Координати: 48°39′38″ пн. ш. 24°41′53″ сх. д. / 48.66056° пн. ш. 24.69806° сх. д. / 48.66056; 24.69806

Парище

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Парище
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район Надвірнянський район
Тер. громада Надвірнянська міська громада
Код КАТОТТГ UA26120070120031371
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1664
Населення 1748
Поштовий індекс 78426
Телефонний код +380 3475
Географічні дані
Географічні координати 48°39′38″ пн. ш. 24°41′53″ сх. д. / 48.66056° пн. ш. 24.69806° сх. д. / 48.66056; 24.69806
Водойми Велесничка
Місцева влада
Адреса ради 78405, Івано-Франківська обл., Надвірнянський р-н, м. Надвірна, вул. Івана Мазепи, 29
Карта
Парище. Карта розташування: Україна
Парище
Парище
Парище. Карта розташування: Івано-Франківська область
Парище
Парище
Мапа
Мапа

CMNS: Парище у Вікісховищі

Парище — село в Україні, у Надвірнянській міській громаді Надвірнянського району Івано-Франківської області. Населення становить 1748 осіб.

Назва

[ред. | ред. код]

У центрі села знаходилася реміснича майстерня. Село славилося добрими майстрами, які виготовляли міцні вози і коли вони гнули колеса до возів, то підіймалася густа пара, яку бачили жителі сусідніх сіл. При цьому ремісники вигукували: "Ще пари! Пари ще!".

Географія

[ред. | ред. код]

Село знаходиться за 15 км від районного центру та за 7,5 км від залізничної станції Лісна Тарновиця. Через село протікають річки Велесниця та Чорний і проходить автомагістраль НадвірнаОтинія. До складу колишньої сільради входило також село Лісна Велесниця.[1]

Історія

[ред. | ред. код]

В історичних джерелах Парище вперше згадується в 1785 — 1788 роках. Однак, відомо, що у 1648 році політика польської шляхти викликала незадоволення у селян Парищ та навколишніх сіл і вони у складі загону Андрія Намісника брали участь у анифеодальній боротьбі. У результаті цього виникло переміщення населення у гірські райони краю. Після 1772 року сюди приходить австрійська влада. До 1848 року село належало поміщикові Рейхарду. У 1887р. була заснована читальня товариства «Просвіта», у якій нараховувався 131 учасник.

У часи Першої світової війни жителі села вступають до лав Українських Січових Стрільців (Олекса Батир, 1893р.н)[2]

Протягом 1918 - 1939 років в Парище відновила свою діяльність "Просвіта", діяв "Сільський господар", "Луг". Із входженням до Польщі на західноукраїнських землях було створено утраквістичні (двомовні)  школи. У Парище  з  1924р. діяла трикласова статева школа. З метою збереження власної національної ідентичності протидіяв цьому процесу о. Йосиф Кучинський (1833 – 1924), родом зі Стрия. З 1853 року проживав у селі.

У 1939 році з приходом радянської окупаційної владиприпинили свою діяльність "Просвіта", діяв "Сільський господар", "Луг", а члнів родини ОУН було депортовано в Сибір. У 1945 році в парищенському лісі був бій стрільців УПА та КГБ, у якому загинуло 50 стрільців та 54 енкаведисти. З Парищ курінь Василь Андрусяк перейшов до "Чорного лісу". На території лісу діяв загін сотенного "Чорнота". Він знищив у битві за Лісну Велесницю 97 співробітників КГБ. Над річкою Ворона навпроти місцевого цвинтаря поховані мадярські солдати.

Діти села Парище (та Лісної Велисниці — після 4 класу) навчаються у парищенському ліцеї. У селі є дитячий садок «Золотий ключик», будинок культури, бібліотека, лікарська амбулаторія.

Населення

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року [3]

мова Чисельність,

осіб

Відсоток
Українська 1745 99%
Російська 2 0,7%
Інші 1 0,3%

Релігія

[ред. | ред. код]
  • УГКЦ церква «Вознесіння Господнього» (о. Михайло Федорів)
  • ПЦУ церква «Вознесіння Господнього» (о. Іван Лавришин).

Перша згадка про Храм Вознесіння Господнього датується кінцем XVIII століття. За переказами старожилів церква була збудована в зруб майстром Федором разом із синами з села Манява. Святиню будували з дерев, які вирубали в місцевому лісі, а сам Храм постав на пнях зрубаних дерев.

У 1834 році постала потреба реставрації Храму: було встановлено нові дубові підвалини, які поставили на тесаний камінь. Також замінено покрівлю та встановлено нові хрести. За свідчення родини Мольдованів, їхній прадід, встановлюючи Хрест, побачив цифру 1777р., що також вважається датою заснування Храму.

