Обговорення:Великі Коровинці
| Ця стаття є частиною Проєкту:Населені пункти України (рівень: невідомий) | ||
|---|---|---|
|
Мета проєкту — покращувати усі статті, присвячені населеним пунктам та адміністративно-територіальним одиницям України. Ви можете покращити цю статтю, відредагувавши її, а на сторінці проєкту вказано, чим ще можна допомогти. Учасники проєкту будуть вам вдячні. | |
| ??? | Цю статтю ще ніхто не оцінив за шкалою оцінок статей Проєкту:Населені пункти України. | |
Чим допомогти:
| ||
Місце розташування селища
Великі Коровинці – селище міського типу Чуднівського району , Житомирської області .
Входить до складу Великокоровинецької селищної ради. Розташоване на берегах річки П»ятка та притоках річки Гнилоп»ять Знаходиться за 15 км, на захід від районного центру ,за 3 км від Південно – Західної залізниці Козятин – Шепетівка , за 2 км від залізничної станції Михалянки. На заході село межує з с.Малі Коровинці , на сході - з с. П»ятка , на півночі – з с. Рачки. Археологічні знахідки на околицях сучасного селища свідчать про заселення цієї місцевості в далеку давнину . Тут виявлені речі трипільської культури , доби бронзи та скіфських часів .
Походження назви селища . Одна з них :на території, де зараз розташоване селище ріс ліс, кущі дерев, багато луків. На цій місцевості поселилася сім»я,яка займалася розведенням корів. В сім»ї було два сини. Обидва оженилися, утворили сім»ї. Батько порадив меншому синові оселитися на землях північніше від їх поселення. Пізніше воно отримало назву Малі Коровинці. Поселення, де оселився старший син - Великі Коровинці.
Існує і друга народна легенда про назву селища:на поселення в далеку давнину напали монголо-татари. На боротьбу було організовано жителів під керівництвом Коровіна. Територію, де відбулася мала битва пізніше назвали Малі Коровинці. А поселення, де відбулася велика битва-Великі Коровинці.
Історичні події
Багато горя жителям села , як і громадянам усієї України , завдала Перша світова війна . Більшість селянських сімей залишилось без годувальників , які пішли на фронт. На фронтах першої світової війни солдати з В. Коровинець проявили героїзм і відвагу . Багато з них нагороджено відзнаками , а мешканець села Степан Хрестами.Вакуленчик був нагороджений двома Георгієвськими 31 травня 1917 р. в селі відбувся страйк наймитів , які працювали на бурякових плантаціях. Страйкарі вимагали підвищення заробітної плати . Ф.Терещенко змушений був піти на уступки , зарплата була підвищена. До Великих Коровинець дійшла звістка про Жовтневу революцію .Вже в січні 1918 р.в селі було організовано владу Рад .В лютому 1918 р. село окупували німецькі війська. В середині травня цього ж року в селі спалахнуло повстання селян проти окупантів . Було обрано склад революційного комітету , його очолив колишній матрос Григорій Вакуленчук. В квітні 1920 р. Великі Коровинці знову попали під владу польських панів , які в червні цього ж року були вигнані Першою кінною армією. Настав період мирної праці. В грудні місяці 1920 р. в селі було створено комнезам , було організовано комітет взаємодопомоги , споживчу кооперацію та гуртки по ліквідації неписьменності, організовано три хати – читальні: на « Вітряках» ( нині вул.. Івана Франка ) , Дидівському провулку (нині вул. Зоря Революції ) і в районі цукрозаводу . В 1928 р. в селі було створено перший колгосп, якому за пропозицією Г.Святогора було присвоєно ім.»я Г.Вакуленчука. Головою колгоспу в 1930 р. було обрано Слуковського Нестора Степановича В 1930 р. було організовано другий колгосп» Перше Травня» , його очолив Якимчук Антон Михайлович. У 1933 році село охопив страшний голод .Люди пухли від голоду і помирали. По селищі їздила підвода і збирала померлих.. Ніякої допомоги ні від кого жителі не отримували. Навпаки, влада насильно забирала всі необхідні продукти харчування,навіть останні. За неповними даними з голоду в селі померли великі сім»ї: Василя Якимчука, Дмитра Мельника, Віри Бабіюк та багато інших. Були навіть випадки канібалізму.Так, в районі « Пеньківка», яка поїла своїх дітей і заманювала інших.
