Майдан Ірини Бугримової

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Майдан Ірини Бугримової
Будівля цирку на майдані
Будівля цирку на майдані
Будівля цирку на майдані
Район Основ'янський
Колишні назви
Занетіченський (від заснування і до початку XIX століття), Воскресенський (з початку XIX століття і до 1922 року), Урицького (з 1922 і до 2003 року)
Транспорт
Автобуси 128
Трамваї 3
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Будівлі 1-3: Харківський державний цирк (№1), офісна будівля (№3)
Архітектурні пам'ятки

Воскресенський храм (зруйновано)

Старообрядницький храм Святої Трійці (зруйновано)
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа
Мапа
CMNS: Майдан Ірини Бугримової у Вікісховищі

Майдан Ірини Бугримової — майдан у історичному центрі Харкова в Основ'янському районі.

Історія та назва[ред. | ред. код]

Майдан утворився як пустир між приватної забудови ще наприкінці XVII століття на острові між річками Нетіча та Харків[1]. Цей район мав назву міжріччя, а площу на початку XIX століття називали Занетіченською від річки Нетіча[2]. Церква Воскресіння Христового заснована до 1655 року на території Краснокутського провулку (280 метрів на схід від сучасного майдану Ірини Бугримової). 1742 року храм переміщено на територію Занетіченської площі[3].

1822 року на мапі міста вперше майдан згадується як Воскресенська площа[4]. У XIX та на початку XX століття тут розташовувалися м'ясні лавки, облаштовано місця для продажу дров[1][5][6]. Воскресенський храм декілька разів перебудовували, останній раз у 1872 році, коли надбудовано третій ярус на дзвіниці. Після захоплення міста радянською владою, собор закрили. 3 листопада 1922 року він був знесений[7], майдан у тому ж році перейменовано на честь Мойсея Соломоновича Урицького — російського революційного та політичного діяча, голови Петрограцької НК, вбитий 30 серпня 1918[8][9][10].

У 1974 році на майдані за типовим проєктом, розробленим у 1966 році московським інститутом «Діпротеатр» (архітектори С. М. Гельфер та Г. В. Напреєнко, конструктор В. Корнілов) побудована будівля цирку[11][12]. Проєктна місткість — 2047 глядачів. У кінці 1960-х — середині 1970-х років проєкт цирку був реалізований ще в дев'яти великих містах колишнього СРСР, спочатку в Новосибірську, а далі в Уфі, Самарі, Донецьку, Пермі, Луганську, Воронежі, Кривому Розі і Брянську[13]. Кругла будівля виконана у стилі модернізм, має панорамні вікна та великий навіс. Площа навколо цирку реконструйована, створено центральну алею до установи, розплановано клумби й фонтан[14]. На перехресті вулиць створено підземний пішохідний перехід, а наземні переходи відсутні, що створює незручності для пішоходів та маломобільних людей.

У 2003 році Харківська міська рада ухвалила рішення про перейменування майдану на честь російської акторки Ірини Бугримової. Вона деякий час працювала у цирку, але жила у Москві, де й похована.

Майдан має площу приблизно 21 м², обмежений Нетіченською набережною та Воскресенською вулицею з півночі та півдня та забудовою із заходу та сходу. За адресою майдан Ірини Бугримової розташовані лише дві будівлі — харківський цирк (№ 1) та офісна будівля (№ 3)[15], через майдан проходить трамвайний маршрут № 3 та автобусний маршрут № 128[16]. Площа викладена бруківкою та бетонними плитами.

Воскресенська церква[ред. | ред. код]

Церква на початку XX століття
Мапа Харкова 1903 року. Цифрою 8 помічено Воскресенську церкву, на північному заході від неї старообрядницька церква Святої Трійці без підписів

Парафіяльний трипрестольний храм Воскресіння Христового вперше згадується у 1655 році. Він заснований на території Краснокутського провулка (280 метрів на схід від сучасного майдану Ірини Бугримової). 1742 року храм переміщено на територію Занетіченської площі[3]. Протягом 1783—1789 років зводять новий храм, однак через погану якість будівництва, його довелося знести за 6 років. До 1792 року при церкві було кладовище[17]. У 1795—1797 роках храм перебудовують у камені за проєктом архітектора Петра Антоновича Ярославського[18][3]. 1828 року дерев'яний частокіл був замінений кам'яною огорожею[4]. У 1857 році церква реконструйована за проєктом А. І. Под'якова[19]. В 1870-х роках храм знову перебудовують[3]. 1872 року на дзвіниці надбудували третій ярус, 1885 року відновлено іконостас головного вівтаря кіоти Донської ікони Божої Матері та Миколи Чудотворця, його облицьовано кришталем разом з суміжними іконами[3].

