Неореспубліканізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кас Санстейн

Неореспубліканізм — політична концепція і публічна філософія, що розробляється на основі класичної республіканської традиції для сучасних цілей.[1]

Основні ідеї[ред. | ред. код]

У неореспубліканській літературі виділяються три основні концепції:[1]

  1. Ідея вільної особистості, яка не піддатна свавільному впливу чи контролю інших осіб.
  2. Концепція вільної держави, яка працює на сприяння свободі своїх громадян, не прагнучи при цьому панувати над ними.
  3. Концепція активного громадянства, що передбачає пильне стеження за збереженням ролі держави як захисника від домінування.

Неореспубліканська наукова програма звертає увагу на такі аспекти:[1]

  • Легітимність та демократія.
  • Добробут та справедливість.
  • Публічна політика та створення інституцій.

Теоретики неореспубліканізму і їхні праці[ред. | ред. код]

Видатними теоретиками цього руху є Філіп Петті і Кас Санстейн, кожен з яких написав кілька робіт, що визначають республіканізм і його відмінності від лібералізму. Майкл Сендел, пізньонавернений до республіканізму з комунітаризму, виступає за заміну або доповнення лібералізму республіканізмом, як це викладено в його праці Незадоволення демократією: Америка в пошуках суспільної філософії" англ. Democracy's Discontent: America in Search of a Public Philosophy.

Сучасні роботи неореспубліканців включають книгу юриста К. Сабіл Рахман «Демократія проти панування» англ. Democracy Against Domination, яка прагне створити неореспубліканську основу для економічного регулювання, засновану на думках Луї Брендейса і Джона Дьюї та народному контролі, на противагу як новому курсу, так і менеджеризму в стилі нового курсу та неоліберального дерегулювання[2][3] Приватний уряд філософа Елізабет Андерсон простежує історію республіканської критики приватної влади, стверджуючи, що класична політика вільного ринку 18-го і 19-го століть, спрямована на допомогу робітникам, призвела лише до їхнього домінування роботодавцями.[4][5] У статті Від рабства до кооперативної співдружності політолог Алекс Гуревич досліджує різновид американського республіканізму кінця 19-го століття, відомий як трудовий республіканізм, що являв собою продюсеристську профспілку «Лицарі праці», і як республіканські концепції були використані на службі прав робітників, але також з різкою критикою ролі цієї профспілки в підтримці Закону про виключення Китаю.[6][7]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Френк Ловетт і Філіп Петтіт. «Неореспубліканізм: нормативна та інституційна дослідницька програма». «Політична наука» 12.1 (2009): 11ff. (онлайн) англ. Frank Lovett and Philip Pettit. "Neorepublicanism: a normative and institutional research program." Political Science.
  2. ↑ Rahman, K. Sabeel (2016). Democracy Against Domination. Oxford University Press. ISBN 978-0190468538.
  3. ↑ Shenk, Timothy. org/blog/booked-end-managerial-liberalism-k-sabeel-rahman Booked: Кінець управлінського лібералізму, з К. Сабіл Рахман. Dissent Magazine. Процитовано 6 серпня 2018.
  4. ↑ Anderson, Elizabeth (2017). Приватний уряд: Як роботодавці керують нашим життям (і чому ми не говоримо про це). Princeton University Press. ISBN 978-1400887781.
  5. ↑ Rothman, Joshua (12 вересня 2017). Are Bosses Dictators?. The New Yorker. Процитовано 6 серпня 2018.
  6. ↑ Gourevitch, Alex (2014). From Slavery to the Cooperative Commonwealth: Праця і республіканська свобода в дев'ятнадцятому столітті. Cambridge University Press. ISBN 978-1139519434.
  7. ↑ Stanley, Amy Dru. Республіка праці. Dissent Magazine. Процитовано 6 серпня 2018.

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  1. Frank Lovett, and Philip Pettit (2009) // Neorepublicanism: A Normative and Institutional Research Program, — Annual Reviews. 10.1146/annurev.polisci.12.040907.120952.
  2. Neorepublican Freedom and Public Administration. JSTOR.
  3. Itay Snir, Yuval Eylon (2016) // Pedagogy of non-domination: Neo-republican political theory and critical education, — Policy Futures in Education. 10.1177/1478210316650603
  4. Richard Dagger (2006) // Neo-republicanism and the civic economy, — The Murphy Institute of Political Econimy. 10.1177/1470594X09343079.
  5. Dorothea Gädeke (2020) // From Neo-Republicanism to Critical Republicanism, — Oxford Academic.
  6. Ben Berger (2010) // Neo-Republicanism, — Encyclopedia Of Political Theory. 10.4135/9781412958660.n310.
  7. Cass Sunstein (1988) // ‘Beyond the Republican Revival’, — Yale Law Journal.
  8. Quentin Skinner (1998) // Liberty before Liberalism, — Cambridge University Press.
  9. Philip Pettit (1999) // Republicanism: A Theory of Freedom and Government, — Oxford: Oxford University Press.
  10. Maurizio Viroli, Antony Shugaar (2001) // Republicanism, — Hill & Wang Pub. 978-0809080779
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Неореспубліканізм&oldid=42506792