятої Богородиці у Сваляві.
Парафія і священики.[ред. | ред. код]
16 жовтня 1968-14 грудня 1970 р. — Архімандрит о. Дорімедонт (Дмитро Андрішко) (1910, с. Осій - 1979, Мукачево). Настоятель храму Свято-Різдва-Богородиці в с. Латірка Воловецького р-ну з правом служіння у Свято-Духівському храмі с. Бистрий і Свято-Ільїнському храмі с.Тишів та з обов’язком задовільняти релігійні потреби віруючих села Мішкаревиця.
4 червня 1968 р. — Ієромонах о. Іриней (Сідлар) (11.08.1907 - ??.1981). Зареєстрований як священник православної церкви в с. Латірка, Бистрий, Тишів Воловецького р-ну.
10 квітня -10 грудня 1962 — Ієромонах о. Гермоген (Юрій Скунзяк) (1901 Заднє (Приборжавське) -1968). До приходу належало також с. Бистрий.
1945 — о. Стефан Стець.
1934-1945 — о. Йосиф Боровський (1906, Великий Русков, Словаччина, 1973, Великий Русков). Навчався в Кошицях і в Ужгороді. Одружений з Євою Дудинською, з якою мали шестеро дітей. Висвячений в Ужгороді 12 серпня 1934 р. з рук єпископа Олександра Стойки. Після 1945 служив на греко-католицьких парафіях у Словаччині. За комуністичних часів був ув'язнений і відправлений на заслання у Чехію. Самовіддана допомога родини Боровських євреям була визнана Ізраїлем нагородою "Праведників народів світу in memoriam", яка була вручена їхнім родичам 27 січня 2010 року в Братиславі.
1920-1924 — о. Нестор Дудинський (Dudinszky Nesztor[10]) (1886-1924). Рукоположений 1916 з рук єпископа Антонія Паппа. Публіцист, письменник, автор праці про Закарпаття «Із землі рабів» («A rabszolgák földjéről») 1917. У січні 1924 загинув у залізничній катастрофі. Служив на парафіях у с. Теребля (1916-1917) та у с. Колодне (1917-1920) сучасного Тячівського р-ну.
1908-1915 — о. Рудольф Кабацій[11], (1885 Страбичово, 1973, Мукачево). Рукоположений 1910 з рук єпископа Юлія Фірцака. У 1932-1938 та 1939-1945 рр. парох у с. Вовкове Ужгородського р-ну. Засуджений Закрпатським обласним судом 20 лютого 1946 р. до 8 років позбавлення волі. У 1992 р. реабілітований.
1896-1908 — о. Павло Руткай (Paulus Ruttkay), (1854, рукоположений 1878).
1884-1896 — о. Емиль Ференчик (Emilius Ferencsik), (1857, рукоположений 1881). У 1888 р. дяком і вчителем працював Андраш Кашарда (András Kaszárda). У 1886 р. дяком і вчителем працював Петро Бобіта (Peter Bóbita), у школі вчилося 50 учнів. У 1878-1885 р. дяком і вчителем працював Іван Тимкович (Joannes Timkovisc), у школі вчилося 40-45 учнів.
1868-1883 — о. Григорій Шотак (Georgius Szoták), (1819, рукоположений 1853).
1864-1868 — о. Василь Бубряк (Bazilius Bubrjak).
1856-1864 — о. Іван Турок (Joannes Turok).
Туристичні місця[ред. | ред. код]
Храм Різдва Пресвятої Богородиці. 1864.[12][ред. | ред. код]
Верецький перевал.[ред. | ред. код]
Перевал розташований на вододілі Стрию та Латориці, по якому проходить межа Закарпатської та Львівської областей. Раніше перевал називали Руські ворота, сьогодні за ним офіційно закріплено назву Середньоверецький перевал. Перевал тісно пов’язаний з не лише з українською, але й угорською історією.
У 1896 р. на перевалі, який в той час був кордоном між угорською та австрійською частинами Австро-Угорської імперії, був встановлений монумент на честь 1000- річчя переходу мадярів через Карпати. Це були сім кам’яних блоків, складених у вигляді арки, кожен з яких символізує одне з семи племен угрів, які пройшли через перевал наприкінці IX ст. і стали прабатьками сучасних мадярів.
