Левіафан (телескоп)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Левіафан.
Левіафан
англ. Leviathan of Parsonstown
Назва на честь: Левіафан
Країна  Ірландія
Розташування Оффалі
Відкрито 1845
Сайт: birrcastle.com/telescope-astronomy/
Левіафан. Карта розташування: Ірландія
Левіафан
Левіафан
Левіафан (Ірландія)
Мапа
CMNS: Левіафан у Вікісховищі

Левіафан (англ. Leviathan of Parsonstown — "Левіафан Парсонстауна", або англ. Rosse six-foot telescope — "6-футовий телескоп Росса") — історичний дзеркальний телескоп, побудований ірландським астрономом Вільямом Парсонсом 1845 року в його родовому маєтку Бірр[1]. З діаметром дзеркала 1,83 см, він був найбільшим телескопом у світі з 1845 року до побудови Телескопа Гукера діаметром 2,5 м в Каліфорнії в 1917 році. За допомогою цього інструменту Парсонс зміг спостерігати спіральну структуру галактик.

Зараз телескоп реконструйований з використанням оригінальних стін і труби, але сучасного дзеркала. Також біля Левіафана працює сучасний радіотелескоп I-LOFAR.

Історія створення[ред. | ред. код]

Обробка головного дзеркала

Вільям Парсонс, третій лорд Росс, удосконалив техніку відливання, шліфування та полірування великих бронзових дзеркал для телескопів та сконструював парові шліфувальні машини для параболічних дзеркал. У 1839 році він створив дзеркало діаметром 3 фути (91 см), зібравши його з окремих частин, відлитих окремо, а зібраних вже перед шліфуванням і поліруванням. У 1840 році він уже відлив цільне дзеркало. У 1842 році Парсонс відлив своє перше 6-футове (183 см) дзеркало, але знадобилося ще п'ять відливок, перш ніж він зміг отримати два відшліфованих і відполірованих дзеркала. Поверхні дзеркал швидко темніли, і поки одне дзеркало використовувалось в телескопі, інше полірувалося. Труба телескопа та опорна конструкція були завершені в 1845 році[2].

Модель телескопа в масштабі 1:24, зроблена Парсонсом у 1844—1845 роках

Дзеркало мало товщину 13 см і важило майже 3 тонни. У телескопі воно встановлювалось у спеціальну комірку для підтримки дзеркала та запобігання його деформації під власною вагою. Довжина труби та дзеркала становила близько 16,5 м. Труба й дзеркало разом важили близько 12 тонн. Труба підтримувалась з дзеркального торця двовісним шарніром, який дозволяв їй і нахилятися по висоті, і повертатися по азимуту. Західна і східна опорні стіни труби обмежували кути по азимуту діапазоном приблизно в 1 годину. Стіни знаходились на відстані 7 м одна від одної, мали висоту 12 м і довжину 21,6 м. Ланцюг і противага тримали телескоп в рівновазі, інший ланцюг з лебідкою контролював висоту. Рейка і шестерня під трубою контролювали азимут. Ця рейка була з'єднана зі східною опорною стіною, де вона могла рухатися по круглій залізній дузі, дозволяючи телескопу змінювати висоту[2][3].

Телескоп мав ньютонівську конструкцію з окуляром на західній стороні. На низькій висоті спостерігач мав доступ до окуляра з дерев'яної галереї, яка простягалась між стінами та могла ковзати вгору та вниз по напрямних, щоб стежити за телескопом на висоті. Кабінка на галереї рухалась по горизонталі, щоб досягати окуляра під різним азимутом. На великій висоті використовувалися вигнуті галереї на верхній частині західної стіни, які можна переміщати вздовж стіни, щоб стежити за телескопом по азимуту[2].

Використання[ред. | ред. код]

Малюнок М51, зроблений Вільямом Парсонсом у 1845 році на основі спостережень за допомогою Левіафана

Метою телескопа було спостереження туманностей в каталогах Шарля Мессьє та Джона Гершеля. Ці каталоги перераховують зоряні скупчення, а також туманності, і питання полягало в тому, чи були останні просто нерозрізненими зоряними скупченнями, чи справді туманними областями космосу. Парсонс виявив, що кілька туманностей мають спіральну структуру, що свідчило про «динамічні закони». Найвідомішою спіральною туманністю, яку спостерігав Парсонс, була Мессьє 51, яку він розділив на зорі[2][3][4].

Після смерті Вільяма Парсонса у 1867 році його син Лоренс Парсонс продовжив працювати із шестифутовим телескопом. З 1874 по 1878 рік з телескопом працював Джон Дреєр, почавши складання свого Нового загального каталогу туманностей і зоряних скупчень[2][5].

Хоча Лоренс Парсонс побудував менший 3-футовий екваторіальний телескоп в 1876 році, шестифутовий телескоп продовжував використовуватися приблизно до 1890 року. Після смерті Лоренса Парсонса в 1908 році телескоп був частково демонтований, а в 1914 році одне з дзеркал було передано до Музею науки в Лондоні. Залишилися стіни, труба, коробка другого дзеркала, двовісний шарнір[2].

