Огій Степан Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Огій Степан Олександрович
Народився 8 грудня 1918(1918-12-08)
Могилів, Україна
Помер 1 лютого 2006(2006-02-01) (87 років)
Дніпропетровськ, Україна
Країна  УНР
 СРСР
 Україна
Діяльність скульптор
Alma mater Дніпропетровське художнє училище (1940)
Вчителі Жирадков Олексій Іванович і Погрібняк Микола Степанович
Учасник німецько-радянська війна
Членство Спілка радянських художників України
Військове звання червоноармієць
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня медаль «За бойові заслуги» медаль «За бойові заслуги»

Степан Олександрович Огі́й (8 грудня 1918, Могилів — 1 лютого 2006, Дніпропетровськ) — український скульптор; член Спілки радянських художників України з 1964 року.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 8 грудня 1918 року в селі Могилеві (нині Дніпровський район Дніпропетровської області, Україна). 1940 року закінчив Дніпропетровське художнє училище, де був учнем Олексія Жирадкова, Миколи Погрібняка. У 1940—1941 роках навчався у Київському художньому училищі.

Брав участь у німецько-радянській війні. Воював у стрілецьких підрозділах, червоноармієць. Нагороджений двома медалями «За бойові заслуги» (29 серпня 1944; 15 червня 1945)[1], орденом Вітчизняної війни II ступеня (6 квітня 1985)[2].

З 1951 року працював скульптором Дніпропетровських художньо-виробничих майстерень Художнього фонду УРСР. Мешкав у Дніпропетровську в будинку на вулиці Зимовій, № 10. Помер у Дніпропетровську 1 лютого 2006 року.

Творчість

[ред. | ред. код]

Працював у галузях станкової та монументальної скульптури. Серед робіт:

станкові скульптури
  • «Арфістка» (1950);
  • «Окопна правда» (1960);
  • «Монтажник» (1960);
  • «Ланкова» (1961);
  • «Сліпа» (1961);
  • «А тепер учитися» (1963);
  • «Шляхами вій­ни» (1964);
  • «Шевченко, Чернишевсь­кий, Добролюбов» (1964);
  • «Думи солдатські» (1967);
  • «Вісті з Великої землі» (1967);
  • «Петро Чайковський» (1970);
  • «Солов'ї, солов'ї…» (1972);
  • «Електрозварник» (1973);
  • «Доярка» (1973);
  • «Герой Соціалістичної Праці механізатор М. Чорний» (1981);
  • «Сапер» (1982);
  • «Врожай» (1984);
  • «Професор В. Власенко» (1985);
  • «Народні месники» (1985).
монументальні роботи
Пам'ятник Галині Романовій.
Пам'ятник Галині Романовій.
Пам'ятник Іллі Мечникову.
Пам'ятник Іллі Мечникову.
Погруддя Володимира Корнілова.
Погруддя Володимира Корнілова.
  • пам'ят­ник підпільниці Галині Романовій у Кам'янському (1965; разом з Георгієм Левчуком)[3];
  • стела «Володимир Ленін» у Дніпрі (1967, разом з Георгієм Левчуком)[3][4];
  • пам'ят­ник Іллі Мечникову у Дніпрі (1972, разом з Георгієм Левчуком)[3];
  • погруддя віцеадмірала Володимира Корнілова в Севастопольському парку Дніпра (1973, разом з Георгієм Левчуком)[5];
  • меморіальна дошка пам'яті Олександра Пушкіна у Дніпрі (1976, разом з Георгієм Левчуком)[3];
  • пам'ят­ник Герою Радянського Союзу льотчику А. Головіну у Дніпрі (1976, у співавторстві);
  • пам'ятний знак на честь Євгена Вучетича у Дніпрі (1976, у співавторстві);
  • пам'ят­ник Герою Радянського Союзу льотчику А. Чиркову у Дніпрі (1977, у співавторстві);
  • меморіальна дошка на місці розстрілу 10-тисячної демонстрації залізничників 1905 року у Дніпрі (1977, разом з Георгієм Левчуком)[3].

Брав участь в обласних, всеукраїнських мистецьких виставках з 1946 року. Персональні виставки відбулися у Дніпропетровську у 1968 та 1979 роках (обидві — ювілейні).

Роботи зберігаються у Дніпровському художньому музеї.

Примітки

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]