Михайло Любомирський
Михайло Любомирський | |
---|---|
Народився |
1752 Київ, Київська губернія, Російська імперія |
Помер |
1825 або 1809 Дубно, Дубенський повіт, Волинська губернія, Російська імперія або Республіка Польща |
Країна | Річ Посполита |
Діяльність | аристократ |
Титул | Князь Священної Римської імперії |
Посада | Князь Священної Римської імперії і посол Сейму Речі Посполитої[d] |
Військове звання | генерал |
Рід | Любомирські |
Батько | Станіслав Любомирський |
Мати | Людвика Гонората Потійd |
Брати, сестри | Олександр Любомирський, Францішек Ксаверій Любомирський і Юзеф Любомирський |
У шлюбі з | Магдалена Рачинськаd |
Діти | Йосип Любомирськийd і Едвард Казимир Любомирськийd |
Нагороди | |
| |
Михайло Любомирський (1752—1825, Дубно) — польсько-український князь гербу Шренява без хреста, генерал-лейтенант Волинської та Подільської дивізій з 1792, сеймовий суддя, лицар Мальтійського Ордену з 1798, спадковий Мальтійський командор у Великому Католицькому Пріораті Речі Посполитої.
Нащадок українських князів Вишневецьких, з їх бічної лінії княжого роду Любомирських. Молодший (четвертий) син Воєводи Київського Станіслава Любомирського (1704—1793) та Людвікою Потій (пом. 1786), донькою стражника великого литовського Антонія Потія та Розалії Загоровської.
Життєпис[ред. | ред. код]
Син князя Станіслава Любомирського, нащадка князів Вишневецьких, воєводи Київськово та Брацлавського та Людвикі Гонорати Потій, з роду Потіїв.
З 1776 року - Полковник коронної армії Речі Посполитої. Командуючий 13-го піхотного полку Острозької ординації 1779-1794 рр., генерал-майор, командуючий Українською та Подільською дивізіями в 1785 р., в 1790 р. генерал-лейтенант, командуючий Волинською та Київською дивізіями, потім Волино-Подільською дивізією.
Як депутат від Волині на Сеймі Речі Посполитої 1780 року був обраний сеймовим суддею.
Він був масоном, намісником Малопольщі у Великому Національному Сходу Польщі з 1784 р.
У 1790 році він був нагороджений Орденом Білого Орла, в 1784 році став кавалером Ордена Святого Станіслава[6], 1788 року був нагороджений орденом Святого Св. Губерта.
1792 року генерал-лейтенант князь Михайло Любомирський брав участь у російсько-польській війні, де командував власною дивізією (4500 чол.). Після капітуляції короля Речі Посполитої Станіслава Августа Понятовського Михайло Любомирський приєднався до Тарговицької конфедерації.
Його син Марцелій Любомирський загинув у 1809 році під час захоплення окупованого австрійцями Сандомира.
Помер 1825 у місті Дубно.
Родина[ред. | ред. код]
1782 року князь Михайло Любомирський одружився з Магдаленою Рачинською (1765-1845), чим ще більше примножив свій стан. У шлюбі мав чотирьох синів та одну дочку:
- Марселін Любомирський (1782-1809)
- Йосип Любомирський (1785-1870), сенатор, таємний радник.
- Казимир Любомирський
- Тереза Любомирська (1793-1847), дружина з 1811 князя Максиміліана Яблоновського (1785-1846).
- Едвард Казимир Любомирський (1796–1823)
Джерела[ред. | ред. код]
- Jerzy Baranowski, Marcin Libicki, Andrzej Rottermund, Maria Starnawska, Zakon Maltański w Polsce, Warszawa 2000.
- Stanisław Załęski, O masonii w Polsce, od roku 1738 do 1822: na źródłach wyłącznie masońskich Kraków 1908.
- Mariusz Machynia, Czesław Srzednicki, Wojsko koronne. Sztaby i kawaleria, Kraków 2002.