Ледь люди вижили після голодомору,як нове лихо спіткало їхні родини. .Починаючи з 1937р. селищем прокотилася хвиля репресій.У Велилих Коровинцях репресовані:Мирон Кравчук ,Констянтин Блажиневський, Никодим Левицький, В»ячислав Ленчинський, Іван Кутюк, Йосип Лебідь та багато інших.
На кінець ХYІІІ ст.. Великі Коровинці вважалися значним населеним пунктом. Тут працювали гуральня, заїзджий двір,два водяних млини на річці Чумачка , яка проходила через село і впадала в « Вовчик», два шинки , приватні магазини. Населення займалось землеробством , ковальською справою. В районі урочина «Печисько» було багато майстерень. В 1872 р.Чуднівщину відвідав відомий промисловець Ф. Терещенко . Протягом 1878 – 1880 р.р. він збудував в селі цукровий завод і вже за перший сезон цукроваріння завод виробив 280 тис пудів цукру. Терещенко побудував у Великих Коровинцях лікарню, дві школи , церкву, залізничну станцію « Михайленки» та проклав залізничну колію від станції до заводу. Він же створив так звану сільськогосподарську економію
При неповній середній школі зусиллями вчетилів і учнів було створено чотири музеї: музей ім..В.І.Леніна, музей бойової і трудової слави, музей ім. Г.Вакуленчука, краєзнавчий музей. Тисячі відвідувачів з різних міст і сіл України і з поза її меж відвідували музеї школи. Екскурсоводами були учні. Продовж Петра Данилюка Га.рячі Юлії присвоїли звання «Мати – героїня». Вона народила і виростила одинадцять дітей . Більше тридцяти чоловіків виходців з села мають військове звання підполковник. Далі присвоєно звання генерала Володимиру Лозовому , Олексію Ванєєву, 30 вчителям присвоєно звання Відмінник народної освіти України , у т.ч. колишньому директору неповної середньої школи М.М. Вакуленчику. Він лауреат медалі Мекаренка і трудових бойових орденів. В центрі селища височить пам»ятник організатору і керівникові збройного повстання матросів на броненосці « Попьомкін» Г.Вакуленчуку В Топовачовському парку на братській могилі воїнам визволителям височить ще один пам»ячник . На кладовищі пам»ячник обеліск односельчанам , які загинули на фронті ВВВ. В районі цукрового заводу – пам»ятник загиблим воїнам , які загинули при звільнені села від фашистів. Великий героїзм проявила лікар Ніна Попова , яка вилікувала в себе в дома і в лікарні 27 поранених партизанів .Крім цього вона передала партизанським загонам велику кількість медикаментів і перев’язочного матеріалу . Гітлеревці дізнавшись про це розкриляли її маленького сина , могила якого знаходиться в дворі лікарні . За наказом Центрального штабу партизанських загонів було створено групу молодих партизанських загонів з нашого села в складі М.Лабунця , М.Остабчука, В.Лозового в 1844 р. були десантовані на територію Чехословадчини де діяли в в інтернаціональній партизанській бригаді ім..Климента Готвальда . На фронтах війни воювало 678 жителів села , з них 283 чоловіки і 412 удостоєні урядових нагород . У тому числі Степан Кондратюк ковалер «третьох орденів Слави», Іван Ільченко учасник трьох воїн . 6 січня 1844 р. воїни Радянської армії визволили село від німецько – фашистських окупантів. Всі повоєні роки були надзвичайно важкими , але завдяки самовідданій праці , рани війни були поступово ліквідовано. Село вступило в фазу відбудови і розвитку. У 60 – 70 р.р. завод нарощував виробничі потужності щорічно проводив модернізацію цехів , зароджувався рух цілих бригад за присвоєння звання « Бригада комуністичної партії » . Особливого розквіту Коровинецький цукрокомбінат досягнув , коли його директором був Борис Штейн . За період його керівництва (1976 -1996 р.