Марущенко-Богдановський Андріан Федорович
| Андріан Марущенко-Богдановський | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
 Андріан Марущенко-Богдановський | ||||||
| Народження |
17 серпня 1897 Київ | |||||
| Смерть |
1940 Польща | |||||
| Країна |
.svg){kind=small} УНР | |||||
| Приналежність |
 Армія УНР | |||||
| Звання |
 Підполковник | |||||
| Війни / битви | ||||||
| Нагороди |
| |||||
Андріа́н Фе́дорович Мару́щенко (Марущенко-Богдановський) (17 серпня 1897, м. Київ — 1940) — підполковник Армії УНР.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився в Києві, у родині залізничника. Закінчив реальне училище, з початком Першої Світової війни пішов добровольцем на фронт. Був тричі поранений. Нагороджений відзнаками Св. Георгія IV, III та II ступеня. За бойові заслуги підвищений до звання прапорщика.
У 1917 р. — хорунжий полку ім. Наливайка військ Центральної Ради. З січня 1918 р. — молодший страшина Гайдамацького Коша Слобідської України. У 1919 р. ад'ютант інспектора кінноти, помічник командира 1-го кінного Лубенського полку Дієвої армії УНР з господарчої частини. Після переходу частини полку на бік білих 20 листопада 1919 р. приєднався з залишками полку до 2-го кінного Переяславського полку Дієвої армії УНР. Був ад'ютантом полку, на цій посаді брав участь у Першому Зимовому поході. З 13 вересня 1920 р, — ад'ютант командира 1-ї бригади Окремої кінної дивізії Дієвої армії УНР. З 15 квітня 1921 р. — начальник штабу 1-ї бригади Окремої кінної дивізії Дієвої армії УНР.
Автор історії 1-го кінного Лубенського ім. М. Залізняка полку та спогадів. У 1920—30-х рр. жив на еміграції у Польщі. Від 1923 року став членом Української спілки військових інвалідів Окремої кінної дивізії. Працював фізично на вугільних копальнях. Був активістом Спілки українських студентів, фінансово підтримував Стипендійний фонд імені Симона Петлюри. У 1923—1925 рр. навчався в Українській господарській академії в Подебрадах, закінчив Гірничо-ливарну академію в Кракові. Член Українського технічного товариства.[1]
У Кракові мешкав по вул. Miejska 4/6[2].
Помер від сухот у Кракові у Польщі. Похований на Раковицькому цвинтарі разом з Кароліною Богданівською (інженер, інспектор шкіл, померла 31.12.1984 р. у віці 87 років) — поле LXXIII, ряд 27, місце 9, 50.076158, 19.953054)[3].
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
28 травня 2011 року у мікрорайоні Оболонь було відкрито пам'ятник «Старшинам Армії УНР — уродженцям Києва». Пам'ятник являє собою збільшену копію ордена «Хрест Симона Петлюри». Більш ніж двометровий «Хрест Симона Петлюри» встановлений на постаменті, на якому з чотирьох сторін світу закріплені меморіальні дошки з іменами 34 старшин Армії УНР та Української Держави, які були уродженцями Києва (імена яких вдалося встановити історикам). Серед іншого вигравіруване й ім'я Андріана Марущенка.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Пастернак С. Наукова праця членів Технічного Товариства // Діло. — 1934. — 5 квітня. — № 89 (13634). — С. 3.
- ↑ Парнікоза, Іван. Краків для українця. Частина 4. Під крилами білого орла: 1924-1939. Прадідівська слава. Українські пам’ятки. Микола Жарких.
- ↑ Парнікоза, Іван. Раковицький цвинтар, українські поховання. Прадідівська слава. Українські пам’ятки (українська) . М. Жарких. Процитовано 24.08.2020 р..
Джерела[ред. | ред. код]
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.
- ЦДАВОУ. — Список старшин, зарахованих на дійсну українську військову службу та підвищених до наступних рангів протягом липня 1920 — липня 1923
