Нікодем Каро
| Нікодем Каро | |
|---|---|
| нім. Nikodem Caro | |
 | |
| Народився |
23 травня 1871[1] Лодзь, Петроковська губернія, Королівство Польське, Російська імперія[1] |
| Помер |
27 червня 1935[1] (64 роки) Рим, Італія |
| Поховання | Цюрих |
| Країна |
.svg){kind=small} Республіка Польща.svg){kind=small} Німеччина |
| Діяльність | хімік, підприємець, викладач університету |
| Alma mater |
Ростоцький університет Берлінський технічний університет |
| Членство |
Академія наук СРСР Російська академія наук |
| Нагороди | |
 Нікодем Каро у Вікісховищі | |
Нікодем Каро (нім. Nikodem Caro; 23 травня 1871, Лодзь — 27 червня 1935, Рим) — німецький вчений-хімік і підприємець. Доктор хімії. Іноземний член-кореспондент Академії наук СРСР (1925)[2].
Біографічні дані[ред. | ред. код]
Народився у відомій єврейській сім'ї, що мешкала в Лодзі та Верхній Сілезії. Після закінчення школи у 1888, поступив на хімічний факультет Берлінського технічного університету. З 1891 — хімік технічного коледжу у Берлін-Шарлоттенбург.
У наступному році отримав докторський ступінь у Ростоцькому університеті, працював там на посаді доцента.
Розроблений ним разом з Адольфом Франком процес виробництва ціанистих сполук з карбідів було запатентовано 31 березня 1895 року[3]. З метою економічної експлуатації та подальших досліджень технології виробництва ціанаміду з ціанаміду кальцію, Каро разом з Адольфом Франком заснував компанію «Cyanidgesellschaft mbH», що займалась виробництвом мінеральних добрив.
Розробки і продукція підприємства Каро-Франка сприяли виробництву отруйних газів, що використовувались німецькими військами під час Першої світової війни. Після війни став першим президентом баварського хімічного підприємства «Bayerische Stickstoffwerke AG».
Після приходу до влади фашистів у 1933 році Каро покинув Німеччину й емігрував через Швейцарію до Італії, де і помер у Римі в 1935 році. Похований в Цюриху.
Наукова діяльність[ред. | ред. код]
Основні дослідження, проведені вченим належать до області отримання карбіду кальцію та ацетилену, виробництво яких мало велике значення для німецької хімічної промисловості.
Запропонував метод апробації карбіду кальцію (метод Каро), який у 1890-і роки став офіційним технологічним німецьким стандартом. У співпраці з професором Адольфом Франком у 1895 розробив метод фіксації азоту його реакцією з карбідом кальцію та отримання ціанаміду кальцію (реакція Франка-Каро[en]) і запропонував конструкцію печей для виробництва ціанаміду кальцію (печі Франка — Каро)[3]. Провів експерименти по гідратації газу і газифікації торфу.
Є автором великої кількості винаходів, а також праць «Екстракція хлору і соляної кислоти» (нім. Gewinnung von Chlor und Salzsäure, 1893), «Сільськогосподарські дослідження» (нім. Landwirtschaftliche Untersuchungen, 1995), «Довідника по ацетилену» (нім. Handbuch für Acetylen, 1904)[4], «Торф як джерело енергії» (нім. Die Torflager als Kraftquellen, 1907) та інших наукових публікацій.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #117673366 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Персональна сторінка Нікодема Каро на офіційному сайті РАН (рос.)
- ↑ а б Patent DE 88363 [Архівовано 4 квітня 2016 у Wayback Machine.], «Frank-Caro-Verfahren», angemeldet 31. März 1895. (Anm.: entgegen der Patentbeschreibung wird der Stickstoff nicht als Cyanid gebunden.). — Patent DE 108971 [Архівовано 19 листопада 2018 у Wayback Machine.], angemeldet 16. Juni 1898.
- ↑ Caro, N., A. Ludwig und J. H. Vogel, Handbuch für Acetylen in technischer und wissenschaftlicher Hinsicht. Braunschweig 1904.
Посилання[ред. | ред. код]
- Nikodem Caro, Chemist and entrepreneur [Архівовано 11 вересня 2016 у Wayback Machine.](англ.)
|
