Права людини на Кіпрі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Права людини на Кіпрі захищені конституцією Республіки Кіпр.[1]

У ряді випадків, Європейський суд з прав людини визнав Туреччину відповідальною за безперервні порушення Європейської конвенції з прав людини в Республіці Кіпр внаслідок турецького вторгнення в 1974 році та тривалої окупації 37 % її території. Щодо прав людини на територіях, які фактично контролюються Республікою Кіпр, згідно зі звітом Державного департаменту США про права людини за 2010 рік, надходили повідомлення про зловживання з боку поліції, приниження гідності, погане поводження з особами, які перебувають під вартою та шукачами притулку, а також випадки дискримінації та насильства щодо представників етнічних і національних меншин. Повідомляється, що торгівля жінками на острів, особливо з метою сексуальної експлуатації, була проблемою. Також повідомлялося про випадки насильства щодо жінок і дітей.[2]

Демократична свобода[ред. | ред. код]

Кіпрський суд у Нікосії, Кіпр

Freedom House класифікувала сприйнятий рівень демократичної та політичної свободи на Кіпрі як «вільний» у 2011 році у своєму звіті «Свобода у світі».[3] У 2010 році Державний департамент США повідомив, що нещодавні вибори були вільними та чесними.[2]

Ібрагім Азіз, якому не дали проголосувати на виборах, звернувся до Європейського суду з прав людини. У 2004 році у справі Азіз проти Кіпру ЄСПЛ постановив, що його було позбавлено права голосу. Після цього випадку право голосу отримали турки-кіпріоти, які проживають у Республіці Кіпр.[4] Проте турки-кіпріоти все ще не можуть брати участь у президентських виборах, а турки-кіпріоти, які проживають на Північному Кіпрі, не можуть голосувати на виборах, навіть якщо вони є громадянами Республіки Кіпр.[5]

Права меншин[ред. | ред. код]

У 2010 році Державний департамент США повідомив про випадки дискримінації та насильства щодо представників етнічних і національних меншин.[2] У 2011 році Міжнародна група з прав меншин повідомила, що меншини на Кіпрі стикаються з серйозною дискримінацією та їх виключають із політичної діяльності.[6] У звіті Державного департаменту США за 2005 рік зазначено, що дискримінація турків-кіпріотів і ромів є проблемою.[7] Відбулося певне жорстоке поводження з турками-кіпріотами, які відвідували територію, контрольовану Республікою Кіпр.[8]

У звіті Державного департаменту США про права людини на Кіпрі у 2002 році говориться, що:

«Деякі з приблизно 300 турків-кіпріотів, які проживають на території, контрольованій урядом, зіткнулися з труднощами в отриманні посвідчень особи та інших державних документів, особливо якщо вони народилися після 1974 року. Турки-кіпріоти також, як виявилося, перебували під наглядом греко-кіпріотської поліції».[9]

Однак, за словами міністра внутрішніх справ Неокліса Сілікіотіса в інтерв'ю турецько-кіпрській газеті Kıbrıs у 2011 році, 93 308 турків-кіпріотів вже мають ідентифікаційні картки, 58 069 турків-кіпріотів мають кіпрські паспорти, з яких 7376 є біометричними.

Справедливий суд[ред. | ред. код]

Попри те, що в'язниці загалом відповідають міжнародним стандартам, є повідомлення, в яких часто стверджується, що в'язниці переповнені.[2] Надходили повідомлення про те, що міліція фізично знущалася з затриманих та дискримінувала їх.[2] Деякі неурядові організації повідомили, що затримані-іноземці скаржилися на те, що вони піддавалися фізичному насильству.[2]

У 2008 році Верховний суд Республіки Кіпр вирішив, що поліція обмежила доступ Андреаса Константіну до правової допомоги.[10] Крім того, у 2008 році ЄСПЛ заявив, що «виникає питання щодо відповідності такого законодавства вимогам статті 6 Конвенції […] апріорі немає причин, чому воно не повинно бути доступним в інших сферах ніж кримінальне право».[10]