р.) побудовано 104 квартири , побуткомбінат, типову середню школу , нові тваринницькі ферми , на полях радгоспу вирощувались високі врожаї зернових і технічних культур.розповідає , що в давнину на території , де розташоване село Великі Коровинці ріс ліс , кущі дерев , багато лужів. На цій місцевості поселилася сім»я , яка займалася розведенням корів . В сім»ї було двам сини . Обидва оженилися , утворили нові сім»ї . Батько порадив синові пересилитися на землі північніше від їх поселення , передавши йому частину корів . Ця територія назвалася .Малі Коровинці , а територія , де залишився мешкати старший син з більшою кількістю корів - Великі Коровинці. Існує і друга легенда про назву села . На поселення напали в далеку давнину монголо – татари . На боротьбу проти нападників було організовано жителів поселення під керівництвом Коровіна . Перша невелика битва з ворогом відбулася в районі урочища « Вовчик» . Через деякий час після урочища « Вовчик» відбулася велика битва , в якій ворог поніс великі втрати . Територію поселення де відбулася мала битва місцевого поселення під керівництвом Коровина почали називати Малі Коровинці, а поселення , де відбулась велика битва - Великі Коровинці.
Перша згадка про селище Перша згадка про село датується 1585 р. в переліку міст і 45 сіл, дарованих княжні Сусані Островзькій київським князем Островзьким .
У п.п. ХІХ ст.. належало коронному стражнику графу Вікентію Часновському та його сину Юзефу. У 1845 р. придбане відставним капітаном Йосипом Стрженицьким , а у 1868 р – генерал – майором Олександром Волкейштейном . З 1870 р. належало родині українських промисловців Терещиків . На початку ХХ ст.. в селищі діяли : цукровий завод Федора Терещинка , водяний млин , поштово – телеграфне відділення , лікарня , три крамниці , казенна винна лавка , трактир , два споживчі товариства , однокласне сільське училище ( 1877 р.) та однокласне училище при цукровому заводі ( 1897 р.) Церква Іоана Богослова , дерев»яна , збудована у 1730 р. З кін. ХYІІІ ст. у Великіх Коровинцях мешкала громада російських старообрядців «бупоповців» , яка утримувала дерев»яну могільню. У 1899 р. в селі налічувалось 1595 жителів , 257 дворів , у 1911 р. – 1452 жителів , 315 дворів , у 1926 р.- 2868 жителів , 646 дворів , у 1941 р. – 2408 жителів , 596 Під час визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького 1648- 1654 р.р. проти польських загарбників , жителі села Великі Коровинці створили два бойових загони і поповнили козацькі військові з»єднання та взяли активну участь у визволенні Чуднівщини. Але під час російсько – польської війни 1654 – 1667 р.р. шляхетській Польщі знову вдалося окупувати Великі Коровинці . 1736 року Великі Коровинці разом з іншими населеними пунктами Правобережної України були воз»єднані з Росіє На кінець ХYІІІ століття Великі Коровинці вважалися значним пунктом . Тут працювали гуральня , заїжджий двір , два водяних млини на річці Чумака , яка протікала через село і впадала в «Вовчик» , два шинки , приватні магазини. Населення займалося землеробством ковальською справою. В районі урочища « Печисько» було багато майстерень по металу. В 1872 році Чуднівщину відвідав відомий промисловець Ф. Терещенко. Він збодував в селі цукровий завод і вже за перший сезон цукроваріння завод виробив 280 тис. пудів цукру. Терещенко побудував у Великих Коровинцях лікарню , дві школи , церкву , залізничну станцію « Михайлянки» та проклав залізничну колію від станції до заводу . Він же створив так звану сільськогосподарську економію. Жителі села брали участь у революції в червні 1905 р, спалахнуло збройне повстання матросів на броненосці « Князь Потемкін Таврический» проти царської імперії. Організатором став наш односельчанин Григорій Вакуленчик.
