Накшиділь Султан
| Накшиділь Султан тур. Nakşidil Sultan | |
 | |
| Народження: |
Грузія |
|---|---|
| Смерть: |
22 серпня 1817 Стамбул, Османська імперія |
| Причина смерті: | туберкульоз |
| Поховання: | Константинополь |
| Країна: | Османська імперія |
| Релігія: | сунізм |
| Діти: | Махмуд II |
Накшиді́ль-султа́н (тур. Nakşidil Sultan), також Накші́-кади́н[1] (тур. Nakşi Kadın; 1766 — 22 серпня 1817) — наложниця османського султана Абдул-Гаміда I, мати султана Махмуда II, валіде-султан.
Життєпис[ред. | ред. код]
Походження[ред. | ред. код]
Накшиділь народилася 1766 року[2].
Достовірно невідомо, звідки вона була родом. За популярною версією, Накшиділь тотожна Еме де Рівері — дочці французького плантатора з Мартиніки Анрі-Жакоба дю Бюк де Рівері і далекій родичці імператриці Жозефіни де Богарне[3]. Влітку 1788 року Еме покинула Францію на кораблі, який безслідно зник у морі. За легендою, що мала на меті політичні та дипломатичні цілі, Еме захопили пірати і продали в гарем османського султана Абдул-Гаміда I. Версія ця не має документальних підтверджень, попри це легенді про «кузину» імператриці Жозефіни Богарне, що стала «царицею Сходу», присвячено кілька історичних романів і художніх фільмів[1].
Більшість наложниць у гаремах султанів, починаючи від XVIII століття, були родом з Кавказу; ймовірно, Накшиділь була однією з них[1]. На думку Недждета Сакаоглу, вона могла бути черкеcкою або, ймовірніше, грузинкою[3]. З раннього дитинства дівчинка росла і виховувалася в одному з палаців, що належали султанській родині, і отримала типову турецько-ісламську освіту[3].
Хоча в дослідженнях істориків і гаремних документах матір Махмуда II найчастіше називають саме Накшиділь, на її могилі і на її особистій печатці зазначено ім'я Накши-кадин[1].
Наложниця султана[ред. | ред. код]
Інформація про життя Накшиділь вкрай уривчаста. Після потрапляння до столиці Османської імперії, Накшиділь опинилася в палаці Есми-султан, сестри Абдул-Гаміда I, де її помітив султан. Абдул-Гамід I став часто відвідувати сестру, після чого Есма подарувала йому Накшиділь. Вона стала сьомою кадин-ефенді султана. Свою першу дитину, сина Мурада[1], Накшиділь народила 22 жовтня 1783 року[4]. 3 березня 1784[1] або 21 лютого 1785 року[4] шехзаде Мурад помер від віспи, що позначилося на положенні Накшиділь у гаремі. Проте, на прохання султана, Накшиділь виділено утримання, яке раніше надавалось її синові. 20 липня 1785 року Накшиділь знову народила сина — майбутнього султана Махмуда II[5]. Свою останню дитину, дочку Саліху[1], Накшиділь народила 27[4], 28[1] або 30 листопада 1786 року[2]; Саліха померла з невідомої причини у віці 7 місяців[1] 5 червня 1787 року[2]. Таким чином, Махмуд II став єдиною дитиною Накшиділь, що дожила до зрілого віку.
Разом зі сином Накшиділь деякий час провела в одному з палаців у Бешикташі. У листуванні між Махмудом і його батьком з цього приводу шехзаде називає свою матір «поважною матінкою». Під час від'їзду Накшиділь з Топкапі влаштовано урочисті проводи, що свідчить про її вплив у гаремі. 7 квітня 1789 Абдул-Гамід I помер. На троні опинився його племінник Селім III, а гарем покійного султана відправлено до старого палацу. Це розлучило Накшиділь із сином на наступні кілька років. Про її життя в старому палаці не відомо нічого, крім витрат на харчування Накшиділь[1].
Селіма III, до якого Абдул-Гамід ставився вельми тепло, повалено 29 травня 1807 року і вбито 28 червня 1808 року за наказом нового султана Мустафи IV — сина Абдул-Гаміда I від Айше Сенієпервер-султан, також черкешенки або грузинки за походженням[3]. Тоді ж планувалося вбивство і сина Накшиділь, проте Махмуду вдалося втекти. Правління Мустафи IV тривало недовго: влітку 1808 року русчуцький губернатор Байрактар Мустафа-паша, який раніше планував відновити на троні Селіма III, захопив султанський палац, заарештував султана Мустафу IV і звів на трон сина Накшиділь. Деякі джерела вказують, що сама Накшиділь у цей час була в палаці Топкапи і допомагала синові ховатися від убивць, проте насправді вона не покидала Старого палацу з часів смерті чоловіка. У цей час джерелом стабільного річного доходу Накшиділь стали три ферми поблизу Фатіха[1].
