Луї Перго
Луї Перго | ||||
---|---|---|---|---|
Louis Pergaud | ||||
Ім'я при народженні | Louis Émile Vincent Pergaud | |||
Народився | 22 січня 1882 Бельмон (Ду), Франція | |||
Помер | 8 квітня 1915 (33 роки) Маршевіль-ан-Вуавр, Франція | |||
Громадянство | Франція | |||
Національність | француз | |||
Діяльність | письменник | |||
Сфера роботи | поезія і проза | |||
Alma mater | École normaled | |||
Мова творів | французька | |||
Роки активності | 1904–1915 | |||
Напрямок | реалізм, натуралізм, модернізм | |||
Жанр | оповідання, роман, вірш | |||
Magnum opus | «Від Лиса до Сороки», «Війна ґудзиків» | |||
Учасник | Перша світова війна | |||
Премії | Гонкурівська премія (1910) | |||
| ||||
Луї Перго у Вікісховищі | ||||
Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Роботи у Вікіджерелах |
Луї́ Емі́ль Венса́н Перго́ (фр. Louis Émile Vincent Pergaud, 22 січня 1882, Бельмон (Ду), Франція — 8 квітня 1915, Маршевіль-ан-Вуавр або ж Френ-ан-Вуавр, Франція) — французький прозаїк, поет і педагог, лауреат Гонкурівської премії (1910) за роман «Від Лиса до Сороки».
Луї Перго народився в Бельмоні (Ду), недалеко від Безансона, що у Франш-Конте. Його батько, Елі Перго (1852 — 20 лютого 1900), був парохіяльний учитель з 1877 року. 1879-го одружився з Ноемі Коллетт (1850 — 21 березня 1900), селянкою з того ж муніципалітету. Луї мав двох братів — П'єра (1880—1880) і Люсьєна Амеде (1883–1973)[3].
У зв'язку з переведенням батька на нову роботу з 1889 року Луї Перго жив у селі Нан-су-Сент-Анн, а з 1891-го — в селі Гюїан-Венн.
1894 року Луї Перго закінчив початкову школу, і його першим із 85 кандидатів приймають у середню школу в Оршам-Венні[3].
У виборі професії Луї Перґо взяв приклад із батька: здобувши середню освіту, він у липні 1898-го подав відмінну роботу на вступ до Безансонської нормальної школи і, як перший у конкурсі абітурієнтів, став студентом. У лютому — березні 1900 року втратив обох батьків. 30 липня 1901 року Луї, третій за успішністю у своєму випуску, закінчив Нормальну школу й дістає призначення на посаду шкільного вчителя в Дюрні (Ду)[3]. На початку жовтня 1901 року він став до роботи. Наступного року Луї Перго призвали до армії. У Бельфорі він відслужив, як людина з освітою, тільки рік і у 1902-му повернувся до Дюрна.
1903 року Луї одружився з Мартою Каффо, що вчителювала в сусідньому селі Ла-Бареш. У квітні 1904 року він з допомогою бельфорського приятеля — поета Леона Дебеля, опублікував свою першу збірку віршів — «Зірниця» (L'Aube). 16 серпня того ж року народилася дочка Жизель і в листопаді померла[4]. 1905-го, коли тривало відділення церкви і держави й реорганізація системи освіти, Луї Перго перевели на роботу в селі Ландресс того ж таки департаменту Ду. Проти того, щоб у селі працював відомий соціалістичними й антиклерикальними поглядами чоловік, виступав багато хто з місцевих жителів. Тим більше, що Перго не ходив до церкви й відмовлявся викладати в школі католицьку доктрину. 1906-го вийшла його друга поетична збірка «Квітнева трава» (L'Herbe d'avril), а рік по тому Луї, покинувши дружину, оселився в Парижі. Незабаром до нього приєдналася Дельфіна Дюбо. У столиці Перго працював спершу дрібним службовцем, потім учителем і старався віддавати якнайбільше часу літературній творчості. Багато його творів написано на основі спогадів про рідні краї — Франш-Конте.