У справі Пановітс проти Кіпру у 2009 році ЄСПЛ постановив, що:

«За цих обставин Суд доходить висновку, що розгляд Судом присяжних очної ставки із захисником заявника зробив судовий розгляд несправедливим. З цього випливає, що у цьому відношенні мало місце порушення пункту 1 статті 6»[11]

Право власності[ред. | ред. код]

У 2005 році до судів Республіки Кіпр було подано 25 позовів турків-кіпріотів, які стверджували, що вони не мають доступу до своєї власності на території, контрольованій Республікою Кіпр.[7]

Свобода віросповідання[ред. | ред. код]

У 2010 році Державний департамент США повідомив, що уряд загалом поважає свободу віросповідання. Уряд зберігає мечеті. Хоча на території, контрольованій Республікою Кіпр, є 17 мечетей, лише п'ять із них є публічними.[12]

У листопаді 2005 року Офіс Уповноваженого з прав людини опублікував звіт щодо скарги Свідків Єгови, чия дитина була звільнена від релігійного навчання, але яка згодом зазнала переслідувань з боку однокласниів і тиску з боку вчителя релігії. У звіті було зроблено висновок, що скарга учня була обґрунтованою і що зауваження викладача під час уроку про релігійні секти порушували релігійну свободу студента.[13] Крім того, у листопаді 2005 року в пресі повідомлялося, що поліція та муніципалітет переслідували буддійський храм у Строволосі.[13]

Нікос Триміклініотіс і Коріна Деметріу відзначили, що:

«Однак „релігійна“ дискримінація не вичерпується цим, як показує ставлення до Свідків Єгови, які відмовляються служити в армії через сумління».[5]

Право на освіту[ред. | ред. код]

Наразі немає школи для турків-кіпріотів, які живуть на території, контрольованій Республікою Кіпр.[14] Мароніти мають початкову школу, але не мають середньої школи, і через це Антоніс Хаджіруссос підкреслює небезпеку асиміляції маронітів у спільноті греків-кіпріотів.[15]

Права жінок[ред. | ред. код]

Закони Республіки Кіпр забороняють зґвалтування та зґвалтування подружжям. У 2000-х роках кількість цих злочинів різко зросла.[2] Хоча сексуальні домагання на робочому місці заборонені, це широко поширена проблема, але лише про деякі випадки повідомляється владі.[2]

У 1996 році Комітет ООН з усунення дискримінації щодо жінок у Заключних зауваженнях зазначив, що жінки були мало представлені в політичному житті, вони були відсутні на вищих рівнях уряду, торгівля жінками та їх сексуальна експлуатація суперечать правам людини, мали місце сексуальні домагання на робочому місці, і жінкам не платили таких саме грошей за рівноцінну роботу.[16]

Комітет також сказав:

«Комітет закликає уряд поширити повне охоплення соціальним забезпеченням на самозайнятих сільських жінок і скасувати існуючу дискримінацію в цьому відношенні між заміжніми та незаміжніми жінками. Комітет настійно закликає уряд запровадити спеціальні програми інформування та навчання з ґендерних питань для всіх посадових осіб правоохоронних органів та суддів, особливо суддів сімейних судів. Комітет наполегливо рекомендує прийняти термінові спеціальні тимчасові заходи згідно зі статтею 4 Конвенції з метою значного збільшення присутності жінок у всіх сферах суспільного та політичного життя, а також активного просування їхньої позиції у вищому керівництві на державній службі та на дипломатичній службі. Комітет закликає уряд вивчити пропозицію неурядових організацій щодо створення комісії з рівних можливостей для розгляду скарг жінок і виконувати функції посередника».[16]

У 2006 році той самий комітет висловив стурбованість дискримінацією жінок-мігрантів, у тому числі домашніх помічниць і сільськогосподарських робітниць, меншою кількістю жінок, які мають ступінь доктора філософії, порівняно з чоловіками, а також «відсутністю комплексного та системного підходу до політики гендерної рівності».[17]

У звіті Державного департаменту США за 2010 рік зазначено, що:

«7 січня ЄСПЛ виніс рішення у справі Ранцев проти Кіпру та Росії про те, що Кіпр не зміг захистити 20-річну російську артистку кабаре Оксану Ранцеву від торгівлі людьми і не зміг провести ефективне розслідування обставин її смерті у 2001 році».[2]

Свобода преси та слова[ред. | ред. код]

У 2010 році Державний департамент США повідомив, що закон передбачає свободу слова та преси, і уряд загалом дотримується цих прав на практиці.[2] УВКБ ООН також повідомило у 2006 році, що свобода преси загалом дотримується, а незалежна преса часто критикує владу.[18] 18 липня 2005 року міліція застосувала надмірну силу проти демонстрантів і журналістів на пікеті, у підтримку страйків водіїв вантажівок.[19]

У 2004 році уряд Республіки Кіпр заборонив ЗМІ транслювати програми проти плану Аннана для Кіпру. Єврокомісару Гюнтеру Ферхойгену було відмовлено в ефірі на будь-якому грецькому телеканалі Кіпру, тому що, якби йому не відмовили, він представив би аргументи на підтримку плану.[20]

У 2007 році тодішній президент Тассос Пападопулос «особисто втрутився», щоб змусити звільнити пресаташе Верховної комісії Кіпру в Лондоні Сотеріса Георгаліса, оскільки він був присутній на презентації книги, на якій виступав критик Пападопулоса Такіс Хаджідеметріу.[20] У 2007 році Кіріакос Пієрідес повідомив, що «проурядовий політичний і комерційний тиск є постійним фактором, який перешкоджає роботі ЗМІ».[20]

У 2008 році Організація з безпеки та співробітництва в Європі у звіті, написаному Фондом прав людини турків-кіпріотів і Спілкою журналістів турків-кіпріотів, повідомила, що уряд Республіки Кіпр порушує права турків-кіпріотів на свободу преси. Було додано, що зміна частоти мовлення Cyprus Broadcasting Corporation завадила багатьом турецько-кіпрським телеканалам мовлення на Північному Кіпрі, таким чином порушуючи свободу слова.[21]

Світовий індекс свободи преси поставив Кіпр на 45 місце у 2007 році, 31 місце у 2008 році, 25 місце у 2009 році і знову опустив його до 45 місця у 2010 році. У 2016 році він займав 27 місце.[22]

Торгівля людьми та права біженців[ред. | ред. код]

Проституція поширена на Кіпрі, і острів критикують за його роль у секс-торгівлі як одному з основних маршрутів торгівлі людьми зі Східної Європи.[23][24]

У травні 2011 року Комітет ООН з економічних, соціальних і культурних прав заявив, що шукачів притулку, яким було відмовлено, надто довго тримали під вартою та в незручних умовах.[25] У травні 2005 року KISA звинуватила поліцію в порушенні закону та прав людини шукачів притулку шляхом здійснення незаконних арештів, затримання та депортації.[7] Інша неурядова організація повідомила у 2005 році, що поліція депортувала осіб, які проживали в республіці тривалий термін, понад 11 років.[7]

Велика кількість громадян Румунії були піддані примусовій праці в країні у 2009 році[26] У серпні 2009 року УВКБ ООН поскаржилося через засоби масової інформації, що курдській дитині, яка страждає на невиліковну вроджену патологію, було відмовлено у державному фінансуванні поїздки за кордон для лікування через її статус біженця, що суперечить закону країни про біженців, який надає біженцям доступ до медичного лікування як кіпріотам та іншим громадянам ЄС.[2]

У вересні 2020 року у звіті Human Rights Watch стверджувалося, що Кіпр не дозволяє прибулим біженцям вимагати притулку, як того вимагає міжнародне право. Повідомлялося, що натомість влада покинула сотні біженців і мігрантів у морі без палива та їжі, а в деяких випадках їх побила поліція.[27]

У грудні 2020 року міністр внутрішніх справ Нікос Нуріс видав указ, який забороняв будь-яким шукачам притулку отримувати постійне місце проживання в селі Хлорака.[28] Серія бійок, що сталася в селі у січні 2022 року, одна з яких за участю двох поліціантів, які стріляли попереджувально, викликала занепокоєння місцевих жителів демографічними змінами.[29] Протест, на якому були присутні члени парламенту, підтримав депортацію шукачів притулку, а лідер громади Нікос Ліасідес заявив, що «ситуація досягла точки неповернення».[30]

Права ЛГБТ[ред. | ред. код]

Докладніше: Права ЛГБТ на Кіпрі

Гомосексуальність була декриміналізована у 1998 році після справи Модінос проти Кіпру Європейського суду з прав людини, але кіпрська армія все ще забороняє гомосексуалам служити на тій підставі, що гомосексуальність є психічним захворюванням; гомосексуальна поведінка залишається злочином згідно з військовим законодавством; термін становить 6 місяців у військовій в'язниці, хоча це рідко, якщо взагалі, застосовується.[31]

Порушення прав людини через кіпрську суперечку[ред. | ред. код]

Порушення на Північному Кіпрі[ред. | ред. код]

У ряді справ Європейський суд з прав людини визнав Туреччину відповідальною за безперервні порушення Європейської конвенції з прав людини в Республіці Кіпр внаслідок турецького вторгнення в 1974 році та тривалої окупації 37 % її території. Зокрема, в епохальній справі 2011 року Кіпр проти Туреччини суд постановив, що Туреччина порушила Європейську конвенцію з прав людини 14 разів:

  • Порушення статей 2, 3 і 5 щодо зниклих безвісти греків-кіпріотів та їхніх родичів;
  • Порушення статей 8, 13 і P1-1 щодо житла та власності переміщених греків-кіпріотів;
  • Порушення статей 3, 8, 9, 10, 13, P1-1 і P1-2 щодо умов життя греків-кіпріотів у регіоні Карпас на півночі Кіпру;
  • Порушення статті 6 щодо прав турків-кіпріотів, які проживають на північному Кіпрі;

У 2011 році у своїй щорічній доповіді Комісія ООН з прав людини повторила заклики до повного відновлення всіх прав людини для населення Кіпру, зокрема щодо біженців, закликала до розшуку та обліку осіб, зниклих безвісти на Кіпрі, без будь-якої подальшої затримки та закликав до відновлення та поваги прав людини та основних свобод усіх кіпріотів, включаючи свободу пересування, свободу поселення та право власності.[32]

Інші питання[ред. | ред. код]

Постійна увага до поділу острова іноді маскує інші питання прав людини.[33] У 2005 році громадянам Болгарії, які проживають на Північному Кіпрі, не дозволяли перетинати зелену лінію та голосувати на виборах у Болгарії.[7]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Constitution of the Republic of Cyprus, Article 5
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м 2010 Human Rights Report: Cyprus, US Department of State, Retrieved 2011-04-24.
  3. ↑ Freedom in the World 2011 – Cyprus. Архів оригіналу за 1 вересня 2022. Процитовано 6 березня 2017.
  4. ↑ Turkish Cypriots — Parliamentary Elections, Cyprus News Agency, Retrieved 2011-05-17.
  5. ↑ а б Nicos Trimikliniotis, Corina Demetriou. Evaluating the Anti-Discrimination Law in the Republic of Cyprus: A Critical Reflection (Peace Research Institute) Retrieved 2010-05-07.
  6. ↑ Cyprus conflict resolution strongly questioned if minorities continue to be excluded — new MRG report (Minority Rights Grup International) Date: 22 March 2011, Retrieved on 13 July 2011
  7. ↑ а б в г д International Human Rights Report 2005 — Cyprus, US Department of State, Retrieved 2011-05-16.
  8. ↑ Yearbook of the United Nations 2005, United Nations, p.491
  9. ↑ US Department of State Report on Human Rights in Cyprus in 2002, Retrieved April 21, 2011
  10. ↑ а б Symfiliosi, national report written for Becoming Vulnerable in Detention (p.154),, Retrieved 2011-05-09.
  11. ↑ CASE OF PANOVITS v. CYPRUS (European Court of Human Rights) Retrieved on July 24, 2011.
  12. ↑ 2010 Religious Freedom Report: Cyprus, US Department of State, Retrieved 2011-05-07.
  13. ↑ а б 2006 Religious Freedom Report: Cyprus, US Department of State, Retrieved 2011-05-07.
  14. ↑ Cyprus Overview, Minority Rights Group International, Retrieved 2011-05-06.
  15. ↑ The Cyprus review, Volumes 18-19 (2006), Intercollege, p.62
  16. ↑ а б Committee on the Elimination of Discrimination Against Women, Concluding Observations: Cyprus, U.N. Doc. A/51/38, paras. 37-66 (1996)., University of Minnesota, Retrieved 2011-05-11.
  17. ↑ Concluding Observations of the Committee on the Elimination of Discrimination Against Women, Cyprus, U.N. Doc. CEDAW/C/CYP/CO/5 (2006)., University of Minnesota, Retrieved 2011-05-11.
  18. ↑ Freedom of the Press — Cyprus (2006), UNHCR, Retrieved 2011-05-11.
  19. ↑ CYPRUS — Document — Europe and Central Asia: Concerns in Europe & Central Asia bulletin July-December 2005, Amnesty International, Retrieved 2011-05-11.
  20. ↑ а б в Goodbye to Freedom?, Association of European Journalists, Retrieved 2011-05-12.
  21. ↑ Freedom of Expression, Media and Information in Cyprus Organization for Security and Co-operation in Europe, Retrieved 2011-05-11.
  22. ↑ Cyprus : Two Cypruses, two versions of media freedom | Reporters without borders. RSF (fr-FR) . Процитовано 16 січня 2017.
  23. ↑ Jean Christou. US report raps Cyprus over battle on flesh trade. cyprus-mail.com. Архів оригіналу за 30 September 2007. Процитовано 13 жовтня 2007.
  24. ↑ Jacqueline Theodoulou. A shame on our society. cyprus-mail.com. Архів оригіналу за 27 September 2007. Процитовано 13 жовтня 2007.
  25. ↑ Cyprus — Amnesty International Report 2010, Amnesty International, Retrieved 2011-05-11.
  26. ↑ Human Trafficking Report 2010 — Cyprus, US Department of State, Retrieved 2011-05-12.
  27. ↑ Cyprus: Asylum Seekers Summarily Returned. Human Rights Watch. 29 вересня 2020. Процитовано 29 вересня 2020.
  28. ↑ Solutions, BDigital Web. Decree bans additional asylum seekers from living in Chloraka. knews.com.cy. Процитовано 23 січня 2022.
  29. ↑ Solutions, BDigital Web. Riot police move in after Chloraka brawl. knews.com.cy. Процитовано 23 січня 2022.
  30. ↑ Chlorakas residents say at the point of no return (Updated) (брит.). Процитовано 23 січня 2022.
  31. ↑ Helena Smith (26 січня 2002). Cyprus divided over gay rights. The Guardian. UK. Процитовано 20 січня 2011.
  32. ↑ OHCHR (7 січня 2011). Report of the Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights on the question of human rights in Cyprus. undocs.org (англ.). United Nations. Процитовано 18 березня 2017.
  33. ↑ US Department of State Report on Human Rights in Cyprus. Asylumlaw.org. Процитовано 17 листопада 2010.

Посилання[ред. | ред. код]

Державний звіт США про права людини на Кіпрі

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Права_людини_на_Кіпрі&oldid=40636757