Незалежність Лондона

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Великий Лондон, показані більшість голосуючих під час референдуму щодо виходу Великої Британії з ЄС за районами
   Вийти
   Лишитися

Термін «Незалежність Лондона» (англ. London independence, іноді скорочується до Londependence[1]) позначає переконаність в користі повноцінної незалежності Лондона як міста-держави, окремого від Сполученого Королівства.

Рух[ред. | ред. код]

Статус Лондона в Сполученому Королівстві обговорюється вже кілька років, існують заклики до більшої автономії[2][3], прихильники якої аргументують свої погляди тим, що Великий Лондон з його населенням понад 8 млн осіб, з урахуванням розміру його економіки, його ролі, багатонаціонального населення і зі своїми унікальними проблемами в порівнянні з іншою частиною Англії має передумови для одержання більшої автономії. Ідея перетворення Лондона в місто-державу обговорюється з 1990-х років, і знову з'явилася під час референдуму про незалежність Шотландії 2014 року[3].

Рух за підвищення автономії або повний суверенітет отримав поштовх після референдуму щодо членства Великої Британії у ЄС в 2016 році, за результатами якого Велика Британія в цілому проголосувала за те, щоб вийти з Євросоюзу (52 %), хоча більшість в Лондоні проголосували за те, щоб Велика Британія залишилася в ЄС (60 %). Це призвело до того, що 180 000 лондонців клопотали до Садіка Хана, мера Лондона про отримання незалежності від Великої Британії, щоб залишитися в складі ЄС. Прихильники послалися на статус «глобального міста» і його демографічні та економічні відмінності від решти Сполученого Королівства, і стверджують, що він повинен стати містом-державою, заснованим на моделі Сінгапуру, залишаючись членом ЄС[4][5][6][7][8][9][10].

Спенсер Лівермор з Лейбористської партії заявив, що незалежність Лондона «повинна бути метою», стверджуючи, що місто-держава Лондон матиме ВВП в два рази більше, ніж Сінгапур[11]. Журналіст Тоні Треверс стверджував, що Хана буде «добре в межах своїх прав, щоб сказати уряду, що Лондон не голосував за вихід з ЄС і те, що мерія зараз розглядає уряд як неблагополучний». Аналітик Кевін Доран зазначив, що винекнення незалежної держави Лондон — це не тільки можливо, але і неминуче «через 20-30 років»[12].

Після референдуму з ЄС Пітер Джон, лідер Лейбористської партії в Саутерку, заявив, що це буде «законне питання» для Лондона, щоб розглянути своє майбутнє в Великій Британії і Європейському Союзі. У Саутуарку 72 % проголосували за те, щоб залишитися в ЄС. Джон також сказав, що «Лондон буде 15-ю за величиною в ЄС державою, більше, ніж Австрія, Данія та Ірландія»[13].

У червні 2019 року Виборча комісія Великої Британії офіційно зареєструвала партію «Londependence»[14].

Критика[ред. | ред. код]

Ідея незалежності Лондона була піддана критиці як нереалістична. Брайан Грум з Financial Times писав, що «смішно думати про будь-яку націю, яка з радістю махає» до побачення «своїй столиці», назвавши ідею про відділення «фантазією»[15].

Доктор Джеймс Кер-Ліндсі, старший науковий співробітник Лондонської школи економіки, який спеціалізується на сепаратистських рухах, заявив в зв'язку з референдумом про незалежність Лондона, що йому «важко уявити, як будь-який уряд погодиться на таке голосування». Він також сказав, що якщо Лондон втік би без дозволу, він не зміг би вступити в ООН[16].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ ‘Londependence’ May Be a Dream, but More Autonomy for the City Is Not. The New York Times. 28 червня 2016.
  2. ↑ The UK needs a devolved government for London. 30 січня 2016.
  3. ↑ а б Smith, Richard G. London after Brexit: independence a non-starter but special status could protect global position.
  4. ↑ Second Scotland Referendum 'Highly Likely'.
  5. ↑ Hedges-Stocks, Zoah. Londoners call for independence from UK. Архів оригіналу за 25 June 2016.
  6. ↑ It's time for London to leave the UK. 24 червня 2016.
  7. ↑ Thousands call on Sadiq Khan to declare London's independence. 24 червня 2016.
  8. ↑ 'Londependence' petition calls for London to join the EU on its own. 24 червня 2016.
  9. ↑ Londoners want their own independence after Brexit result.
  10. ↑ Metro.co.uk, Nicole Morley for (24 червня 2016). 70,000 sign petition for London to become independent and rejoin the EU.
  11. ↑ London Independence Goes Beyond A Twitter Joke With Politicians Seriously Discussing It. 24 червня 2016.
  12. ↑ London independence: Could the capital break away from the UK?.
  13. ↑ Alex Yeates (24 червня 2016). Southwark Council Leader backs calls for London to consider independence from UK after EU Referendum result. Southwark News. Процитовано 26 червня 2016.
  14. ↑ Londependence registration details. The Electoral Commission. Процитовано 23 червня 2019.
  15. ↑ Groom, Brian (26 серпня 2013). Could London ever be a city-state?. Financial Times. Процитовано 31 березня 2017. This is, of course, fantasy. Unlike Scotland, London has no separatist movement.
  16. ↑ https://www.vice.com/en_au/article/we-asked-an-expert-if-london-could-secede-from-the-uk
На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії.
Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Незалежність_Лондона&oldid=39016598