Палатний корпус із Петропавлівською церквою (Новгород-Сіверський)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Палатний корпус із Петропавлівською церквою


52°00′32″ пн. ш. 33°17′00″ сх. д. / 52.00889° пн. ш. 33.28333° сх. д. / 52.00889; 33.28333
Статус пам'ятка архітектури національного значення № 850/3
Статус спадщини пам'ятка архітектури національного значення України
Країна  Україна
Розташування місто Новгород-Сіверський Чернігівська область
Конфесія православ'я
Єпархія Чернігівська єпархія УПЦ (МП)
Тип будівлі церква
Архітектурний стиль бароко
Будівництво XII століття — XVII століття
Адреса вулиця Пушкіна, 1
Палатний корпус із Петропавлівською церквою (Новгород-Сіверський). Карта розташування: Чернігівська область
Палатний корпус із Петропавлівською церквою (Новгород-Сіверський)
Палатний корпус із Петропавлівською церквою (Новгород-Сіверський) (Чернігівська область)
Мапа

CMNS: Палатний корпус із Петропавлівською церквою у Вікісховищі

Палатний корпус з Петропавлівською церквою — православний храм та пам'ятка архітектури національного значення у Новгород-Сіверському Чернігівської області.

Історія[ред. | ред. код]

Постановою Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 року № 970 «Про впорядкування справи обліку та охорони пам'яток архітектури на території Української РСР» («Про впорядкування справи обліку та охорони пам'яток архітектури на території Української РСР») надано статус пам'ятник архітектури республіканського значення з охоронним № 850/3 під назвою Палатний корпус із Петропавлівською церквою[1].

Будівля реставрована у період 1954-1958 років. Це були перші справжні наукові дослідження під керівництвом Миколи Холостенка. Тоді зроблено обміри всіх будинків і споруд ансамблю, що збереглися після Другої світової війни.

До 1980 року Петропавлівська трапезна церква, бурса та три корпуси келій були відреставровані і пристосовані під потреби будинку інвалідів, який на цей час містився на території колишнього Спасо-Преображенського монастиря.

У 1980-1990 рр. співробітники інституту «Укрпроектреставрація» здійснили детальні натурні дослідження всіх оборонних споруд монастиря. Ці дослідження дали вичерпні відомості щодо еволюції головного монастирського в’їзду від XVI ст. та оборонних укріплень усього комплексу, які значною мірою змінюють уявлення, що склалися з цього питання в літературі з історії архітектури[2].

Встановлено інформаційну дошку.

Опис[ред. | ред. код]

Загальний план Церкви Петра та Павла з палатним корпусом

Входить до комплексу Спасо-Преображенського монастиря та музею-заповідника «Слово про похід Ігорів» .

Палатний корпус із Петропавлівською церквою — оригінальна пам'ятка кам'яної архітектури XVII століття. Петропавлівська церква одна з двох перших кам'яниць (разом зі Спасо-Преображенським собором) монастиря XII століття. Палатний корпус було прибудовано до церкви до XIV століття, точна дата невідома. Будівля змінювалася внаслідок перебудов аж до XVII століття.

Цегляна, оштукатурена і побілена, одноповерхова будівля складається з палатного корпусу (кельї та трапезна) та церкви. Келії — прямокутні в плані, з напівциркульними склепіннями, покриті двосхилим залізним дахом. До келій примикає прямокутний зал трапезної із системою хрестових перекриттів, що спираються на стіни та центральний стовп за допомогою підпружних арок. Далі на схід від трапезної примикає прямокутна в плані, одноярусна Петропавлівська церква з п'ятигранною апсидою зі східного боку. Перекриття церкви — система ступінчастих арок у два яруси, які утворюють перехід до восьмигранного (восьмерик) барабана, увінчаного куполом з розеткою в зеніті. Вхід до трапезної підкреслює гранований ризаліт. Північний та східний фасади споруди прикрашені аркатурним фризом та оригінальним орнаментом, мотиви якого, ймовірно, запозичені з архітектури домонгольського періоду.

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  1. Чернігівщина: Енциклопедичний довідник, К.: УРЕ і м. М. П. Бажана, 1990. — с. 768 СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ МОНАСТИР
  2. Пам'ятники містобудування та архітектури Української РСР, т.4, с.315