Музична палеографія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Музична палеографія (грец. παλαιóς — давній, грец. γράφειν — писати) — наукова і дидактична дисципліна, що вивчає музичну нотацію. Основним завданням є вивчення історії письма (теоретичний аспект) та вироблення практичних навиків прочитання давніх нотацій (практичний аспект): старогрецької, візантійської невменної, слов'яноруської кулизмяної[1] (знаменної), київської квадратної ноти[2](лінійно-мензуральної), західної латинської нотації[3]. Здатність прочитання і транскрипції давніх знаків і нот на сучасну нотацію дає змогу цілісно розкрити історію розвитку музики, зрозуміти теоретичні і виконавські особливості музичних стилів. Палеографія осмислює закономірності розвитку письма, взаємозв'язок між суспільним розвитком і створенням нових форм і способів запису музичних текстів.

Історія[ред. | ред. код]

Термін палеографія у значенні нотного тексту вперше використав французький дослідник Б. Монфокон на початку XVIII сторіччя, назвавши свою працю «Про грецьку палеографію». Його справу у вивченні нотного письма стали Е. Кусмакер, Г. Ріман, О. Фляйшер, П. Вагнер, Д. Моккеро, Ж. Тібо, Й. Вольф, Е. Веллеш, Г. Тільярд, К. Г'юг, М.Велімірович, О. Странк, К. Флорос, Ґ. Вольфрам та ін. Значний внесок у дослідження слов'янської півчої палеографії вклали російські науковці Д. Разумовський, С. Смоленський, В. Металлов, А. Преображенський, І. Вознесенський, М. Успенський, М. Бражніков і новітня генерація. Дослідження музичної нотації продовжилися у працях грецьких, американських, зокрема, українських медієвістів XX—XXI ст. Ф. Стешка, М. Антоновича, О. Цалай-Якименко, Ю. Ясіновського, Л. Корній, О. Шевчук, М. Качмар, І. Міщенко та ін.

Завдання[ред. | ред. код]

Палеографія вивчає еволюцію музичного тексту, записаного літерами, спеціальними знаками-невмами та нотами. Основними завданнями є:

  • навички датування нотних текстів, зокрема літургійних нотних книг, визначення території походження рукописів (за графікою письма та мовними ознаками); необхідні певні знання мов: грецької, латинської, церковнослов'янської.
  • встановлення основного тексту, різних вставок, доповнень, визначення й осмислення помилок, писарських чи друкарських;
  • вивчення типів нотації: адіастематична, діастематична, ідеографічна, змішана, невменна, лінійна, хоральна, мензуральна, чорна, біла, квадратна, київська, італійська та ін.;
  • зовнішні ознаки рукописних пам'яток, еволюція письма, часові і локальні особливості;
  • прочитання і осмислення звукового простору музичного твору;
  • використання історичного, порівняльно-статистичного, семіографічного, семіологічного та інших методів дослідження матеріалу;
  • опрацювання теоретичних трактатів, невменних азбук та лінійно-мензуральних;
  • публікація факсимільних видань рукописів з коментарями та дослідженнями, зразками транскрипцій на лінійну нотацію.

Джерела[ред. | ред. код]

В історії української музики виділяться такі види нотації: слов'яно-руська кулизмяна (знаменна, невменна) кін. XI—XVI cт.[4], київська квадратна нотація з XVI cт.[5] та італійська нотація з XVIII cт. Джерелами для вивчення історії нотації є літургійні нотовані книги, зокрема Стихирар, Кондакар, Ірмологіон, а також твори доби бароко (партесні твори), класицизму та ін.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ю.  Ясіновський. Кулизм'яні  нотовані  пам'ятки  княжої  доби, т. CCXXXII // Записки НТШ. Львів 1996, с. 7–40.
  2. О. Цалай-Якименко. Київська нотація як релятивна система // Українське музикознавство, вип. 9.  Київ 1974, с. 197—225.
  3. К. Загнітко. Григоріанський хорал у сучасному науковому дискурсі: історія, теорія, практика : Дис. … канд. мистецтвознавства : 17.00.03. Львів, 2017.
  4. Лаврівський невменний Ірмологіон кінця XVI століття: Факсимільна публікація, коментар, дослідження. К. Ганнік Ю. Ясіновський, М. Качмар. Львів: УКУ, 2019. «Київське християнство», т. 18; Історія української музики: Джерела, вип. 26.
  5. Das Lemberger Irmologion. Die  älteste liturgische Musikhandschrift mit Fünfiniennotation aus dem Ende des 16. Jahrhuderts / [Hrsg. und Eingeleitet von J. Jasinovs'kyj,  Übertragen und Kommeniert C. Lutzka] /  Львівський  ірмологіон.  Köln ; Weimar ; Wien: Bölau, 2008.

Література[ред. | ред. код]

  • J. Wolf. Die Tonschriften. Ferdinand Hirt, Breslau 1924 (Jedermanns Bücherei).
  • G. Wolfram. Byzantische und Altslavische Notation / hrsg. Ludwig Finscher // Die Musik in Geschichte und Gegenwart (MGG). Metzler, 2007. Bd. 7, S. 289—295.
  • Haas M. Palaeographie der Musik / Hrsg. W. Arlt // Byzantinische und slavische Notationen. Cologne: Arno Volk-Verlag & Hans Gerig KG, 1973. Bd. I, Fasz. 2.
  • Floros C. Universale Neumenkunde: Entzifferung der ältesten byzantinischen Neumenschriften und der altslavischen sematischen Notation: das modale System der byzantinischen Kirchenmusik. Kassel ; Wilhelmshöhe: Bärenreiter-Antiquariat, 1970. Bd. 1.
  • Ясіновський Ю. Українські та білоруські нотолінійні Ірмолої 16–18 століть: Кат. і кодиколог.-палеограф. дослідж. / [ред. Я. Ісаєвич, О. Цалай-Якименко ]. Львів: Місіонер, 1996.
  • Ясіновський Ю. Палеографія словесного тексту. Палеографія київської ноти // Візантійська гимнографія і церковна монодія в українській рецепції Ранньомодерного часу: монографія. [Нац. акад. наук України, Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича].Львів: Ін-т українознав. ім. І. Крип'якевича, 2011. (er.ucu.edu.ua)
  • Корній Л. П. Проблеми джерелознавства української музичної культури (безлінійні нотовані рукописи сакральної монодії XI—XVI ст.) // Студії мистецтвознавчі. Театр. Музика. Кіно. Київ: ІМФЕ ім. М. Т. Рильського , 2005. Чис. 6 (10) С. 40–45.
  • Качмар М. Структурна організація піснеспівів церковної монодії на основі порівняльного аналізу візантійської, слов'яно-руської та київської нотацій. Дис…канд.мист. 17.00.03. Львів 2015.
  • Качмар М. Августу єдиновластвующу: спроба транскрипції кулизмяної нотації // Перемиські Архиєпархіальні відомості, Рік XVII. Ч. 28. 2020, с. 320-330. http://icm.ucu.edu.ua/wp-content/uploads/2021/03/MK-PAW-2020-1.pdf
  • Міщенко І. М. Формування спільної площини для порівняльного аналізу невменної та нотолінійної семіографій: транскрипція й транснотація // Українська музика: науковий часопис ЛНМА ім. М. В. Лисенка. Львів, 2017. № 3 (25). С. 14−21.
  • Шевчук О. Нотації безлінійні // Українська музична енциклопедія. Київ: Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського 2016. Т.4, с.302–305.
  • Шевчук Е. Ю. Киевская нотация // Православная энциклопедия. Москва: Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2013. Т. 33, с. 292—302.