Мати султана[ред. | ред. код]
Махмуд II зійшов на престол 28 липня 1808 року. 8 серпня під час урочистої церемонії валіде-і алайи Накшиділь повернулася до палацу Топкапи і прийняла титул валіде-султан. Організовуала переїзд Накшиділь і святкування з цього приводу Ахретлік Айше Дюррюшехвар-ханим[1], за різними даними названа[6] або єдинокровна сестра Махмуда II, народжена до вступу на престол їхнього батька[4]. Сам султан зустрічав матір за воротами Орта Капи («середні ворота», також називалися Баб-ус Селям — «ворота вітань»), які вели в другий двір Топкапи, призначений для важливих державних церемоній; Махмуд поцілував руку Накшиділь, яка сиділа в кареті, і провів її до входу в гарем. Накшиділь стала останньою валіде в османській історії, для якої влаштовували церемонію валіде-і алайи[1].
З тридцятирічного правління сина Накшиділь прожила тільки 9 років. Документи цього періоду, як і раніше, містять вказівки про участь валіде в придворних церемоніях і її витрати, однак про вплив Накшиділь на сина і державні справи ніяких даних немає. Більш того, існують вказівки на те, що мати Махмуда II була відсторонена від державних справ[1].
1817 року в Накшиділь з'явилися ознаки туберкульозу; за рішенням сина вона її відправили на лікування в Чамлиджу в павільйон (кешк) Гюмрюкчю Османа-паші. За здоров'ям матері султана стежив головний лікар і кілька його помічників[1], однак поліпшення не настало, і 22 серпня (за іншими даними, 6 вересня[1]) 1817 року Накшиділь померла[2][4]. Згідно з гаремними записами, статок Накшиділь на момент смерті становив 161 696,5 курушів, що було досить великою сумою. Похоронний намаз читав шейх-уль-іслам Мехмет Зейнелабіддін-ефенді. Накшиділь поховано у власному мавзолеї в мечеті Фатіх, де пізніше також поховано чотирнадцять членів султанської родини[1] (дружини/наложниці і діти Махмуда II) і особливо наближена до султанської сім'ї служниця гарему Джеврі-калфа[7].
Як і багато матерів султанів, Накшиділь багато займалася благодійністю. За її наказом у Стамбулі побудовано комплекс Накшиділь Валіде-султан, до якого увійшли мала мечеть (месджид), Початкова школа, фонтани і тюрбе. Мечеть зруйновано 1812 року, проте в 1980-ті відновлено з деякими змінами. Також на кошти Накшиділь в Ускюдарі відновлено фонтан, побудований ще Нурбану-султан, і мечеть[1].
В культурі[ред. | ред. код]
Накшиділь є головною героїнею історичного роману Михайла Грецького[ru] «Султана» (1983) і його екранізації «Сила пристрасті[ru]» (1989). І в романі, й у фільмі підтримується легенда про те, що матір'ю Махмуда II була француженка і далека родичка імператриці Жозефіни Богарне — Еме де Рівері; роль Еме-Накшиділь виконала Ембер О'Ші (Amber O'Shea)[8]. Накшиділь є головною героїнею телесеріалу «Султан-невільник»[9] (2012; інша назва — «Накшиділь»[10]); тут Накшиділь є черкешенкою на ім'я Альбіна, роль виконали Тувана Тюркай[en][9] і Оя Акар[10].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф Sarıcaoğlu, 2006.
- ↑ а б в г Alderson, 1956, table XLIV.
- ↑ а б в г Sakaoğlu, 2008.
- ↑ а б в г д Süreyya, 1 Cild, 1996.
- ↑ Uluçay, 1985.
- ↑ Alderson, 1956, table XLIV (прим. 6).
- ↑ Karakaya, 2006.
- ↑ Сила страсти на сайті IMDb (англ.)
- ↑ а б Esir Sultan на сайті IMDb (англ.)
- ↑ а б Nakş-ı Dil Sultan (тур.). SinemaTürk.com. Архів оригіналу за 15 квітня 2022. Процитовано 24 червня 2017.
Література[ред. | ред. код]
- Alderson, Anthony Dolphin. The Structure of the Ottoman Dynasty. — Oxf. : Clarendon Press, 1956.
- Isom-Verhaaren, Christine. Royal French Women in the Ottoman Sultans' Harem: The Political Uses of Fabricated Accounts from the Sixteenth to the Twenty-First Century // Journal of World History[en]. — 2006. — Vol. 17, no. 2 (June). — P. 159—196. — ISSN 1045-6007.
- Karakaya, Enis. Nakşidil Sultan Külliyesi // Islam Ansiklopedisi. — İslâm Araştırmaları Merkezi, 2006. — Т. 32. — P. 344—346.
- Sakaoğlu, Necdet. Bu mülkün kadın sultanları. — İstanbul : Oğlak Yayıncılık, 2008. — 574 p.
- Sarıcaoğlu, Fikret. Nakşidil Sultan // Islam Ansiklopedisi. — İslâm Araştırmaları Merkezi, 2006. — Т. 32. — P. 343—344.
- Süreyya Mehmed Bey. Sicill-i Osmani / ed. Nuri Akbayar. — Istanbul : Tarih Vakfi Yurt Yayınlar, 1996. — Т. 1. — ISBN 975-333-049-5, 975-333-038-3.
- Uluçay, M. Çağatay. Padişahların Kadınları ve Kızları. — Türk Tarih Kurumu, 1985. — 220 p. — ISBN 9754378401, 9789754378405.
|