В 1854 році на церковному подвір’ї звели нову дерев’яну резиденцію, викопали криницю та побудували господарські будівлі. У 1883 році Храм розписували майстри із Відня. 1906 -1909 рр. – перекриття церкви оцинкованою бляхою.

У 1942-1944 роках через село проходив фронт і біля Святині угорськими солдатами були викопані окопи, в які вкопали гарматами й вони збереглися до нашого часу. Під час війни Храм уцілів, хоча й був сильно пошкоджений із північної сторони осколками та кулями.

У 1967 році сільська рада за вказівкою з району вивезла всю церковну утвар у Лоєву, де в місцевому храмі був склад релігійної атрибутики. В цей час було спалено багато церковних історичних документів, книг та інших речей. В середині церкви розмістили музей, а іконостас закрили білим полотном.

3 липня 1991 року – розпочато капітальний ремонт та здійснено нові розписи Святині художником-реставратором Миколою Канюсом із Івано-Франківська та його учнями.

Вніч з 8 на 9 лютого 1992 року: за загадкових обставин церква спалахнула. 4 липня 1992 року – освячено капсулу на будівництво нового Храму. У 1997 року громада увійшла до складу Івано-Франківської єпархії УПЦ КП.

Священики, які служили в Храмі:

  • о. Микола Левицький – (1775-1832)
  • о. Василь Левицький – (1832-1840)
  • о. Стефан Колянковський – (1841-1877)
  • о. Олександр Гарасевич – (1877-1886)
  • о. Іван Кучинський – (1880-1883)
  • о. Йосиф Кучинський – (1883-1924)
  • о. Іван Волянський – (1924-1946)
  • о. Степан Киселевський – (1946- 1961)
  • о. Прокопович 1948 – (1952)
  • о. Василь Савяк
  • о. Юрій Федяк
  • о. Микола Филик – (1996)
  • о. Іван Лавришин – (з 2000) [4]

Відомі люди

[ред. | ред. код]
  • Верес Роман - есперантист, бібліотекар.
  • Глинчак Василь — Заслужений журналіст України.
  • Ковальчишин Леся Андріївна - художниця
  • Мазур Мар'яна — журналістка, член Національної спілки журналістів України.
  • Петрик Степан Васильович (1977 - 2022) - військовослужбовець Збройних Сил України, учасник російсько - української війни
  • Рудак Андрій Тарасович (1998 - 2023) - військовослужбовець Збройних Сил України, учасник російсько - української війни
  • Рудак Сергій Миколайович (1982 - 2022) - військовослужбовець Збройних Сил України, учасник російсько - української війни
  • Стрембіцький Ігор — український режисер, оператор, звукорежисер.
  • Федак Іван — математик.
  • Чіх Василь Дмитрович (1954—2011) — український футболіст та футбольний тренер.

Вулиці

[ред. | ред. код]
  • Канючин -  досить молода вулиця назва якої пішла від слова 'канючити' тобто правити. На цій вулиці правив людьми пан на ім'я Канюч.
  • Гайдаївка. Колись на цій вулиці жив польський пан Гайда, який обробляв великі поля. Пізніше на тих полях почали розбудовуватися , але і досі там залишилися великі площі полів.
  • "Долина" названа так , тому що розташована у долині села, нижче берега . Колись ця вулиця теж не була заселена, там була млака (заболочена низина) .
  • Кривулі. Люди назвали так вулицю , тому що вона "крива"  .
  • Поруб. Колись ця частина була не заселена, а вкрита лісом. Виділяли якусь певну частину для порубки. Колись будинки будувалися з дерева, тому вирубували ліси. Після вирубки дерев згодом почали заселятися люди в тій частині. Тому так назвали вулицю Поруб, бо була порубка дерев.
  • Козарівка. Про вулицю Козарівка є дві історії виникнення її назви. Перша історія говорить про те, що колись ця вулиця була вкрита лісом й у тому лісі завжди росли саме козарі. Коли люди бачили, що почали рости козарики, то це означало, що грибний сезон розпочато. Тому таку назву отримала ця вулиця.
  • Гнилоха. Походить назва від річки "Гнилоха". Колись на цій вулиці була чиста річка, водилися риби, раки, купалася дітвора. Селяни сіяли коноплі для того, щоб виготовляти сорочки. Щоб коноплю можна було якимось чином відбілити, то її вимочували у цій річці. Так як конопля психотропна речовина, то там все гинуло , а згодом і гнило . Тому так назвали річку і вулицю "Гнилоха" .

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Paryszcze, powiat nadwórniański, [w:] Słownik geograficzny Królestwa Polskiego, t. VII: Netrebka – Perepiat, Warszawa 1886, s. 876.
  2. В. Кучабський. Корпус Січових Стрільців. Воєнно-історичний нарис. — Чикаго, 1969. — 663 с.
  3. Рідна мова за переписом 2001р.
  4. Храм Вознесіння Господнього села Парище.

Посилання

[ред. | ред. код]