Низини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Село
Низини
(Дусівці)

пол. Niziny
Церква Покрови Богородиці
Збудована у 1641 р. (або 1630 р.),
розібрана у 1952 р.

Координати 49°52′ пн. ш. 22°52′ сх. д. / 49.867° пн. ш. 22.867° сх. д. / 49.867; 22.867Координати: 49°52′ пн. ш. 22°52′ сх. д. / 49.867° пн. ш. 22.867° сх. д. / 49.867; 22.867

Країна Польща
Воєводство Підкарпатське воєводство
Повіт Перемишльський повіт
Гміна Орли
Населення 967 осіб (2011[1])
Часовий пояс UTC+1, влітку UTC+2
Телефонний код (+48) 16
Поштовий індекс 37-716
Автомобільний код RPR
SIMC 0607506
OSM 3012368 ·R (Гміна Орли)
Низини (Дусівці). Карта розташування: Польща
Низини (Дусівці)
Низини
(Дусівці)
Низини
(Дусівці) (Польща)
Низини (Дусівці). Карта розташування: Підкарпатське воєводство
Низини (Дусівці)
Низини
(Дусівці)
Низини
(Дусівці) (Підкарпатське воєводство)
Мапа

Низини (пол. Niziny), раніше Дусівці — село на Закерзонні в Польщі, у гміні Орли Перемишльського повіту Підкарпатського воєводства. Населення — 967 осіб (2011[1]).

Назва[ред. | ред. код]

Понад півтисячоліття село називалося Дусівці. В 1977 р. в ході кампанії ліквідації українських назв серед 120 сіл були перейменовані й Дусівці, хоча на 5 років у 1981—1986 рр. селу повертали історичну назву.

Розташування[ред. | ред. код]

Розміщене недалеко від кордону з Україною. Село розташоване за 16 км на північний схід від Перемишля та 67 км на схід від Ряшева.

Історія[ред. | ред. код]

Вперше згадуються Дусівці 15 вересня 1388 р., коли король Владислав Ягайло на прохання Яська зі Спрови гербу Одровонж перевів село з польського права на магдебурзьке.

До 1772 р. село входило до Перемишльської землі Руського воєводства.

15 листопада 1860 р. через село прокладена Галицька залізниця імені Карла Людвіга зі станцією в селі.

У 1880 р. село належало до Перемишльського повіту Королівства Галичини та Володимирії Австро-Угорської імперії, у селі було 752 жителі, 736 були греко-католиками, 6 — римо-католиками, а 10 — юдеями.[2]

У 1934—1939 рр. село належало до ґміни Стубно Перемишльського повіту Львівського воєводства. У 1939 році в селі проживало 690 мешканців, з них 670 українців-грекокатоликів, 5 українців-римокатоликів, 15 євреїв[3].

У липні 1944 року радянські війська оволоділи селом і незабаром оголосили про передачу території Польщі. Українців у 1945 р. добровільно-примусово виселяли в СРСР, понад тиждень тримали під відкритим небом на станції Журавиця за 8 км від Дусівців. Коли скінчилися харчі, дусівчани поїхали до своїх стодол за залишеними припасами, однак їх зустріли приїжджі з-під Львова поляки, які заявили, що тут уже все польське, і нічого не дозволили взяти українцям. Українці про сутичку повідомили УПА і 17 вересня 1945 р. село серед ночі було спалене дощенту, а польські переселенці змушені були виїхати під Вроцлав. А 1947 року тут поселились поляки з Ганзлювки з-під Ланцута. Планування та забудова села зазнали значних змін.

У 1975—1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.

Демографія[ред. | ред. код]

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][4]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 491 118 339 34
Жінки 476 90 310 76
Разом 967 208 649 110

Церква[ред. | ред. код]

У 1641 році українці збудували дерев'яну греко-католицьку церкву Покрови Пресвятої Богородиці, яка мала статус парафіяльної. Будівничим був тесля Щірб'явий Іван[5]. З 1822 року і до виселення українців вона мала філіяльний статус, належавши до парафії Валява Перемиського деканату (після Першої світової війни — Радимнянського деканату) Перемишльської єпархії. Після виселення українців, церква занепала, а у 1952 році розібрана на будматеріали.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Уродженці

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
  2. Dusowce (z Chałupkami) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 231. (пол.)
  3. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [Архівовано 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 56.
  4. Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.
  5. Щірб'явий Іван//Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — ISBN 966-02-2074-X.

Посилання[ред. | ред. код]