Міжсоюзницька комісія у справах Польщі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Міжсоюзницька місія у Львові, лютий 1919 р. Зліва направо: Станіслав Ванькович, Роберт Говард Лорд, генерал Жозеф Бартелемі, генерал Тадеуш Розвадовський, генерал Адріан Картон де Віарт, генерал-майор Джузеппе Стабіле
Територія під контролем ЗУНР (сірим), прорив блокади Львова поляками (листопад 1918) і лінія фронту на момент припинення вогню між армією «Схід» та УГА

Міжсоюзницька комісія у справах Польщі[1], Міжсоюзницька комісія з польських справ[2], або Комісія у польських справах[3] (пол. Komisja Międzysojusznicza dla Polski/Komisja Międzysojusznicza dla Zbadania Spraw Polskich) — комісія, створена 29 січня 1919 року[3] Верховною радою Паризької мирної конференції на пропозицію Ж. Клемансо, пізніше перетворена Радою Десятьох на Міжсоюзницьку місію у Польщі. Очолював комісію Жозеф Нуланс. До її завдань входило впливати на політику польського уряду згідно з положеннями Паризької мирної конференції та інформувати свої уряди про ситуацію в Польщі. Її представники перебували в Польщі з 13 лютого по 28 березня 1919 року. Комісію розпущено 24 квітня 1919 року.

15 лютого 1919 року зі складу цієї комісії було виділено Підкомісію у справах перемир'я на польсько-українському фронті, яку очолив прихильно налаштований до Польщі французький генерал Джозеф Бартелемі[3]. До неї увійшли також представник Великої Британії Адріан Картон де Віарт, представник США проф. Роберт Говард Лорд, представник Італії Джузеппе Стабіле.

Історія[ред. | ред. код]

Роботу Міжсоюзницької комісії, яка повинна була визначити етнографічні межі Польщі, ініціювала британська сторона, оскільки Ллойд Джордж наполягав на повному невтручанні у справи Східної Галичини сусідніх із нею новоутворених держав (Польщі й УНР) до розв’язання питання її статусу на Мирній конференції[4].

24 січня 1919 р. Верховна рада мирної конференції (головний орган коаліції держав-переможниць) ухвалила рішення про заборону воєнних дій у Східній Європі[2] 14 лютого 1919 року Українська Галицька Армія почала наступ на лінії Гродек-Ягеллонський—Судова Вишня, маючи на меті оволодіти Львовом. 16-18 лютого частини УГА під Львовом здобули Збоїща, а між Городком і Судовою Вишнею зайняли села Братківці і Вовчухи, звідки могли обстрілювати залізницю Перемишль—Львів[5]. За таких обставин 17 лютого з Варшави до Львова вирушила міжсоюзницька (під)комісія на чолі з генералом Бартелемі для переговорів з українським урядом у справі перемир'я з поляками. Ще в дорозі, 18 лютого, вона вислала телеграму до УГА з вимогою термінового припинення наступу і погрозою, що відмова буде розцінюватись, як розрив дипломатичних відносин Західної України з Антантою. 22 лютого 1919 у Львові вона звернулася до української сторони з вимогою припинення вогню з метою ведення переговорів про перемир'я. Ультиматум було прийнято, хоча умови для ЗУНР, як виявилося згодом, були дуже невигідними: після припинення наступу УГА комісія запропонувала українцям підписати готову угоду про перемир'я, підготовлену ще у Варшаві спільно з представниками польської сторони. Ця угода передбачала демаркаційну лінію, на підставі якої Львів і Дрогобицький нафтовий басейн, приблизно 40% території Східної Галичини, залишались за Польщею. При цьому ніяких реальних гарантій представники Антанти щодо подальшої долі Галичини не висловили. Такі пропозиції західноукраїнська влада відкинула, після чого воєнні дії поновилися після 1 березня 1919 року. Але прорвати польський фронт УГА вже не вдалося. 18 березня поляки відбили залізницю між Судовою Вишнею і Городком та прорвали облогу Львова. Водночас, відмова уряду ЗОУНР значно ускладнила діяльність делегації на конференції в Парижі, де почали надавати більше переваги полякам[5].

Перемовини[ред. | ред. код]

Переговори почалися 25 лютого о 6 год. ранку у Львові. Делегація Державного Секретаріяту Західної Области Української Народної Республіки, що прибула того самого дня, мала такий склад: державний секретар судових справ Осип Бурачинський, д-р Степан Витвицький, д-р Михайло Лозинський, д-р Володимир Охримович (два останні перебували у Львові і ввійшли до делегації на підставі повноважень, привезених делегацією), Володимир Темницький, полк. Гужковський, отаман Рожанковський, полк. Слюсарчук, підполк. Фідлер і перекладач о. Бонн[6]

Перемовини і припинення вогню були конче потрібні полякам. У той час Польща ще не могла перекинути в Галичину значні бойові сили, бо була втягнута у воєнні конфлікти з Німеччиною (у Сілезії), Чехословацькою республікою, Литвою, більшовиками. Та й польське військо було лише на етапі становлення.

У перемовинах з поляками був зацікавлений і голова Директорії УНР Симон Петлюра. Він радив членам галицької делегації прийняти пропозиції генерала Бартелемі, бо це б відкрило шлях до визнання України в Європі та дало б можливість одержати допомогу амуніцією і військовими товарами для продовження боротьби за державну незалежність.

У комісії з польських справ переважила позиція Жозефа Нуланса, який виступав за виключно військовий характер можливих угод із ЗУНР без попереднього залагодження будь-яких політичних питань. Есме Говард же висловлювався за пов'язаність можливої згоди Державного секретаріату ЗУНР з обіцянкою Антанти визнати Українську Народну Республіку, частиною якої формально була ЗУНР після Акту Злуки. Проте пропозиція Говарда не дістала підтримки більшості комісії[7].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Микола Сивіцький. Історія польсько-українських конфліктів. Архів оригіналу за 16 грудня 2018. Процитовано 16 грудня 2018.
  2. ↑ а б Зоя Баран. Східна Галичина в планах відбудови польської державності 1918-1923 рр. Архів оригіналу за 16 грудня 2018. Процитовано 16 грудня 2018.
  3. ↑ а б в Формування та основні засади версальсько-вашингтонської системи міжнародних відносин. Архів оригіналу за 17 грудня 2018. Процитовано 16 грудня 2018.
  4. ↑ Галицька нафта і Центральна Європа між світовими війнами[недоступне посилання з липня 2019]
  5. ↑ а б Місія генерала Бартелемі. Архів оригіналу за 16 грудня 2018. Процитовано 16 грудня 2018.
  6. ↑ Лозинський М. Галичина в рр. 1918–1920. – Прага, 1922. – С. 74, 75.
  7. ↑ Rafał Galuba, ”Niech nas rozsądzi miecz i krew ...”. Konflikt polsko-ukraiński o Galicję Wschodnią w latach 1918-1919, Poznań 2004, ISBN 83-7177-281-5 s. 108.

Література[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Міжсоюзницька_комісія_у_справах_Польщі&oldid=42621435