Меньшагін Борис Георгієвич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Меньшагін Борис Георгієвич
рос. Борис Георгиевич Меньшагин
Народився 9 травня 1902(1902-05-09)[1]
Ростов-на-Дону, Область Війська Донського, Російська імперія
Помер 25 травня 1984(1984-05-25)[1] (82 роки)
Кіровськ, Мурманська область, РРФСР, СРСР
Країна  СРСР
Діяльність адвокат, правник, мер міста
Галузь право[2] і мемуарна літератураd[2]
Знання мов російська[2]
Нагороди
Відзнака для східних народів 2-го класу в сріблі
Відзнака для східних народів 2-го класу в сріблі

Борис Георгієвич Меньшагін (рос. Борис Георгиевич Меньшагин; 9 травня 1902; Смоленськ або Ростов-на-Дону25 травня 1984, Кіровськ) — радянський юрист. У роки Другої світової війни — колабораціоніст, бургомістр Смоленська (1941-43) і Бобруйська (1943-44).

Ьіографія[ред. | ред. код]

Син присяжного повіреного і статського радника, Г. Ф. Меньшагіна (судді в 1911-16 рр. в Борівському), закінчив гімназію в Смоленську. У 1919 році добровільно вступив в Червону армію, служив до 1927 року. Демобілізований за релігійні переконання і регулярне відвідування церкви. Заочно закінчив юридичний факультет в Москві.

У 1928-31 роках працював в колегії адвокатів при обласному суді Центрально-Чорноземної області. У 1931 році працював на московському заводі АРЕМЗ (юристом). У 1931-37 роках — у 2-му автопарку Мосавтогруза.

З 1937 року працював в Смоленській обласній колегії адвокатів до приходу німців.

З літа 1941 року — бургомістр окупованого німцями Смоленська. Запрошений німецькою окупаційною владою на розкопки останків польських військовополонених, розстріляних у Катинському лісі.

Після відступу німців був бургомістром Бобруйська. Займаючи цю посаду, зміг врятувати від смерті не одну сотню радянських громадян (в тому числі євреїв).

У травні 1945 року інтернований американцями в Карлових Варах. Звільнившись з табору, повернувся в Карлові Вари, зайняті радянськими військами. Дружина і дочка зуміли перебратися в США. Помилково вважаючи, що його сім'я арештована, добровільно здався радянській владі. Слідство йшло 6 років. Під час слідства не підтверджував свідчення свого колишнього заступника Б. В. Базилевського (які той пізніше дав на Нюрнберзькому процесі) про те, що Катинський розстріл був здійснений німецькими, а не радянськими військами.

Постановою ВЗГ при МДБ СРСР від 12 вересня 1951 засуджений до 25 років тюремного ув'язнення. Термін повністю відбув у Владимирській тюрмі. Серед його «сусідів» були заступники Лаврентія Берія — Судоплатов і Мамула. Близько 19 років просидів в одиночній камері.

У 1955 році керівництво в'язниці піднімало питання про його амністію. У амністії було відмовлено. Працював бібліографом тюремної бібліотеки.

Після закінчення терміну відправлений в інвалідний будинок в селище Княжа Губа на Білому морі. Останні роки провів в аналогічному будинку в місті Кіровську (Мурманська область).

Після звільнення з ув'язнення надиктував на магнітофон спогади, видані після його смерті в Парижі, також опубліковані в Росії.

Нагороди[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Чуев С. Г. Спецслужбы Третьего Рейха. Книга II. — СПб.: Нева; М.: ОЛМА-ПРЕСС Образование, 2003. — С. 396.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б в Czech National Authority Database