1908 року він офіційно розлучився з Мартою Каффо, а в липні 1910 року одружився з Дельфіною Дюбо. Жили бідно. Ставши 8 грудня 1910 року лауреатом Гонкурівської премії й одержавши 5000 франків, Луї Перго переселився в трохи краще помешкання, ніж попереднє[5].
Коли почалася Перша світова війна, 3 серпня 1914 року Перго мобілізували. У чині сержанта він потрапив у 29 роту 166 піхотного полку, розташованого під Верденом. Там, на франко-німецькому фронті, точилася позиційна війна. У березні 1915 року Перго дістав звання молодшого лейтенанта. Увечері 7 квітня того ж року він дістав наказ о другій годині ночі піти в атаку на висоту 233. Атака виявилася невдалою. Під обстрілом Перго був поранений в ногу. Було темно, йшов дощ, і його не знайшли[6]. Про дальшу долю письменника немає достовірних даних. Його тіла не виявлено. Найвірогідніше, що вранці, коли розвиднілося, німці підібрали письменника й помістили у лазареті, влаштованому в одній із будівель містечка Френ-ан-Вуавр. 8 квітня цю будівлю знищено вогнем французької артилерії.
Перші дві збірки поезії Перго не мали відголосу, тож молодий літератор став писати прозу, й 1910 року у видавництві «Меркюр де Франс» вийшла його книжка «Від Лиса до Сороки», що складалася з восьми оповідань про тварин і була прикметна похмурим реалізмом. За неї він дістав Гонкурівську премію. У цій роботі можна зауважити паралель між відсутністю моралі у тварин і аморальністю людей. Можна також припустити, що Перго вдався до такого засобу, будучи переконаним антимілітаристом, яким став під час своєї армійської служби в 1902 році[7]. Загалом прозу Перго асоціювали то з реалізмом, навіть з натуралізмом, то з модернізмом.
1911 року він випустив свою другу збірку оповідань про тварин — «Помста ворона».
1912 року вийшов роман «Війна ґудзиків». Перго описав ворогування хлопчаків із Вельрана й Лонжверна — двох сусідніх сіл. Рік у рік тривають звичайні бійки після уроків, а цього року вони набирають незвичайної форми. Починається гра у війну з чудними правилами. Після кожного з боїв переможці принижують переможених — відтинають на їхній одежі ґудзики й привласнюють як трофей. Тон оповіді спочатку гумористичний, але що далі, то тривожніший — в міру того, як до дії залучаються дорослі й стирається грань між грою і дійсністю. Цей твір став своєрідним попередником «Повелителя мух», якого Вільям Голдінг опублікував 1954 року. У «Війні ґудзиків» простежується кілька тем, розвинених в алегоричній формі. По-перше, йдеться про загальнолюдську тенденцію воювати й чинити насильство. Решта тематики пов'язана з соціально-політичним життям Третьої Французької Республіки: напружені стосунки між двома таборами — прихильників ортодоксального католицизму й антиклерикалів, реваншистські настрої в суспільстві, система освіти за методом Жуля Феррі, і таке інше.
Роман витримав понад тридцять видань, аж до 2010-х років. Його екранізовано чотири рази у франкомовному варіанті й один раз — в англомовному.
1913 року вийшов у світ «Роман про Міро, мисливського пса», написаний на матеріалі вражень автора як завзятого мисливця.
Зосібна стоїть збірка поезій «Леон Дебель: царювати» (1913). На пам'ять про свого поета-друга, що цього ж року наклав на себе руки, Перґо зібрав і видав його вірші. Написав також розлогу — на 43 сторінки — передмову.
За життя Луї Перго надруковано ще один його твір, реалістично і з хорошим гумором написаний про селян-земляків, — «Польові хлоп'ята» (1914). Всі інші вийшли у світ посмертно. Цінна — передусім своєю документальністю — передмова, яку Люсьєн Декав — близький приятель письменника, написав до його книжки «Неотеси: сільські оповідання» (1923). «Записник війни» вперше у повному обсязі вийшов 2011 року. У ньому автор занотовував події від 4 серпня 1914 до 6 квітня 1915.
