Литвиненко Владислав Володимирович
| Владислав Литвиненко Владислав Володимирович Литвиненко | ||
|---|---|---|
 Старший солдат | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження |
25 березня 1994 м. Маріуполь, Донецька область, Україна | |
| Смерть |
23 березня 2022 (27 років) м. Маріуполь, Донецька область, Україна (в результаті бойових дій) | |
| Національність | українець | |
| Псевдо | Вектор | |
| Військова служба | ||
| Роки служби | 2015—2022 | |
| Приналежність |
 Україна | |
| Вид ЗС |
 МВС | |
| Рід військ |
 Національна гвардія | |
| Формування | ||
| Війни / битви | Російсько-українська війна | |
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Владислав Володимирович Литвиненко — старший солдат, розвідник ОЗСП «Азов» Національної гвардії України, учасник російсько-української війни, що героїчно загинув під час російського вторгнення в Україну в 2022 році.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 25 березня 1994 року на Донеччині.
Дитинство провів в м. Маріуполі, але згодом родина переїхала до м. Києва.
В дитинстві займався східними єдиноборствами, тайським боксом, плаванням, а потім шахами.
Учасник Революції гідності.
В січні 2015 року приєднався до добровольчого батальйону і воював в селищі Піски Донецької області. Згодом приєднався до «Азову» та брав участь у Павлопіль-Широкинській наступальній операції.
Отримав вищу освіту за фахом дизайнера інтер'єру. Закінчив вечірні курси малювання у м. Маріуполі.
Через участь у бойових діях мав контузії.
Останні роки захищав Батьківщину в складі групи розвідки спеціального призначення полку «Азов», проходив службу на посаді старшого водія — радіотелеграфіста групи розвідки спеціального призначення ОЗСП «Азов».
Загинув 23 березня 2022 року під час артобстрілу російськими окупантами позицій захисників при виконанні бойових завдань в м. Маріуполі.
Після смерті рідні довго не могли поховати тіло загиблого воїна, адже його не вдавалося вивезти з м. Маріуполя.
Віра Литвиненко, мама загиблого воїна казала:
|
«Мій син майже 8 років в "Азові", вже хотів звільнятися. Два дні не дожив до свого 28-річчя. Загинув у березні. "Азов" – це його все доросле життя. Мріяв про перемогу, про вільну Україну, хотів після звільнення пожити мирним дорослим життям, працювати в Україні. З 20 років він на війні... Забрати тіло загиблого сина, каже, досі не можуть. Ми чекаємо. Обмін (тілами – прим.) іде, але поки нема. У більшості з нашої спільноти ще не вдалося поховати своїх дітей, чоловіків, доньок»[1]. | 
|
Нагороди[ред. | ред. код]
- орден «За мужність» III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, зразкове виконання службового обов'язку.
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
20 серпня 2022 року, за ініціативи матері загиблого Героя Віри Литвиненко, яка стала ініціатором і керівником проєкту зі вшанування подвигу «Азовців», та Вікторії Грицаєнко, дружини загиблого в м. Маріуполі Героя України Віталія Грицаєнка (позивний «Гоголь»), подвиг Владислава Литвиненка вшанували, розмістивши його портрет на вулицях міста Полтави.
Виставка « Полк Азов — Янголи Маріуполя» з портретом Героя за ініціативи його мами Віри Литвиненко також була відкрита у м. Києві на Софійській площі до дня Захисника України з 14 жовтня 2022. #АзовВоїниСвітла
Джерела[ред. | ред. код]
- Віра Литвиненко, мама бійця «Вектора» Останні слова сина на Азовсталі: «Я ні про що не шкодую»
- «Ми досі його не поховали»: у Полтаві влаштували фотовиставку загиблих бійців «Азову»
- Янголи Маріуполя: у Києві пройде фотовиставка, присвячена полеглим «азовцям»
- https://kyivcity.gov.ua/news/na_sofiyskiy_ploschi_vidkrili_vistavku_polk_azov__yangoli_mariupolya_foto/
- Указ Президента України від 2 квітня 2022 року № 202/2022 «Про відзначення державними нагородами України»
|
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |