Портал:Україна/Добра Стаття/Архів
Намітка — стародавнє вбрання українських заміжніх жінок, яке зав'язували навколо голови. Вже після просватання дівчині-нареченій покривали голову хусткою. Намітка — льняна, зрідка конопляна, а на Київщині — біла шовкова; полотняна чи тонка або й взагалі прозора тканина довжиною до 5 м, шириною близько 50 см. Часто зав'язувалася як пишний бант ззаду. У народних віруваннях намітка мала оберегове значення, її відсутність могла призвести до шкоди в господарстві. Тож українська жінка від весілля і до смерті вбирала намітку кожного разу, як виходила з дому. Намітку ніколи не вив'язували саму, а завжди поверх очіпка або кибалки. …
Маєток Лі́бермана — пам'ятка історії, мистецтва та архітектури у Києві на Банковій вулиці, 2. Опрічника збудував у 1879 році архітектор Володимир Ніколаєв, що у 1896 році перебудував його на замовлення київського купця та цукрозаводчика Симхи Лібермана у стилі неоренесансу. Сьогодні цей будинок більше відомий як осідок Спілки письменників України. У 1989 році в ньому засновано Народний Рух України за перебудову. Восени 1879 року київський міський архітектор Володимир Ніколаєв, автор багатьох київських споруд різного призначення, зокрема й опрічників, затвердив проєкт одноповерхового, на взір «Г» у плані, кам'яного будинку, який мав бути зведений на місці дерев'яного, що пішов на злам у великій садибі на розі вулиць Інститутської та Банкової.
Садиба ця належала генерал-ад'ютанту Федору Трепову, незадовго до того — міському голові Санкт-Петербурга. Відомий він був зокрема тим, що 24 січня 1878 року в нього стріляла революціонерка Віра Засулич, протестуючи у такий спосіб проти покарання різками «землевольця» Боголюбова (Ємельянова). Ця акція справила сильне враження на тогочасне суспільство — суд присяжних виправдав терористку, а Трепов, маючи для цього певні мотиви, переїхав подалі від столиці — до Києва. Річ у тім, що ще 1870 року, у зв'язку з будівництвом залізничного мосту через Дніпро, архімандрит Видубицького монастиря о. Арсеній завбачливо звернувся до впливового Трепова по допомогу, наголошуючи, що з пуском залізниці «перед очима в кожного з пасажирів, ніби представницею усієї святині Київської, буде наша Видубицька обитель, зовнішній вигляд котрої справляє сумне враження…». Скориставшись цим, Трепов дав згоду стати опікуном монастиря, зібрав добровільні пожертви на суму 12 715 рублів та виїхав до Києва.:::::::::::::::: Докладніше