Миронюк Андрій Миколайович
Миронюк Андрій Миколайович | ||||
---|---|---|---|---|
Псевдонім | Сет | |||
Народився | 12 липня 1975 м. Умань, Черкаська область, Україна | |||
Помер | 20 січня 2015 (39 років) м. Донецьк, Україна. | |||
Поховання | Старокримське кладовище, біля с. Старий_Крим_(смт), Донецька обл., Україна | |||
Громадянство | Україна | |||
Національність | українець | |||
Діяльність | військовослужбовець, письменник, інженер-конструктор | |||
Мова творів | українська, російська | |||
Жанр | автобіографія, бойовик, фантастика | |||
Нагороди | ||||
Премії | Золотий Бабай | |||
| ||||
Андрі́й Микола́йович Миронюк (12 липня 1975, м. Умань Черкаської області — 20 січня 2015, м. Донецьк) — український письменник, інженер-конструктор, воїн, учасник російсько-української війни.
Останні 12 років свого життя мешкав у Маріуполі Донецької області, працював на металургійному заводі, жив на одній вулиці із загиблим бійцем 131-го ОРБ Андрієм Назаренком.
Воював за територіальну цілісність Грузії, пройшов Абхазію, Осетію, Молдову і першу Чеченську війну.
Під час російського-української війни був командиром взводу окремої розвідувальної роти 81-ї окремої аеромобільної бригади ЗСУ.
Загинув 20 січня 2015 під час боїв за Донецького аеропорту. В умовах щільного туману та за відсутності зв'язку — «глушили» терористи — десантники на БТР-ах помилково заїхали в ангар, у якому перебували вороги.[1] Під час бою БТР, у якому «Сет» здійснював штурм з іншими військовиками, врізався в будівельні конструкції аеропорту та вибухнув. Тоді ж загинули солдати Анатолій Доценко, Іван Євдокименко, Сергій Зулінський, В'ячеслав Мельник, Леонід Шевчук.[2]
- Стежками Едельвейса — роман, виходив друком під назвою «kavkaz.ua» у 2004 році у видавництві Зелений пес[3].
- Скіф — роман, виходив у часописі «Роман Газета» № 3 (7) у 2003 році.
- Локальний конфлікт — роман, виходив друком у часописі «Роман Газета» № 1 (13) у 2005 році.
- Наш Кавказ — збірка видавництва Пропала грамота, що включає романи «Стежками Едельвейса», «Скіф» та «Аскер», який раніше не друкувався.
Твори, що не видавались — «Фантазія», «Сталь та кружева»[4]
- На честь Андрія Миронюка названо один з провулків Умані[5].
- Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.[6] Нагороду отримав батько — Микола Миронюк.[7]
- Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам'яті», в щоденному ранковому церемоніалі 20 січня[8][9].
- ↑ Леонід Наливайко (28 листопада 2015). Навіки в пантеоні слави. livejournal.com. LiveJournal. Архів оригіналу за 12 січня 2018. Процитовано 16 січня 2018.
- ↑ Книга пам'яті загиблих. Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 19 лютого 2015.
- ↑ Миронюк А. Kavkaz.ua 288 стор. [Архівовано 19 лютого 2015 у Wayback Machine.] // «Зелений пес»
- ↑ Миронюк Андрей Николаевич: боевик, приключения, вестерн. Журнал «Самиздат». Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 19 лютого 2015.
- ↑ Розпорядженням міського голови перейменовано 103 вулиці і провулки м. Умані — Виконавчий комітет Уманської міської ради. vk.uman-rada.gov.ua. Архів оригіналу за 29 березня 2016. Процитовано 26 квітня 2016.
- ↑ Указ Президента України від 15 травня 2015 року № 270/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ Загиблого кіборга-маріупольця нагородили Орденом “За мужність”. priazov.tv. Громадське телебачення Приазов'я. 14 липня 2015. Архів оригіналу за 17 січня 2018. Процитовано 16 січня 2018.
- ↑ В Міноборони вшанували загиблих Українських захисників. mil.gov.ua. Офіційний сайт Міністерства оборони України. Архів оригіналу за 20 січня 2022.
- ↑ Ранковий церемоніал вшанування загиблих українських героїв 20 січня на YouTube
- В Мариуполе простились с «киборгом» Андреем Миронюком, погибшим в бою за Донецкий аэропорт (фото) [Архівовано 18 лютого 2015 у Wayback Machine.] (рос.) // «Факты», 30 січня 2015
- Миронюк Андрій Миколайович [Архівовано 20 січня 2022 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті полеглих за Україну
Це незавершена стаття про літератора. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |