Мітченко Людмила Іванівна
| Мітченко Людмила Іванівна | |
|---|---|
| Народилася |
10 червня 1947 (76 років) Уральськ, Казахстан |
| Громадянство |
 СРСР →  Україна |
| Національність | українка |
| Діяльність | графіка, живопис |
| Відома завдяки | художниця, графік |
| Alma mater | Московський поліграфічний інститут |
| Роки активності | 1980-досі |
| У шлюбі з | Мітченко Віталій Степанович |
Мі́тченко Людми́ла Іва́нівна (нар. 10 червня 1947 року, м. Уральськ, КРСР, СРСР) — художниця, графік, живописець. Член НСХУ (1983).
Дружина Віталія, мати Юлії Мітченків.[1]
Біографічні дані[ред. | ред. код]
Народилася 10 червня 1947 року, у м. Уральськ, КРСР.
У 1977 закінчила Московський поліграфічний інститут. Відтоді на творчій роботі в Києві.
Учасниця всеукраїнських, зарубіжних мистецьких виставок і пленерів з 1982 року. Персональні — в Києві (1983, 2006).
Основні галузі — станкова графіка і живопис. Малює пейзажі, натюрморти, портрети у реалістичному стилі. У її масштабних літографіях відображено філофські роздуми про життя, для офортів характерна «складна тональність просторових рішень», для олійних полотен у дещо наївному стилі — яскраві барви, декоративність форм, умовність простору. Деякі роботи зберігаються у музеях України, Канади та інших країн.[1]
У кінці 1980-х — на початку 1990-х деякі ілюстрації публікувалися в дитячих журналах «Малятко», «Барвінок»[2].
Основні твори[ред. | ред. код]
- графіка — офорти триптих «Андріївський узвіз» (1982), «Вітряк. Пирогів» (1991), «Травень у Києві (Дочка)» (1996);
- серія кольорових літографій «Закарпаття» (1988), літографії — «Леся Українка» (2006), «Автопортрет» (2008);
- живопис — серії «Мій Київ» (1983), «Києво-Печерська лавра. Пори року» (1996–2005); «Закарпаття. Двір» (1991), «Оранта», «Куполи та риби», «Амфора», «Трипільська мадонна» (усі — 1994), «Зоряний бик», «Зелена казка» (обидва — 1995), «Мальви», «Благовіщення» (обидва — 1997), «Малахітова скринька» (2001), «Троянди», «Півники» (обидва — 2004), «Мій всесвіт» (2004; 2007), «Ранок», «Польові квіти», «Маки», «Піони», «Червоні троянди», «Гурзуф», «Гурзуф. Ведмідь-гора» (усі — 2005), «Спомин дитинства», «Різдвяна зірка» (обидва — 2006), «Коктебель. Подвір’я» (2013), «Т. Шевченко» (2014), триптих «Едем» (2017), «Родина» (2018).
Нагороди[ред. | ред. код]
- Міжнародний конкурсу живопису «Дні слов’янського мистецтва» (Берлін, 2012)
- Премія «Митець» київської організації НСХУ (2013)[1]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г О. К. Федорук. Мітченко Людмила Іванівна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2019. — Т. 21 : Мікро — Моя. — 712 с. — ISBN 978-966-02-9001-3.
- ↑ Номери журналів:
Джерела та Література[ред. | ред. код]
- О. К. Федорук. Мітченко Людмила Іванівна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2019. — Т. 21 : Мікро — Моя. — 712 с. — ISBN 978-966-02-9001-3.
- Довідник членів Спілки художників України / гол. ред. О. М. Міщенко, ред.-упор. А. В. Гусарова, відп. за вип. І. М. Волощук,. — Київ, 1998. — С. 99.
- Стороженко М. Вимір третій у творчості Людмили Мітченко // Образотворче мистецтво. — Київ, 2006. — № 4. — С. 104-105. — ISSN 0130-1799.
- Гламазда М. Творчий доробок родини Мітченків // Образотворче мистецтво. — Київ, 2007. — № 4. — С. 86-87.
- Гомирева О. Життя на аркуші — світ Людмили Мітченко // Образотворче мистецтво. — К., 2013. — № 2. — С. 74.: іл.
Посилання[ред. | ред. код]
- Мітченко Людмила Іванівна на сайті Київської організації Національної спілки художників України
- Роботи Мітченко Людмили Іванівни на сайті Хмильницького обласного художнього музею
- Мітченко Людмила Іванівна // Золота книга України. Освіта. Наука. Культура. Державні, Громадські, Військові діячі. Керівники підприемств та організацій