Сучасна реставрація[ред. | ред. код]

Сучасний вигляд телескопа

Після телевізійної програми, лекції та книги Патріка Мура у 1970-х роках відновився інтерес до шестифутового телескопа. Поступово телескоп став приваблювати відвідувачів. Але тільки в 1990-х роках почалося фактичне відновлення телескопа. У 1994 році відставного інженера-конструктора та астронома-любителя Майкла Тубріді[en] запросили для дослідження та перепроєктування шестифутового телескопа Росса. Початкові плани були втрачені, тому знадобилася детективна робота, щоб переглянути залишки телескопа, випадкові коментарі в журналах спостережень і фотографії, зроблені Мері Росс, дружиною Вільяма Парсонса. Роботи з реконструкції тривали з початку 1996 року до початку 1997 року. Планувалося встановити робоче дзеркало, але через обмеженість бюджету це довелося залишити на окремий проєкт[2].

Нове дзеркало було встановлено в 1999 році. На відміну від оригінального бронзового дзеркала та сучасних скляних дзеркал із алюмінієвим або срібним покриттям, це зроблено з алюмінію, що є компромісом між автентичністю та ефективністю в астрономічних спостереженнях[6].

Радіотелескоп[ред. | ред. код]

Радіотелескоп (I-LOFAR) на території замку.
Докладніше: LOFAR

У 2017 році на території замку була побудована станція радіотелескопа LOFAR IE613, одна з близько 50 подібних станцій у Європі[7]. Це найзахідніша станція в мережі LOFAR. LOFAR робить спостереження в діапазоні 10-240 МГц з двома типами антен: антена низькочастотного діапазону (Low Band Antenna, LBA) і антена високочастотного діапазону (High Band Antenna, HBA), оптимізованих для частот 10-80 МГц і 120—240 МГц відповідно[8]. Станція у замку Бірр складається з 96 LBA і 96 HBA і загалом 96 цифрових приймальних блоків[9]. Ця станція також відома під назвою I-LOFAR (Irish Low Frequency Array, ірландський низькочастотний масив)[10].

Галерея[ред. | ред. код]

  • Одне з двох оригінальних дзеркал телескопа в Музеї науки
    Одне з двох оригінальних дзеркал телескопа в Музеї науки
  • Сучасний вигляд телескопа
    Сучасний вигляд телескопа
  • Вид на одну зі стін
    Вид на одну зі стін

Література[ред. | ред. код]

  • Patrick Moore (1981). The Astronomy of Birr Castle. The Tribune Printing and Publishing Group, Birr.
  • Patrick Moore (1997). «The Leviathan Reborn». Sky & Telescope, 94.5, p. 52.
  • David H. Levy[en] (2004). «Miracle at Birr Castle». Sky & Telescope, 107.1, p. 84.
  • Ф. Ю. Зигель. Астрономы наблюдают. — 2-е изд., испр. и доп. — М. : Наука. Гл. ред. физ.-мат. литературы, 1985. — 192 с. : ил.
  • Позднякова Ирина. Любительская астрономия: люди, открывшие небо М.: АСТ, 2018. — 334 с.: илл
  • А. Сухорукова. Пароль — БТА — 1988

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Greenslade Jr., Thomas B. The Earl of Rosse's Leviathan Telescope. Kenyon College. Архів оригіналу за 29 October 2013.
  2. ↑ а б в г д е ж Michael Tubridy (1998). Reconstruction of the Rosse Six Foot Telescope. Journal of the Antique Telescope Society. 14: 18—24. Bibcode:1998JATSo..14...18T.
  3. ↑ а б William Parsons (Lord Rosse) (1850). XXV. Observations on the Nebulæ. Philosophical Transactions of the Royal Society of London. 140: 499—514. doi:10.1098/rstl.1850.0026.
  4. ↑ Observing and Cataloguing Nebulae and Star Clusters: From Herschel to Dreyer's New General Catalogue, by Wolfgang Steinicke, year 2010, 650 pages. The book discusses Parsons' Leviathan telescope in section 6.4 (including page 115).
  5. ↑ Observing and Cataloguing Nebulae and Star Clusters: From Herschel to Dreyer's New General Catalogue, by Wolfgang Steinicke, year 2010, 650 pages. The book discusses Parsons' Leviathan telescope in section 6.4 (including page 115).
  6. ↑ «Telescope Restoration [Архівовано 27 September 2008 у Wayback Machine.]». Birr Castle. Retrieved 22 November 2009.
  7. ↑ The Build - I-LOFAR. Архів оригіналу за 30 June 2018. Процитовано 27 March 2018.
  8. ↑ Antenna Description. ASTRON. Процитовано 12 травня 2015.
  9. ↑ LOFAR Stations: Description and Layout. ASTRON. Процитовано 12 травня 2015.
  10. ↑ «I-LOFAR: Exploring the Radio Universe From Ireland». I-LOFAR. Retrieved 13 June 2019

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Левіафан (телескоп)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Левіафан_(телескоп)&oldid=42665849