У 1933р.село, як і всю Україну, охопив страшний голод. Люди пухли від голоду і помирали. Ніякої допомоги ніхто ні від кого не отримував. Навпаки, влада забирала останні продукти повсякденного вжитку. Помилування не було нікому. Траплялися навіть вбивства. По селі їздила підвода і збирала померлих . За неповними даними в селищі померло близько 200 осіб.
Ледь вижили люди після голодомору, як нове лихо спіткало їхні родини. Починаючи з 1937р. селищем прокотилася хвиля репресій У Великих Коровинцях репресовані:Мирон Кравчук, Констянтин Блажиневський, Никодим Левицький, Іван Кутюк, Йосип Лебідь та багато інших.
Війна 1941-1945р.р перервала мирну працю людей. Вранці 23 червня 1941р. село бомбардували фашиські літаки. 7 липня 1941р. німецькі війська окупували село. В цей же день гітлерівці розпочали грабувати помешкання селян, взяли на облік комуністів, комсомольців, жителів єврейської національності. Восени 1941р. фашисти рострі яли всіх членів єврейських родин, які проживали у Великих Коровинцях. Це сім»я Каптуновича, Кепермена, Шапіса, єврейку Розу Микитюк та ін..
Окупанти насильно вивезли з селища 63 хлопців та дівчат на каторжні роботи в Німеччину. Забирали їх в нічний час. Ті, хто задумав втекти, піддавався катуванню, розстрілу. Так, восени 1942р. через станцію Мехайленки проходив товарний поїзд, з якого на ходу вистрибнули 6 дівчат. Всіх їх було розстріляно. Дівчата були із Київської обл.. Поховали їх наші жителі на своєму кладовищі.
Від наших дівчат та хлопців з Німеччини приходили листи з натяками про їх важку, рабську працю. Про те, як їм там «добре» жилося. Жителю села Миколі Артемчуку за спробу втекти з концтабору, довелося побувати в таборах смерті Заксенхаузені, Бухенвальді. Він був відправлений в крематорій, але дивом вдалося врятуватися.
Наш односельчанин Іван Данилюк, працюючи в Німеччні на воєнному заводі, захворів. Його не лікували, а відправили в крематорій і спалили живцем.
Восени була створена підпільна організація з 19 чоловік. Було організовано дві диверсійні групи, які очолили Андрій Кошкін та Никифір Чешук.
В листопаді 1943р. партизанське об»єднання на чолі з Володимиром Колтуновим передало Коровинецькому пункту велику кількість рогатої худоби партизанським загонам ім. Шитова та ім.. Хрущова.
Великий героїзм проявила лікар Ніна Попова, яка вилікувала в себе вдома і в лікарні 27 поранених партизанів. Вона передала партизанським загонам велику кількість медикаментів і перев»язочного матеріалу. Гітлерівці дізнавшись про це, розстріляли її сина, могилка якого знаходиться в дворі лікарні. За наказом Центрального Штабу Партизанських Загонів група молодих партизанських загонів з нашого сала в складі: М. Лабунця, М. Остапчука, В. Лозового в 1944 р. були десантовані на територію Чехословаччини, де хоробро діяли в інтернаціональній партизанській бригаді ім.Клемента Готвальда.
На фронтах війни воювало 678 жителів села, з них 283 чоловіки, 412 удостоєних урядових нагород:С. Кондратюк- ковалер трьох орденів Слави, І.Ільченко- учасник трьох воєн.