У жовтні 2010 року роботи Перго стали публічним надбанням.
- На честь письменника в 1953-му засновано Літературну премію Луї Перго
- Діє літературне товариство «Друзі Луї Перго» (Les amis de Louis Pergaud) з осідком у Парижі
- Іменем одного з героїв роману «Війна ґудзиків» — Малого Жібю (Le Petit Gibus) названо французький дитячий вебжурнал, ресторан у французькому місті Ландресс і готель-шале у Французьких Альпах (місто Мерібель). Кожних канікул у місті Лаваль (департамент Майєнн) виходить туристична газета для дітей і дорослих «Le Journal du P'tit Gibus».
- Іменем Луї Перго названі школи, коледжі, ліцеї, та вулиці в таких населених пунктах і департаментах:
- Початкові школи
- Коледжі
- Ліцеї
- Вулиці
- Париж
- Ангулем — Шаранта
- Безансон — Ду
- Бокур — Територія Бельфор
- Брон — Рона
- Валантон — Валь-де-Марн
- Віттель — Вогези
- Кротене — Жура
- Мезонз-Альфор — Валь-де-Марн
- Мейзьє — Рона
- Нальє (Вандея) — Вандея
- Нентре — В'єнна
- Планше-Ба — Верхня Сона
- Плессі-Робенсон — О-де-Сен
- Сен-Жан-де-Бре — Луаре (департамент)
- Сон (Ду) — Ду
- Шампаньє (Верхня Сона) — Верхня Сона
- Юньє — Луара
4 серпня 1921 постановлено вважати Луї Перго зниклим безвісти й зарахувати його до категорії «Загинув за Францію». Про це рішення є два записи — від 3 вересня[8] та від 5 вересня[9] 1921 року. Це пояснюється тим, що в першому записі помилково вказано ім'я: «Еміль Луї» замість «Луї Еміль».
На початку 1980-х мери міст Маршевіль-на-Вуаврі й Френ-на-Муаврі разом постановили звести пам'ятник Луї Перго у Френі-на-Муаврі. Задум не здійснено. 2005 року, до 90-ліття від дня загибелі письменника, поставлено пам'ятний знак — на відрізку Маршевіль-на-Вуаврі — Со-ле-Шамплон дороги D113, за 300 метрів від перехрестя з дорогою D904[10]. На цьому знаку викарбувано слова Луїса Перґо: «Ми ще побачимо, як знову покриваються зеленню поля і зацвітають квіти»[11]
- L'Aube, 1904, збірка поезії — «Зірниця»
- L'Herbe d'avril, 1906, збірка поезії — «Квітнева трава»
- De Goupil à Margot, histoires de bêtes (prix Goncourt 1910), Éd. Le Mercure de France, Paris, 258 p. — «Від Лиса до Сороки», оповіді про тварин
- La Revanche du corbeau, nouvelles histoires de bêtes, Éd. Le Mercure de France, Paris, 1911, 253 p. — «Помста во́рона», нові оповіді про тварин
- La Guerre des boutons, roman de ma douzième année, Paris, Éd. Le Mercure de France, 1912, 344 p. — «Війна ґудзиків», роман про моє дванадцятиліття
- Le Roman de Miraut, chien de chasse, Paris, Éd. Le Mercure de France, 1913, 424 p. — «Роман про Міро, мисливського пса»
- Léon Deubel: Régner, poèmes recueillis par Louis Pergaud, Éd. Le Mercure de France, Paris, 1913, 260 p (préface de Pergaud pp. 5 à 48). — «Леон Дебель: царювати», вірші, які зібрав Луї Перґо
- Les Petits Gars des champs, in Revue des œuvres nouvelles, n° 3, mars 1914 — «Польові хлоп'ятка»
- Les Rustiques, nouvelles villageoises, préface de Lucien Descaves, Éd. Le Mercure de France, Paris, 1921, 241 p. — «Неотеси», сільські оповідання
- Lebrac bûcheron, roman inachevé, introduction d'Edmond Rocher, Éd. Le Mercure de France, Paris, 1923, 318 p. Œuvre posthume. — «Лебрак-лісоруб», незакінчений роман (видано посмертно)
