Матюшин Федір Семенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Матюшин Федір Семенович
Народився21 квітня 1904(1904-04-21)[1]
Бежиця, Брянський повітd, Орловська губернія, Російська імперія[1]
Померберезень 1979[1] (74 роки)
Країна Російська імперія
 Російська республіка
 Російська СФРР
 СРСР
Діяльністьдержавний діяч
Alma materЛенінградський індустріальний інститут (1936)[2]
Посададепутат Верховної ради СРСР[d]
ПартіяКПРС
Нагороди
Орден ЛенінаОрден Вітчизняної війни I ступеняОрден Трудового Червоного ПрапораОрден Трудового Червоного Прапора
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За оборону Кавказу»
Медаль «За оборону Кавказу»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»Медаль «20 років перемоги у ВВВ»
Медаль «30 років перемоги у ВВВ»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»

Федір Семенович Матюшин (21 квітня 1904(1904-04-21), Бежиця, Орловська губернія — березень 1979) — український радянський партійний та господарський діяч. Член ЦК КП(б)У (1940–1949). Депутат Верховної Ради СРСР 2-го скликання.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 21 квітня 1904(19040421) року в робітничій родині в місті Бежиця Брянського повіту, тепер частина міста Брянська Брянська область, Росія. Закінчив початкову школу. Розпочав трудову діяльність у тринадцятирічному віці. У травні 1917 — вересні 1919 року — учень, електромонтер Брянського вагонобудівного заводу у місті Бежиця Орловської губернії. У вересні 1919 — червні 1921 року — електромонтер Іжевського збройного заводу. У червні 1921 — жовтні 1925 року — кочегар, електромонтер Бежицького вагонобудівного заводу «Красный Профинтерн». У 1924 році вступив до комсомолу.

Член ВКП(б) з 10 лютого 1925 року.

У вересні 1925 року закінчив партійну школу скороченого типу. У жовтні 1925 — жовтні 1926 року — культпропагандист (керівник пересувної партійної школи, яка обслуговувала комуністів села) Брянського губернського комітету ВКП(б), завідувач відділу пропаганди і агітації Бежицького волосного комітету ВКП(б).

З 1926 року — знову працює на заводі. У жовтні 1926 — травні 1928 року — електромонтер, приймальник робіт, у травні 1928 — березні 1929 року — завідувач відділу культури заводу, в березні 1929 — лютому 1930 року — слюсар-електромонтер Бежицького вагонобудівного заводу «Красный Профинтерн».

У лютому 1930 — січні 1931 року — слухач курсів з підготовки до вищих технічних навчальних закладів при Ленінградській обласній раді профспілок. У січні 1931 — травні 1936 року — студент Ленінградського індустріального інституту, здобув спеціальність інженера-електрика.

У травні 1936 — травні 1938 року — інженер-електрик, головний механік Мелітопольського насосно-ремонтного (коксо-компресорного) заводу імені Єжова.

У травні 1938 — січні 1939 року — 1-й секретар Мелітопольського районного комітету КП(б) України Дніпропетровської області.

У січні — лютому 1939 року — 1-й секретар Організаційного бюро ЦК КП(б) України по Запорізькій області. 27 лютого 1939 — 4 жовтня 1941 року — 1-й секретар Запорізького обласного комітету КП(б) України. Одночасно, 17 квітня 1939 — 4 жовтня 1941 року — 1-й секретар Запорізького міського комітету КП(б) України.

У жовтні 1941 — серпні 1942 року — уповноважений Військової Ради Закавказького фронту, начальник оперативної групи при Військовій Раді Південного фронту. У жовтні 1942 — вересні 1943 року — в розпорядженні ЦК КП(б)У в Москві та Воронежі.

У вересні 1943 — 30 серпня 1946 року — 1-й секретар Запорізького обласного комітету КП(б) України. Одночасно, 14 жовтня 1943 — 12 вересня 1946 року — 1-й секретар Запорізького міського комітету КП(б) України.

У листопаді 1946 — травні 1953 року — заступник міністра місцевої промисловості Української РСР.

У травні 1953 — червні 1963 року — начальник Головного товарно-транспортного управління Укрголовнафтозбуту Державної планової комісії Української РСР. У червні 1963 — серпні 1965 року — начальник управління Головнафтозбуту при Раді Міністрів Української РСР.

З серпня 1965 року — персональний пенсіонер союзного значення у місті Києві. Помер у березні 1979 року.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]