Особа (мовознавство)
Особа — граматична категорія, яка виражає відношення учасників описуваної ситуації та учасників мовленнєвого акту (мовця і слухача). У мовознавстві особа — це граматична відмінність між дейктичними посиланнями на учасника або учасників події.
Особою зазвичай визначається набір займенників у мові. У більшості мов виокремлюються три особи[1]:
- Перша особа — мовець або група, до якої він належить: я (однина), ми (множина).
- Друга особа — той, хто слухає, або група, до якої він належить: ти (однина), ви (множина).
- Третя особа — той, який не є ні мовцем, ні слухачем, сторонній: він, вона, воно (однина), вони (множина).
Роман Якобсон відніс особу до так званих «шифтерних» категорій — тобто таких, значення яких залежить не тільки від описуваної ситуації, а й від ситуації говоріння. Дійсно, значення першої особи однини — учасник, що збігається з тим, хто говорить; відповідно, під час спілкування референт[en] першої особи постійно змінюватиметься.
Категорія особи притаманна насамперед особовим і присвійним займенникам. У багатьох мовах існує й узгодження дієслова за особою. Серед рідкісних випадків — категорія особи у прийменників (кельтські, семітські мови).
Пов'язані класифікації[ред. | ред. код]
Число[ред. | ред. код]
В індоєвропейських мовах займенники 1-ї, 2-ї та 3-ї особи, як правило, мають форму однини та множини, а іноді двоїни.
Інклюзивне та ексклюзивне ми[ред. | ред. код]
У різних мовах використовуються різні класифікаційні системи, особливо у множині займенників. Однією з відмінностей, яка зустрічається часто, але відсутня в більшості індоєвропейських мов, є існування інклюзивної та ексклюзивної словоформи займенника ми: інклюзивне ми охоплює співрозмовника (~я, ти і ще хтось), а ексклюзивне — навпаки, виключає його (~я і ще хтось, але не ти)[2][3].
Гоноратив[ред. | ред. код]
У багатьох мовах ступінь офіційності й неофіційності особи виражається за допомогою різних морфем. Проста гоноративна система, поширена в європейських мовах, — це форми звернення «ти» і «ви»[en]. У деяких інших мовах є набагато складніші системи висловлення пошани, які виходять далеко за межі ти і ви: у них вживається багато різних займенників і дієслівних форм, які «кодують» стосунки мовця з людьми, до яких він звертається. Багато малайсько-полінезійських мов, як яванська та балійська, відомі своїми складними гоноративними системами; подібні системи, але меншою мірою, є в японській[4], корейська[5] та китайській.
Вплив на форму дієслова[ред. | ред. код]
У багатьох мовах словоформа дієслова залежить від особи суб'єкта та від того, чи є воно одниною чи множиною. Наприклад, в українській мові дієслово іти відмінюється так:
| Особа | Займенник | |
|---|---|---|
| Однина | Множина | |
| Перша | я іду | ми ідемо |
| Друга | ти ідеш | ви ідете |
| Третя | він / вона / воно іде | вони ідуть |
В англійській мові дієслово to be відмінюється так:
| Особа | Займенник | |
|---|---|---|
| Однина | Множина | |
| Перша | I am | we are |
| Друга | you are | you are |
| Третя | he / she / one / it is | they are |
В інших дієсловах третьої особи однини теперішнього часу в англійській мові мають суфікс -s (за винятком тих, які сполучаються з одниною they) — наприклад, reads (читає), flys (літає), compensates (компенсує).
У багатьох мовах, наприклад, у французькій, дієслово в будь-якому часі має різні суфікси для різних комбінацій особи та числа підмета.
Інші типи граматичних осіб[ред. | ред. код]
Граматика деяких мов передбачає існування більш ніж трьох осіб. Додаткові категорії називають четвертою особою, п'ятою особою тощо. Такі терміни не є абсолютними і можуть стосуватися, залежно від контексту, будь-якого з кількох явищ.
У деяких алгонкських та саліських мовах категорія третьої особи поділяється на дві частини: найближчу для третьої особи, про яку йдеться безпосередньо, та очевидну (обвіатив[en]) для менш актуальної третьої особи[6]. Очевидну іноді називають четвертою особою. У гінді та бенгальській мові займенники можуть також набувати четверту, а з останньою — п'яту особу[7].
Термін «четверта особа» іноді застосовують до категорії невизначених або загальних об'єктів. В англійських фразах їх часто позначають словом one (one should be prepared) або people (people say that…), коли граматично вони трактуються інакше, ніж звичайні форми третьої особи. У фінській і споріднених із нею мовах існує так звана «нульова особа»[8][9] як різновид форми пасивного стану; вона дає змогу залишити предмет-референт відкритим. Нульова особа іноді перекладається як «один», хоча за тоном вона схожа на англійське загальне «ти»[en]: «Ei saa koskettaa» = «Не дозволяється торкатися», «Ви не повинні торкатися»).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Grammar: Recognising First, Second, Third Person. www.tonvanhattum.com.br. Процитовано 30 квітня 2024.
- ↑ Wayback Machine (PDF). web.archive.org. Архів оригіналу (PDF) за 9 червня 2011. Процитовано 2 травня 2024.
- ↑ Filimonova, Elena (1 січня 2005). Clusivity: Typology and Case Studies of Inclusive-exclusive Distinction (англ.). John Benjamins Publishing. ISBN 978-90-272-2974-8.
- ↑ https://chooser.crossref.org/?doi=10.1515%2F9781898823414-003
- ↑ Byon, Andrew Sangpil (2000). Teaching Korean Honorifics. The Korean Language in America. Т. 5. с. 275—289. ISSN 2332-0346. Процитовано 3 травня 2024.
- ↑ Harrigan, Atticus G.; Schmirler, Katherine; Arppe, Antti; Antonsen, Lene; Trosterud, Trond; Wolvengrey, Arok (1 листопада 2017). Learning from the computational modelling of Plains Cree verbs. Morphology (англ.). Т. 27, № 4. с. 565—598. doi:10.1007/s11525-017-9315-x. ISSN 1871-5656. Процитовано 7 травня 2024.
- ↑ Is there a language without gender in third person pronouns?. Linguistics Stack Exchange (англ.). Процитовано 7 травня 2024.
- ↑ Laitinen, Lea (19 жовтня 2006). Helasvuo, Marja-Liisa; Campbell, Lyle (ред.). A grammatical resource for construing human reference: Zero person in Finnish. Grammar from the Human Perspective: Case, space and person in Finnish (англ.). John Benjamins Publishing Company. с. 209—231. ISBN 978-90-272-4792-6.
- ↑ Leinonen, Marja (1983-01). Generic zero subjects in Finnish and Russian. Scando-Slavica (англ.). Т. 29, № 1. с. 143—161. doi:10.1080/00806768308600841. ISSN 0080-6765. Процитовано 9 травня 2024.
|
