Польсько-хорватські відносини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Польсько-хорватські відносини
Польща
Польща 		Хорватія
Хорватія

Польсько-хорватські відносини (пол. stosunki polsko-chorwackie, хорв. poljsko-hrvatski odnosi) — історичні та поточні двосторонні відносини між Польщею та Хорватією. Міністерство закордонних справ Польщі оцінює стан відносин між двома країнами як дуже добрий[1].

Хорватія має посольство у Варшаві[2] та почесні консульства у Кракові, Познані[3], Бидгощі[4][5], Білостоці та Ополі[6]. Польща має посольство в Загребі[7] та почесне консульство у Спліті[8], відкрите 4 квітня 2019[9].

Обидві держави — повноправні члени Європейського Союзу[10], НАТО[11], ОЕСР, ОБСЄ, Ініціативи трьох морів[12] та Ради Європи. Польща підтримала членство Хорватії в ЄС[13] і НАТО.

Історія[ред. | ред. код]

У ранньому Середньовіччі білі хорвати сусідили з предками нинішніх поляків (віслянами)[14].

До ХХ століття зв'язки Польщі з Хорватією здійснювалися здебільшого через відносини між Польщею та різними суб'єктами, які правили Хорватією, зокрема через зносини Польщі з Австрією та Угорщиною. Польща і Хорватія були об'єднані особистою унією в рамках угорсько-польської унії за часів правління королів Людовика I у 1370—1382 рр. і Владислава III у 1440—1444 рр. Поляки й хорвати билися пліч-о-пліч проти османського вторгнення в Європу в кількох битвах, у тому числі під Нікополем (1396), Варною (1444) та Могачем (1526).

Міждержавні відносини встановилися в 1992 році після розпаду Югославії та здобуття Хорватією незалежності[15]. Польща визнала Хорватію разом із 16 іншими переважно європейськими державами 15 січня 1992 року. Дипломатичні відносини між двома країнами встановлено 11 квітня 1992 року.[16] 1999 року Польща вступила в НАТО. 2009 року до НАТО прийнято Хорватію. 2004 року Польща приєдналася до ЄС. 14 вересня 2012 року Польща стала чотирнадцятою державою Євросоюзу, яка ратифікувала Договір про вступ Хорватії до ЄС[17], членом якого Хорватія стала у 2013 році.

Під час югославських війн у хорватську 103-тю піхотну бригаду влилася невелика кількість польських добровольців. У 1992—1995 роках у Хорватії дислокувався польський військовий контингент у складі миротворчої місії сил ООН з охорони. З 2018 року в Польщі розташовується хорватський військовий контингент у складі оборонних сил розширеної передової присутності НАТО.

18 квітня 2010 року, день державного похорону Леха та Марії Качинських, у Хорватії оголосили днем національної жалоби у пам'ять про 96 жертв авіакатастрофи під Смоленськом, у тому числі президента Польщі Леха Качинського та його дружину Марію Качинську[18].

4 липня 2019 року хорватський прем'єр-міністр Андрей Пленкович відвідав Варшаву, де провів розмову зі своїм польським колегою Матеушем Моравецьким,[19] який на пресконференції після їхніх перемовин зокрема зазначив, що Хорватія і Польща завжди мали дружні зв'язки.

Економічна співпраця[ред. | ред. код]

2011 року обсяг двостороннього товарообігу становив 430,5 млн євро. Польща інвестувала в Хорватію 69,3 млн євро, а хорватські підприємства в Польщу — понад 142 млн євро. 2010 року засновано Польсько-хорватську промислово-торговельну палату[1]. У 2019 році взаємний економічний обмін між двома державами перевищив 1 млрд євро[20].

Поляки в Хорватії[ред. | ред. код]

У Хорватії налічується понад 2000 польських громадян і осіб польського походження, з яких близько 550 — громадяни Польщі[1]. За даними перепису 2011 року, кількість поляків, що проживають у Хорватії, становить 672 людини.[21] Основними осередками польської діаспори є Загреб, Рієка, а також Істрія та Далмація[1]. З травня 2000 року поляки є офіційно визнаною національною меншиною Хорватії[1]. У цій країні діє 6 польських організацій[22].

Хорватія також є популярним туристичним напрямком для поляків[1]. 2018 року країну відвідали 929 тис. поляків[23].

Хорвати в Польщі[ред. | ред. код]

Згідно з даними національного перепису населення 2011 р., у Польщі проживають близько 800 осіб хорватської національності[24]. Однією з організацій, що об'єднує польських хорватів, є Асоціація хорватів у Польщі[25].

2016 року Польщу відвідало 6,9 тис. хорватів[26].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е Polsko-chorwackie stosunki dwustronne (пол.). msz.gov.pl. Архів оригіналу за 12 березня 2018. Процитовано 26 жовтня 2022.
  2. ↑ Ambasada Republiki Chorwacji w Rzeczypospolitej Polskiej (pl hr) . pl.mvep.hr. Процитовано 14 грудня 2017.
  3. ↑ Veleposlanstva RH u svijetu – Poljska (хор.). mvep.gov.hr. Процитовано 26 жовтня 2022.
  4. ↑ Konsulat Honorowy Republiki Chorwacji (пол.). konsulat.bydgoszcz.pl. Архів оригіналу за 15 грудня 2017. Процитовано 15 грудня 2017.
  5. ↑ Otwarcie Konsulatu Honorowego Republiki Chorwacji w Bydgoszczy (пол.). msz.gov.pl. 3 жовтня 2011. Процитовано 15 грудня 2017.
  6. ↑ Adresy ambasady i konsulatów. Konsulat Chorwacji w Krakowie (пол.). Процитовано 5 February 2022.
  7. ↑ Veleposlanstva stranih država u RH – Poljska (хор.). mvep.hr. Процитовано 26 жовтня 2022.
  8. ↑ Konsulaty honorowe - Polska w Chorwacji. Portal Gov.pl (пол.). Процитовано 5 February 2022.
  9. ↑ Vrdoljak, Jozo (4 квітня 2019). Razgovor: Josip Roglić, počasni konzul Republike Poljske u Splitu Poljska je preboljela nestanak svoje brodogradnje (хор.). euractiv.jutarnji.hr. Процитовано 27 квітня 2020.
  10. ↑ Kraje (пол.). europa.eu. Процитовано 14 грудня 2017.
  11. ↑ Member countries (англ.). nato.int. Процитовано 14 грудня 2017.
  12. ↑ Oto deklaracja szczytu Trójmorza. Andrzej Duda jest pełen nadziei (пол.). businessinsider.com.pl. 6 липня 2017. Процитовано 14 грудня 2017.
  13. ↑ Ewelina Cała-Wacinkiewicz; Renata Podgórzańska (2012). Croatia’s accession to the European Union : reflections in the light of assumptions relevant to international organizations (PDF) (вид. The Copernicus Journal of Political Studies nr 2 (2), 126-142). Процитовано 17 жовтня 2023. (англ.)
  14. ↑ Остап Кардаш (2018). Християнізаційні процеси у землях карпатських хорватів і віслян VII-Х ст. Т. 29 (вид. Вісник Прикарпатського університету. Історія, Івано-Франківськ). с. 72—83. Процитовано 17 жовтня 2023. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= (довідка)
  15. ↑ Małgorzata Łakota-Micker. Stosunki dwustronne pomiędzy Rzeczpospolitą Polską a Republiką Chorwacji. „Kwartalnik Naukowy OAP UW „e-Politikon””. 11/2014. Ss. 136–171. 
  16. ↑ Bilateralni odnosi (хор.). mvep.hr. Процитовано 17 жовтня 2023. (хор.)
  17. ↑ Polska ratyfikowała Traktat Akcesyjny Chorwacji do UE (пол.). balkanistyka.org. 15 вересня 2012. Архів оригіналу за 15 грудня 2017. Процитовано 14 грудня 2017.
  18. ↑ U nedjelju dan žalosti u Hrvatskoj. 057info (хор.). 16 квітня 2010. Процитовано 17 жовтня 2023.
  19. ↑ Polish and Croatian PMs discuss common interests, in Warsaw. PAP. 4 липня 2019. Процитовано 17 жовтня 2023. (англ.)
  20. ↑ Chorwacja (пол.). msz.gov.pl. Процитовано 26 жовтня 2022.
  21. ↑ STANOVNIŠTVO PREMA NARODNOSTI PO GRADOVIMA/OPĆINAMA, POPIS 2011 (хор.). dzs.hr. Процитовано 26 жовтня 2020.
  22. ↑ Polacy i osoby polskiego pochodzenia w Chorwacji (пол.). zagrzeb.msz.gov.pl. Процитовано 14 грудня 2017.
  23. ↑ Turizam u brojkama 2018 (PDF) (хор.). htz.hr. 2019. с. 25, 28. Процитовано 27 квітня 2020.
  24. ↑ Ludność. Stan i struktura demograficzno-społeczna. Narodowy Spis Powszechny Ludności i Mieszkań 2011 (PDF) (пол.). stat.gov.pl. 2013. с. 263, 266. Процитовано 14 грудня 2017.
  25. ↑ Zajednica Hrvata u Poljskoj/Stowarzyszenie Chorwatów w Polsce (хор.). chorwat.org.pl. Процитовано 14 грудня 2017.
  26. ↑ Turystyka w 2016 r./Tourism in 2016 (PDF) (pl en) . stat.gov.pl. 2017. Процитовано 14 грудня 2017.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Польсько-хорватські_відносини&oldid=40715698