Попівка (Уманський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Попівка
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район Уманський район
Громада Маньківська селищна громада
Код КАТОТТГ UA71060150120042136
Облікова картка Село на сайті ВРУ 
Основні дані
Засноване середина 17 століття
Населення 406
Поштовий індекс 20120
Телефонний код +380 4748
Географічні дані
Географічні координати 49°03′37″ пн. ш. 30°22′23″ сх. д. / 49.06028° пн. ш. 30.37306° сх. д. / 49.06028; 30.37306Координати: 49°03′37″ пн. ш. 30°22′23″ сх. д. / 49.06028° пн. ш. 30.37306° сх. д. / 49.06028; 30.37306
Середня висота
над рівнем моря
198 м
Водойми Попівка
Відстань до
обласного центру
128,3 (фізична) км[1]
Найближча залізнична станція Поташ
Відстань до
залізничної станції
19 км
Місцева влада
Адреса ради с. Попівка
Сільський голова Біляєвський Анатолій Юрійович
Карта
Попівка. Карта розташування: Україна
Попівка
Попівка
Попівка. Карта розташування: Черкаська область
Попівка
Попівка
Мапа
Мапа

Попі́вка (МФА[popiŭka] ( прослухати)) — село в Україні, в Маньківській селищній громаді Уманського району Черкаської області. Розташоване на правому березі річки Попівка (притока Кищихи) за 13 км на північ від смт Маньківка. Населення становить 406 осіб.

Історія[ред. | ред. код]

Село відоме з середини XVII століття.

У 1751 році тут зведено дерев'яну церкву, у селі вже мешкало в 300 хатах 748 чоловік, які мали 2723 десятини орної землі. 1760 року закладено й освячено на новому місці животівським уніатом — протопом Василем Кремезовичем церква Покрови Божої Матері. Її приєднано до православ'я 1768 року. Того ж року в селі налічувалося 87 дворів і хат, а 1783-го — лише 70 дворів, де проживало 559 чоловік і жінок.

У 1864 році Лаврентій Похилевич писав:

Поповка, село в 4-х верстах от г. Буков, при ручье, за селом Кривцем начавшемся. Жителей обоего пола 748; земли 2723 десятини. Принадлежит Станиславу Карловичу Иотейке (латинского исповедания).
Церковь Покровская, 6-го класса; земли имеет 74 десятины; построена 1751 года.

У 1900 році в селі був 121 двір; кількість мешканців: чоловіків — 541, жінок — 551. Відкривається церковно-приходська школа, а на околиці споруджують кузню, діяв водяний млин. 1905 року село належить до Іваньківської волості Уманського повіту Київської губернії, у землекористуванні населення знаходилося 1859 десятин.

У 1929 році, під час примусової колективізації, засновано ТОЗ (товариство обробітку землі), яке з часом перетворено в колгосп, керівником якого селяни обрали Федора Тихоновича Богуша.

176 жителів села стали учасниками Другої світової війни, із них 68 — удостоєні бойових нагород. 1954 року врочисто відкрито пам'ятник на Братській могилі, 1969-го в центрі села споруджено обеліск Слави 94 односельцям, які загинули на війні.

У повоєння в селі містилася центральна садиба колгоспу «Шлях Леніна», за яким було закріплено 1539,9 гектарів сільгоспугідь, у тому числі 1454,2 га орної землі. В господарстві вирощували зернові і технічні культури, було розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. На той час в селі діяли восьмирічна школа, клуб, бібліотека, медичний пункт, дитячий садок, поштове відділення, побутовий комбінат, магазин.

Сучасність[ред. | ред. код]

В селі працюють: загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, дитячий садок, будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, два магазини, фермерське підприємство.

Археологічні знахідки[ред. | ред. код]

У центрі села виявлено сліди городища 16 століття, поселення черняхівської культури: тут знайдено наконечники списа й стріл.

Галерея[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]