- La Vie des bêtes, études et nouvelles, Éd. Le Mercure de France, Paris, 1923, 318 p. — «Життя тварин», нариси й оповідання
- Carnet de guerre, Éditions établie par Françoise Maury, Éd. Le Mercure de France, Paris, 2011 158 p. — «Записник війни»
- Lettres à Delphine. Correspondance (1907–1915), Éd. Le Mercure de France, Paris, 2014 — «Листи до Дельфіни. Кореспонденція (1907–1915)»
Є кілька видань повного зібрання творів Луї Перго, в тому числі й те, що з серії «Книжковий клуб Дідро» (Livre Club Diderot). Видавництво Le Mercure de France, передмова П'єра Гамарра, 1970. Це зібрання містить:
- De Goupil à Margot — «Від Лиса до Сороки»
- La Revanche du corbeau — «Помста во́рона»
- Le Miracle de saint Hubert — «Чудо святого Юбера»
- Le Roman de Miraut — «Роман про Міро»
- Dernières Histoires de bêtes — «Останні оповіді про тварин»
- La Guerre des boutons — «Війна ґудзиків»
- Lebrac bûcheron — «Лебрак-лісоруб»
- Les Petits Gars des champs — «Польові хлоп'ята»
- Les Rustiques — «Неотеси»
- Nouvelles villageoises posthumes — «Посмертні сільські оповідання»
- La Vie des bêtes — «Життя тварин»
- Léon Deubel — «Леон Дебель»
- Ébauches et choix de poèmes — «Чернетки і збірка віршів»
Роман «Війна ґудзиків» екранізовано:
- 1936: La Guerre des gosses («Війна дітлахів», французький фільм. Режисер Жак Даруа)
- 1961: La Guerre des boutons («Війна ґудзиків»), французький фільм. Режисер Ів Робер — Приз Жана Віго, 1962
- 1994: The War of the Buttons («Війна ґудзиків»), ірландський фільм. Режисери Джон Робертс і Грег Фіцджеральд
- 2011: La Guerre des boutons («Війна ґудзиків»), фільм вийшов 14 вересня. Режисер Янн Самюелль
- 2011: La Nouvelle Guerre des boutons]] («Нова війна ґудзиків»), фільм вийшов 21 вересня. Режисер Крістоф Барратьє
- Люсьєн Декав. Передмова до збірки оповідань Луї Перґо «Неотеси» [Архівовано 13 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
- Сайт Товариства Луї Перґо — Association Louis Pergaud [Архівовано 28 липня 2011 у Wayback Machine.]
- Un mémoire de maîtrise.«Vive nous!»: les fondements nationalistes de la Guerre des boutons
- Gilbert Carrez. Louis Pergaud à Nans sous Sainte Anne [Архівовано 26 квітня 2009 у Wayback Machine.]
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б datos.bne.es: El portal de datos bibliográficos de la Biblioteca Nacional de España — 2011.
- ↑ а б в Association Louis Pergaud. 1 — L'enfance. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 2 лютого 2012.
- ↑ 2- L'instituteur. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 2 лютого 2012.
- ↑ 3- A Paris. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 2 лютого 2012.
- ↑ 4- La guerre. Архів оригіналу за 3 грудня 2006. Процитовано 2 лютого 2012.
- ↑ Люсьєн Декав. Передмова до збірки оповідань Луї Перго «Неотеси». Архів оригіналу за 13 жовтня 2016. Процитовано 30 січня 2012.
- ↑ Перший запис про рішення вважати Перго зниклим безвісти
- ↑ Другий запис про рішення вважати Перго зниклим безвісти
- ↑ Сайт St. Mihiel Trip-Wire. Dreat War Society. Christina Holstein. «New Monument Near Verdun». 2005. Архів оригіналу за 18 квітня 2012. Процитовано 1 лютого 2012.
- ↑ (див. фото на сайті L'Express Culture). Архів оригіналу за 24 вересня 2011. Процитовано 1 лютого 2012.