Під час Другої світової війни біля пам’ятника відбувся масовий розстріл українських січовиків, які захищали Карпатську Україну. Після війни пам’ятник був покинутий і поступово руйнувався. У 2008 р. за кошти Угорщини провели відновлювальні роботи, що викликало масові протести українських патріотів. З тих пір пам’ятник періодично піддається варварським набігам.
У жовтні 2017 р. на перевалі відкрили Меморіал героїв Карпатської України[13]
З перевалу відкривається захоплююча панорама Карпатських гір.
Оглядовий майданчик.[ред. | ред. код]
Оглядовий майданчик розташований на автотрасі М 06 Київ-Чоп. З майданчика відкривається широка оглядова панорма на Латірку та навколишні заліснені хребти й гірські полонини.
Джерела мінеральних вод.[ред. | ред. код]
У селі є декілька джерел кислих мінеральних вод, два з яких оголошені гідрологічними пам’ятками природи місцевого значення. У джерелі №1 охороняється вуглекисла, гідрокарбонатнокальцієво-натрієва вода, загальна мінералізація якої – 0,38 г/л. У джерелі №2, розташованому в урочищі “Горб” охороняється вуглекисла, гідрокарбонатнокалієво-натрієва вода, мінералізацією – 2,4 мг/л. Вода з обох джерел найбільше придатна для лікування захворювань органів травлення.
Туристичні маршрути.[ред. | ред. код]
З 1926 р. і майже до початку Другої світової війни околиці Латірки входили до територій Польсько-чехословацької туристичної конвенції. Це давало змогу членам найбільших туристичних товариств обох країн (Polskie Towarzystwo Tatrzańskie, Polski Związek Narciarski; Klub českých turistů[pl] ; Svaz lyžařů ČR) здійснювати туристичні походи прикордонними районами іншої держави. Згодом така практика поширилась і на шкільні екскурсії.
У 1928-29 рр. за ініціативи Клубу чехословацьких туристів (Klub českých turistů[pl], KČT), з нагоди 10-річчя відновлення незалежності Чехословаччини у Карпатах створили і промаркували Ювілейну карпатську стежку (Jubilejní karpatská stezka), протяжністю понад 300 км. Головний маршрут цієї стежки проходив з заходу на схід через усі Карпати: Ужгород — Полонина Рівна (50 км) — Жденієво (70) — Воловець (92) — притулок KČST під Плаєм (Боржава) (92) — Міжгір'я (142) — Лази (165) — притулок на г. Окіл (218) — Ясіня (239) — Козмещик (253) — сідло під Говерлою — Луги (285) — Рахів (310) — притулок KČST під Попом Іваном (Мармароським) (332) — Ділове (343). До головної траси були промарковані 22 бічні маршрути, таким чином загальна протяжність стежки склала близько 1 тис. км.
В околицях Латірки Ювілейна карпатська стежка проходила по маршруту Жденієво — Нижні Ворота — Воловець (червоний колір). До головної траси примикали бічні маршрути, промарковані різними кольорами. У Жденієві біля гирла потоку Кочиловий відходить жовта траса: Жденієво — Пікуй (Гусла) (10 км) — Біласовиця (17) — Нижні Ворота (25). На вершині Пікуя відходить синя траса: Пікуй — Біласовиця (7) — Латірка (10,5) — Козакова поляна (15) — Нижні Ворота (24).
Відомі люди.[ред. | ред. код]
Народилися[ред. | ред. код]
О. Теодор Дурневич (8 вересня 1904, с. Латірка – 17 квітня 1954, Явас, Мордовська АРСР) – греко-католицький священник. Освіта: Мукачівська гімназія, 1929; Ужгородська духовна семінарія, 1933. Парох у с. Скотарське (1933-1941), с. Кошелево (1941-1945), с. Жнятино (1945-1946). У 1946 р. засуджений на 10 років позбавлення волі, де й помер за невідомих обставин.