6 січня 1944р. воїни Радянської армії визволили селище від німецько-фашиських окупантів.
Всі повоєнні роки були надзвичайно важкими, але завдяки самовідданій праці рани війни були поступово ліквідовані. Село вступило у фазу відбудови і розвитку.
У 60-70-ті р. всі галузі народного господарства досягнули і перевищили довоєнний рівень розвитку. Завод нарощував виробничі потужності, щорічно проводилася модернізація цехів, зароджувався рух цілих бригад за присвоєння звання «Бригада комуністичної праці», робочий колектив одержував нагороди, відзнаки. Особливого розвитку Коровинецький цукрозавод досягнув, коли його директором був Борис Володимирович Штейн.За період його керівництва було збудовано 104 квартири, побут комбінат, їдальню при школі, типову середню школу, нові тваринницькі ферми, на полях радгоспу вирощувались високі врожаї зернових та технічних культур.
Великокоровинецька школа бере свій початок з 1887р., коли Коровинецький маєток купив український поміщик-цукрозаводчик Ф. Терещенко. В 1887р. він побудував в школі приміщення двохкласного приходського училища, а в 1897р. – заводське однокласне початкове училище.
У двохкласному приходському училищі навчалося 54 хлопчики і 10 дівчаток. Вчителькою працювала Кривошеєва Ольга Олексіївна, яка закінчила Житомирську жіночу гімназію. При цій школі числилося 1600кв.м. землі під садом, городом,квітниками.
Однокласне початкове (заводське) училище мало в своєму розпорядженні одну десятину землі, на якій було розміщено сад, шкільний город і добре доглянуті квітники. Діти з любов»ю працювали в саду, квітниках. Учителем працював випускник Коростишівської учительської семінарії Антон Нникифорович Ларін.
Почесним опікуном шкіл в селі В.Коровинці Терещенко призначив Івана Олексійовича Азарова. В обох школах законовчителем працював Колья Аполонович Туркевич.
Така сітка освітніх закладів у селі існувала до 1920р. Після 1920р. двохкласне училище реорганізоване в початкову школу, а однокласне- в неповну середню школу. В 1934р. її реорганізовано в середню семирічну. Її очолив П. С.Грушевський.( З 1941-1944р.р обидві школи майже не працювали, або працювали з великими перебоями, без належних навчальних програм) З січня місяця 1944р. школа швидкими темпами відновилася та почала працювати належним чином, та за стабільним графіком. Все працездатне населення швидкими темпами та безкоштовно на добровільних засадах відремонтували школи.
В після воєнний період в школах особлива увага приділялась військово-патріотичному вихованню, трудовому вихованню. Школи брали в колгоспі , радгоспі невеличкі площі землі, де були посіяні буряки, кукурудза, картопля і доглядали ту чи іншу культуру, збирали врожай і здавали в громадську комору. Результати були значні. Так, наприклад, середня школа на площі 10 га виростила цукрових буряків по 480ц з кожного гектара, тоді як в колгоспі зібрали врожай з 1га 275ц. Неповна середня школа вирощувала кукурудзу на площі 3га. Якщо в колгоспі було зібрано урожай цієї культури по 40ц з кожного гектара, то учні виростили на кожному гектарі по 82ц цієї культури. Обидві школи вважалися в районі базовими по тих чи інших предметах. Великокоровинецька середня школа вважалася базовою по фізичному та військово-патріотичному вихованню(вчитель Краковлюк Андрій Констянтинович). Великокоровинецька неповна-середня школа проводила заняття в одну зміну по кабінетній системі. Школа була укомплектована 24 вчителями, в тому числі було 8 вчителів відмінників освіти України. Школа в районі була як школа передового педагогічного досвіду. Вона брала активну участь у багатьох позакласних і позашкільних заходах. 360 учнів брали участь в різних гуртках. Особливої уваги було приділено краєзнавчо-туристичній роботі, гуртку юних пожежників, гуртку художньої самодіяльності, гурткам циклу фізичного виховання, предметним гурткам.
