Любомирка (Подільський район)
село Любомирка | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Одеська область |
Район | Подільський район |
Тер. громада | Куяльницька сільська громада |
Код КАТОТТГ | UA51120110270074950 |
Основні дані | |
Засноване | 1779 |
Населення | 1181 |
Площа | 2,13 км² |
Густота населення | 554,46 осіб/км² |
Поштовий індекс | 66340 |
Телефонний код | +380 4862 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 47°45′44″ пн. ш. 29°29′14″ сх. д. / 47.76222° пн. ш. 29.48722° сх. д. |
Середня висота над рівнем моря |
111 м |
Водойми | Сухий Ягорлик |
Місцева влада | |
Адреса ради | 66350, Одеська обл., Подільський р-н, с. Куяльник, вул. Куяльницька, буд. 26 А |
Карта | |
Мапа | |
|
Любоми́рка — село Куяльницької сільської громади в Подільському районі Одеської області, Україна. Населення становить 1181 осіб.
У Російській імперії село Любомирка входило до Нестоїтської волості Балтського повіту Подільської губернії. Село Бірзула (відоме з 1779[1]; населення 1795 412, 1859 409, 1886[2] 524, 1888 667, 1897 913) — Косівська волость Ананьївського повіту Херсонської губернії.
Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 86 жителів села[3].
7 вересня 1946 року с. Бірзула[4] та с. Любомирка об'єднані в одне село Любомирка.[5][6]
Колишній орган місцевого самоуправління — Любомирська сільська рада.
- 1885—827
- 1897 — 1481
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1303 особи, з яких 565 чоловіків та 738 жінок.[7]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1175 осіб.[8]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[9]
Мова | Відсоток |
---|---|
українська | 91,53 % |
російська | 6,60 % |
румунська | 1,44 % |
болгарська | 0,08 % |
інші | 0,35 % |
- Блажевський Євген Вікторович — двічі Герой Соціалістичної Праці.
- ↑ Проблема відтворення правдивої дати заснування міста Подільська в контексті впливу радянської історіографії та адміністративно-територіального поділу краю // kraeved.od.ua
- ↑ Історія міст і сіл УРСР: 1886–1887 — 859 (192 господарства)
- ↑ Любомирка. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Карта РККА L-35 (Б и Г), 1941
- ↑ Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 921, 963, 995.
- ↑ Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільських Рад та населених пунктів Дніпропетровської, Одеської, Ровенської, Сумської, Тернопільської і Херсонської областей» від 7 вересня 1946 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1947. — № 11 (30 листопада). — С. 8–11.
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 жовтня 2019.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 жовтня 2019.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 жовтня 2019.
Це незавершена стаття з географії Одеської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |