Мангараї
| Мангараї | |
|---|---|
 Сім'я мангараї (архівне фото) | |
| Кількість | 900 тис. [1] |
| Ареал |
 Індонезія: провінція Східна Південно-Східна Нуса |
| Раса | південні монголоїди |
| Близькі до: | нгада, наге, енде, ліо |
| Мова | мангарайська, індонезійська |
| Релігія | християнство, іслам, традиційні вірування |
Мангара́ї або мангарайці (власна назва ата мангарай, що означає «люди з Мангараю», індонез. Suku Manggarai) — народ в Індонезії, на заході острова Флорес (область Мангарай).
Розселення, чисельність, мова[ред. | ред. код]
Живуть на північному заході провінції Східна Південно-Східна Нуса, в округах Західний Мангарай (індонез. Kabupaten Manggarai Barat), Мангарай (індонез. Kabupaten Manggarai) та Східний Мангарай (індонез. Kabupaten Manggarai Timur).
У межах провінції Східна Південно-Східна Нуса мангараї в 2010 році налічували 727 404 особи (15,57 % населення провінції)[2]. Офіційна статистика Індонезії зараховує мангараїв до числа народів Східної Південно-Східної Нуси. Разом 2010 року їх чисельність в межах провінції становила 3 793 242 особи, а по всій Індонезії — 4 184 923 особи[2].
Говорять мангарайською мовою, яка належить до сумба-флореської групи центрально-східної гілки малайсько-полінезійських мов і розпадається на декілька діалектів. Поширена також індонезійська мова.
Історія[ред. | ред. код]
Мангараї належать до корінного населення острова Флорес. У добу середньовіччя зазнали політичного й культурного впливу з боку біма із сусіднього острова Сумбава та макасарів з півдня острова Сулавесі. Ранні державні утворення мангараїв у XVII ст. опинилися під владою макасарського султанату Гова. В цей період на Флоресі поширюється іслам. 1727 року область Мангарай перейшла до султанату Біма[3] й перебувала в його складі до 1929 року[4]. У XX ст. під владою голландських колонізаторів почалася християнізація мангараїв.
Вірування[ред. | ред. код]
Більшість мангараїв на заході є мусульманами-сунітами, на сході — християнами (католики), в центральній гірській частині району населення дотримується традиційних вірувань.
Традиційна релігія мангараїв побудована на культі предків та вірі у верховного бога на ім'я Морі Караенг. Шамани ата-мбеко є спеціалістами з релігійних питань. Вони проводять церемонії, прогнозують майбутнє, виліковують хвороби. Щоб стати ата-мбеко, потрібно пройти спеціальне навчання.
Суспільство[ред. | ред. код]
Область Мангарай поділяється на 39 районів (далу), що територіально відповідають колишнім князівствам. Далу, в свою чергу, поділяються на менші адміністративні одиниці — гларанг, а ті — на бео (сільські громади). Гларанг по суті є великим патрилінійним родом, якому належать права на землю. Кожен далу має провідний рід (вау), що веде своє походження від першопоселенців району.
Суспільство поділяється на 3 основні верстви: шляхетних (краенг), простолюдинів (ата-леке) та потомків рабів. Хоча рабства вже більше не існує, походження від рабів залишається ознакою нижчого статусу в суспільстві.
Внутрішня політична система мангараїв базується на існуванні патрилінійних родових груп, очолюваних головою роду — тодо. Кожна сільська громада складається щонайменше з двох таких родів. У громаді, що складалася з трьох родів, існувало більше можливостей у виборі шлюбних партнерів. Зараз шлюбні правила стали більш гнучкими. Переважає нуклеарна сім'я, у християн сім'ї моногамні, у мусульман та прибічників традиційної релігії дозволена полігінія.
Господарство, побут[ред. | ред. код]
Головне заняття — ручне тропічне перелогове землеробство. Вирощують кукурудзу, суходольний рис, бобові, овочі, тютюн, каву. Постійні рисові тераси отримали поширення лише після 1960-х рр. Як престижних і церемоніальних тварин розводять буйволів. Тримають також коней, свиней, курей. Традиційні ремесла — обробка металів, різьблення по дереву, плетіння.
Основна їжа — кукурудзяна каша з овочами та свининою (мангараї-мусульмани свинину не вживають), пальмове вино туак.
Традиційний одяг — два шматка тканини, що зав'язуються на талії та стегнах мотузками. Сучасний одяг мангараїв не відрізняється від того, який носить більшість населення Індонезії.
Давні традиційні села мангараїв мали замкнене кільцеве планування, майданчик по центру з великим деревом і мегалітичними спорудами виконував церемоніальні функції. Іноді села складалися лише з однієї великої хати, в якій могло жити до 200 душ. У більш сучасному селі (бео) налічувалось від 5 до 20 круглих або овальних у плані хат, що стоять у ряд. Вони мають характерний високий (до 9 метрів) конічний дах, що спускається майже до землі.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Simons, Gary F. and Charles D. Fennig (eds.). 2018. Ethnologue: Languages of the World (вид. 21). Dallas, Texas: SIL International. Online version: Manggarai. A language of Indonesia, архів оригіналу: (англ.)
- ↑ а б Aris Ananta, Evi Nurvidya Arifin, M. Sairi Hasbullah, Nur Budi Handayani, Agus Pramono. Demography of Indonesia's Ethnicity. Institute of Southeast Asian Studies, 2015. ISBN 978-981-4519-87-8 (англ.)
- ↑ Michael Hitchcock (1996). Islam and identity in Eastern Indonesia. University of Hull Press. с. 33. ISBN 08-595-8646-4.
- ↑ Karel Steenbrink (2014). Catholics in Indonesia, 1808-1942: A Documented History. Volume 2: The Spectacular Growth of a Self Confident Minority, 1903-1942. Brill. с. 89. ISBN 90-042-5402-1.
Джерела[ред. | ред. код]
- А. А. Бернова. Манггараи [Архівовано 24 грудня 2017 у Wayback Machine.]. Народы и религии мира: Энциклопедия [Архівовано 30 червня 2016 у Wayback Machine.]. Гл. ред. В. А. Тишков — М: Большая Российская энциклопедия, 2000, с. 320-321. ISBN 5-85270-155-6 (рос.)
- Manggarai [Архівовано 12 жовтня 2017 у Wayback Machine.]. World Culture Encyclopedia (англ.)
- Manggarai [Архівовано 13 червня 2020 у Archive.is]. Encyclopædia Britannica (англ.)