Олена Ковач, (2 грудня 1923, с. Латірка – 17 березня 2000, Ужгород), дружина священика о. Йосифа Сабова (1924-1972), внука о. Євменія Сабова (1859-1934), відомого москвофільського діяча на Закарпатті.
Курах Іван Ілліч (12 червня 1953, с. Латірка). Заслужений лікар України (2003), Головний лікар Ужгородської центральної міської клінічної лікарні. Депутат Закарпатської обласної ради.
Проживали[ред. | ред. код]
Брецко Юрiй Федорович, (1933 р.н.), українець, освiта початкова, безпартiйний, хлiбороб. Вiйськовим трибуналом прикордонних вiйськ МВС Закарпатського округу 28 серпня 1948 р. засуджений на 25 р. позбавлення волi. Вiйськовим трибуналом МВС Львiвського округу 28 вересня 1948 р. засуджений на 10 р. позбавлення волi. Реабiлiтований у 1991 р.[14]
Губинець Ганна Юрiївна, (1922 р.н.), українка, освiта початкова, безпартiйна, домогосподарка. Особливою нарадою при МДБ СРСР 28 лютого 1948 р. засуджена на 8 р. позбавлення волi. Реабiлiтована у 1989 р.
Кушнiр Iван Iванович, (1917 р.н.), русин, освiта початкова, безпартiйний, хлiбороб. Особливою нарадою при НКВС СРСР 28 травня 1941 р. засуджений на 3 р. позбавлення волi. Реабiлiтований у 1991 р.
Монда Михайло Юрiйович, (1921 р.н.), українець, освiта початкова, безпартiйний, хлiбороб. Особливою нарадою при НКВС СРСР 10 лютого 1941 р. засуджений на 3 р. позбавлення волi. Реабiлiтований у 1991 р.
Торин Михайло Федорович, (1916 р.н.), русин, освiта початкова, безпартiйний, хлiбороб. Особливою нарадою при НКВС СРСР 28 травня 1941 р. засуджений на 3 р. позбавлення волi. Реабiлiтований у 1991 р.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ ЖелезнякІ.М., Корепанова А.П., Непокупний А.П. та ін. (1979). Словник гідронімів України (Українська) . Київ: Наукова думка. с. 784.
{{cite book}}: Явне використання «та ін.» у:|last=(довідка) - ↑ Проект 22 : державні утворення, до складу яких входило Закарпаття.
- ↑ Береґ (комітат). Вікіпедія (укр.). 22 вересня 2023. Процитовано 22 листопада 2023.
- ↑ Штефан, Августин (1969). Українське військо в Закарпатті (Українська) . Торонто-Нью-Йорк: Вісті комбатанта.
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення, Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон, Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Закарпатська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік, Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
- ↑ Латірка с Церква Різдва богородиці 1992 р. Загальний вигляд дзвіниці. www.pslava.info. Процитовано 22 листопада 2023.
- ↑ Латірка с Церква Різдва богородиці 1998 р. Руїни каплиці. www.pslava.info. Процитовано 22 листопада 2023.
- ↑ Anita, Marosi (7 грудня 2020). Kárpátalja anno: Dudinszky Nesztor verse. Kárpátalja.ma (угор.). Процитовано 22 листопада 2023.
- ↑ bohdan1504 (28 грудня 2019). КАБАЦІЙ Рудольф Реже. МГКЄ (укр.). Процитовано 22 листопада 2023.
- ↑ Латірка с Церква Різдва богородиці 1998 р. Загальний вигляд з позиції С1. www.pslava.info. Процитовано 22 листопада 2023.
- ↑ Терещук, Галина (16 жовтня 2017). На межі Львівщини і Закарпаття відкрили Меморіал Героям Карпатської України. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 22 листопада 2023.
- ↑ Різак І.М., Довганич О.Д., Хланта О.В. та ін. (2003). Реабілітовані історією. Закарпатська облсть (українська) . Ужгород. с. у двох книгах.
{{cite book}}: Явне використання «та ін.» у:|last=(довідка)
Посилання[ред. | ред. код]
- Погода в селі [Архівовано 23 липня 2017 у Wayback Machine.]
| |||||
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |