Обговорення:Антоній (Храповицький)

Кирило Королевський розповідає цікавий епізод з біографії Храповицького (Cyrille Korolevski, Metropolite Andre Szeptyckyj 1865-1944, Rome 1964, с. 175):

"Православні єрархи – гості Митрополита

Після Великодня 1919 р. стався пікантний епізод, який уповні характеризує Кир Андрея, і тому вартий того, щоб його згадати. Я вже розповідав вище, як православний архиєпископ Володимира-на-Клязьмі Алексій, уникаючи більшовицьких переслідувань, сам утік в Галичину і що Митрополит прийняв його як брата. У той сам час Антоній Храповицький, митрополит Київський, та Євлогій, колишній Холмський єпископ, а згодом Житомирський, основний натхненник (разом із графом Бобринським) православної пропаганди, також утікали і, не знаючи, куди податися, пристали на чиюсь пораду їхати до Станіславова і просити притулку в католицького єпископа Кир Григорія Хомишина. Євлогій прийшов першим і попросив авдієнції. Через деякий час повернувся служник і відповів, що єпископ зайнятий і не може його прийняти. Украй збентежений, Євлогій продовжував наполягати, запитуючи, коли Кир Григорій звільниться і зможе його прийняти. У відповідь прозвучало, що єпископ сам не знає. Наполягання були даремними: зрозуміло, що єпископ не хотів бачити цього бідолаху. Тоді обидва вирушили до Львова, де їх скерували до Митрополита. Вони навіть не встигли повідомити про себе: Кир Андрей бачив, як вони прийшли, і вже спускався по сходах. “Заходьте, заходьте, – мило сказав він. – У мене є вільні кімнати, і ви будете моїми гістьми”. Їх провели в апартаменти і кожному визначили кімнату. Коли прийшов час обідати, гостей запросили за стіл Митрополита. Він був дуже привітний, дуже гостинний, вибачався за те, що не міг приготувати чогось більш відповідного, бо їх приїзд був несподіваний. Однак, як згодом розповідав Євлогій, усе було якнайкраще. По обіді Кир Андрей промовив до них: “Чиніть так, як вам ліпше. Якщо хочете обідати зі мною, ласкаво прошу вас. Якщо ж, навпаки, бажаєте залишатися самі, робіть, як вам подобається”. Вони вибачилися, кажучи, що сьогодні – піст Петрівка (якраз був червень за юліянським календарем); і відтоді споживали їжу самі. Однак наступного дня Митрополит запросив їх на каву, а потім – на богослуження в його приватній каплиці. Сам він не відправляв через хворі ноги, але майже весь час простояв навколішки. Так минуло кілька днів. Час до часу усі разом бесідували. Митрополит організував їм огляд свого музею, і гості були захоплені кількістю експонатів, зібраних з усіх куточків Росії, а також експонатами візантійсько-руського стилю, які прикрашали його палац [...] Митрополит показав їм малий монастир студитів, розташований поряд, на вулиці Петра Скарги, і пояснив, як заснував цей чин, аби протидіяти надмірному західництву василіян. Вони ніяк не могли оговтатися від того, що бачать монахів, абсолютно подібних на їхніх, з бородами і східними монастирськими клобуками! Одного дня їх попросили зайти до польського коменданта, який запитав їх, де живуть. Коли ж дізнався, що в палатах Митрополита, то вигукнув: “Як? У цього ворога польського народу! Я переведу вас до латинського і польського архиєпископа”. Ним тоді був Юзеф Більчевський. Так і сталося, однак архиєпископ повернув їх до Митрополита. Той допоміг їм написати французькому міністрові Клемансо до Версаля, щоб домогтися звільнення. Відповідь затримувалася, їх відправили до Кракова. Врешті-решт вони змогли податися до Сербії. Антоній Храповицький став головою Синоду російських єпископів за кордоном, знайшов притулок у Сремських Карловицях і займав цю посаду аж до приходу його наступника Анастасія, колишнього архиєпископа Кишинівського у Басарабії. Що ж до Євлогія, то він переїхав до Франції, де довший час очолював клир, який зараховував себе до прихильників патріярха Константинопольського. Наприкінці свого життя він надиктував спогади одній зі своїх вірних, пані Т. Манухіній; ці спогади надруковані в “ІМСА” в Парижі 1947 р. Автор розповів про не вельми привітний прийом у Кир Григорія Хомишина і присвятив не менше семи сторінок Митрополитові Андрею, про якого не міг говорити без хвилювання (“Путь моей жизни. Воспоминания Митрополита Евлогия изложенные по его рассказам Т. Манухиной” (див. с. 327, 329–334).)". (ЦИТУЮ КОРОЛЕВСЬКОГО ЗА НЕОПУБЛІКОВАНИМ ПЕРЕКЛАДОМ НА УКР. МОВУ)