Воскресенська церква, окрім того, що є однією з найстаріших, була ще й однією з найбагатших та найбагатолюдніших у Харкові. Парафіянами були в основному купці, які залишали великі пожертви. Багато ікон у храмі мали дорогі оправи та шати, що коштували як будинок. 1803 року купець Аникеєв подарував церкві ікону Святої Трійці та ікону Воскресіння Христового. В церкві зберігалося Євангеліє 1815 року з багатим окладом і зображеннями Євангелістів та срібний хрест 1786 року[17]. З 1863 до 1865 року Воскресенський храм був градським собором Харкова[20]. Будівля церкви була виконана у стилі класицизм, однобанна, з триярусною дзвіницею. Фасади прикрашені простими наличниками, по боках по два фронтони. Дзвіниця й барабан крім наличників прикрашені ще й пілястрами.

Після захоплення міста радянською владою, собор закрили. 3 листопада 1922 року він був знесений, майдан у тому ж році перейменовано на честь Мойсея Соломоновича Урицького — російського революційного та політичного діяча, голови Петрограцької НК, вбитий 30 серпня 1918[7][8][9][10]. Собор стояв на місці перетину майдану з Воскресенською вулицею, нині на цьому місці пустир. З 1764 року на площі стояла також старообрядницька церква Святої Трійці[18]. На її місці у 1970-х роках і побудували цирк[21].

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б План губернського міста Харкова з приміськими слобідами. 1787 рік
  2. Опис Харківської губернії. Топографія по Харківському уїзду (російською) . Харків: Харківські губернські відомості. Неофіційна частина. 19 жовтня 1857. с. 341—342.
  3. а б в г д Воскресенский храм — Старый Харьков (ru-RU) . 14 червня 2021. Процитовано 5 травня 2024.
  4. а б Парамонов, Андрій (2020). Вулиці старого Харкова. Харків: Фоліо. с. 251. ISBN 978-966-03-8413-2.
  5. Харківські губернські відомості. Харків. 27 квітня 1871 року. с. 1.
  6. Харківські губернські відомості. Харків. 12 листопада 1871. с. 1.
  7. а б Остались только на фото: 7 храмов Харькова, которые мы потеряли. kh.vgorode.ua (рос.). Процитовано 5 травня 2024.
  8. а б Остались только на фото: 7 храмов Харькова, которые мы потеряли. kh.vgorode.ua (рос.). Процитовано 5 травня 2024.
  9. а б Короткий курс історії КПРС на Бориспільських вулицях - Це Бориспіль. boryspil.org.ua (укр.). 13 квітня 2022. Процитовано 5 травня 2024.
  10. а б Мойсей Соломонович Урицький біографія, Увічнення пам'яті, Критика, Адреси в Петрограді. www.people.su. Процитовано 5 травня 2024.
  11. Харьковский государственный Цирк | Харьковский Государственный Цирк. web.archive.org. 2 серпня 2013. Процитовано 5 травня 2024.
  12. Нова будівля Харківського цирку архітектора Соломії Гельфер. Харьков - куда б сходить? (укр.). Процитовано 5 травня 2024.
  13. Выставка Саломеи Гельфер в Музее им. А.В.Щусева. www.museum.ru. Процитовано 5 травня 2024.
  14. Wikimapia - Let's describe the whole world!. wikimapia.org. Процитовано 5 травня 2024.
  15. пл. Ирины Бугримовой (Харьков). Wikimapia - Let's describe the whole world!. Процитовано 5 травня 2024.
  16. Харьков транспортный. майдан Бугримової. gortransport.kharkov.ua. Процитовано 5 травня 2024.
  17. а б Церкви города Харькова (Е.К. Редин). Откуда Родом (рос.). 12 липня 2018. Процитовано 5 травня 2024.
  18. а б Нікольський, Георгій (29 вересня 2013). К юго-востоку от реки Харьков. LiveJournal.
  19. Фотоотчёт с экскурсии по местам разрушенных храмов в Харькове, часть 1 — Харьков Манящий (ru-RU) . Процитовано 5 травня 2024.
  20. Залишилися тільки фотографії: сім втрачених храмів Харкова | TIC. tourcenter.kh.ua. Процитовано 5 травня 2024.
  21. План міста Харкова від 24 жовтня 1880 року. Літографія І. В. Попова

Джерела[ред. | ред. код]

  • Воскресенский храм / Олександр Стадник. Старий Харків, 2021
  • Вулиці старого Харкова / Парамонов Андрій, Харків, 2020