В 1961р. краєзнавці-туристи Великокоровинецької неповної-середньої школи в змаганнях завоювали першість в районі, області, республіці і захищали честь України на Всесоюзному краєзнавчо-туристичному зльоті. При школі спільними зусиллями вчителів та учнів було створено чотири прекрасні музеї: музей В.І.Леніна; музей бойової та трудової слави;музей Г.М.Вакуленчука;краєзнавчий музей.
Тисячі відвідувачів з різних куточків України та із поза її меж відвідували музеї школи. Екскурсоводами були учні.
Неповна-середня школа брала участь у багатьох позакласних заходах, які організовувались піонерськими газетами «Зірка» та «Піонерська правда» і ставали беззаперечними переможцями. Вона брала активну участь у Всесоюзній військово-спортивній грі «Зарниця», як переможець отримувала найвищу нагороду – диплом І ступеня.
Можна було б перерахувати ще багато різних форм позакласної та позашкільної роботи в цій школі. За активну участь у позакласній та позашкільній роботі і досягнення в навчально-виховній роботі щорічно велика кількість учнів нагороджувалася Міністерством освіти і ЦК ВЛКСМ безкоштовними туристичними путівками в Москву, Ленінград, Київ, Закавказзя, Карпати і т.д. Лише в 1970р.школа була нагороджена 36 путівками в м. Москву на 16 днів. Учні були нагороджені путівками в піонерські табори ,в тому числі «Артек»та «Молода гвардія»
У 1995р. в селищі було побудовано нове двохповерхове приміщення середньої школи. Вона розташована за адресою вул.. Горького 1.Наразі в школі навчаються 235 учнів. Директором школи є вчитель математики Павлюківський Віктор Карольович, завуч-вчитель української мови та літератури Слобожанюк Любов Олексіївна. Загалом весь педагогічний колектив нараховує 32 вчителя. Колектив характеризується дружністю та продуктивністю.
В 60-70-ті р. Коровинецька лікарня мала більше 70 стаціонарних ліжка. Хворих обслуговували лікарі всіх профілів, а головний лікар, хірург Павло Андрійович Пузиренко робив найскладніші на той час операції.
В 70-80-х.р. крім своєї основної роботи колектив лікарні брав активну участь у допомозі колгоспу і радгоспу в вирощуванні зернових і технічних культур. Медичний персонал лікарні щорічно займав в районному огляді перші місця. Головний лікар Ярименко Василь Іванович був нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України.
В селищі також діяли Коровинецький радгосп та колгосп. В обох сільськогосподарських підприємствах успішно розвивалися такі галузі, як тваринництво, вирощування зернових та технічних культур. Ланкова радгоспу Є. Одношина вирощувала рекордно-світовий урожай насіння цукрових буряків. Колгосп ім.. Вакуленчука вирощував щорічно великі урожаї зернових та технічних культур, мав великі прибутки від тваринництва.
Особливого розквіту колгосп досягнув, коли його очолив Наконечний Микола Григорович. Колгосп був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
В 1950р. в селищі організовано МТС( машинно-тракторну станцію) Першим директором її було призначено Черевка Матвія Григоровича, під керівництвом якого створено міцну матеріально-технічну базу. В основному тут проводився ремонт і обслуговування автомашин і тракторів.
Особливого розквіту підприємство набуло в 70-80-х р.
Керівниками «Сільхосптехніки» були М. Г.Черевко та М. А.Атаман., В. М. Шило. В 1996р. вона реорганізована в ВАТ «Коровинецька агропромтехніка», яка поміняла свій попередній виробничий профіль.
На території селища з 1976р. діяло Коровинецьке відділення «Сільгоспхімія». Вона мала в своєму розпорядженні велику кількість сільськогосподарської техніки. З 1996р. за економічним станом відділення перестало функціонувати.