Радченко Володимир Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Радченко Володимир Васильович
Заступник Міністра вугільної промисловості України
1994 — 10.1996
Директор «УкрНДІпроект»
11.1996 — 08.1997
Перший заступник Міністра вугільної промисловості України
08.1997 — 04.2000
Перший заступник директора – головний інженер «УкрНДІпроект»
2000 — 2001
Перший заступник Голови Державного комітету України з нагляду за охороною праці
2001 — 2005
Перший заступник Міністра вугільної промисловості України
2006 — 2007
Заступник директора підприємства «Відділення вугілля, горючих сланців і торфу Академії гірничих наук України»
2008
Перший заступник директора департаменту ЗАТ «Донецьксталь – металургійний завод»
2008 — 2009
Директор «УкрНДІпроект»
2010 — 2016

Народився 21 квітня 1950(1950-04-21)[1] (74 роки)
Новоселидівка, Мар'їнський район, Сталінська область, Українська РСР, СРСР[2]
Відомий як гірничий інженер, керівник
Країна Україна
Alma mater ДВНЗ ДонНТУ (1979)[3]
Професія гірничий інженер-електромеханік
Нагороди

Радченко Володимир Васильович — український гірничий інженер, технічний керівник вугільної галузі, фахівець в галузі розробки корисних копалин, організатор виробництва, вчений в галузі гірництва, кандидат технічних наук.

Освіта[ред. | ред. код]

У 1969 р. закінчив Селидівський гірничий технікум.

У 1969—1971 рр. служив у лавах Радянської Армії.

У 1979 р. без відриву від виробництва закінчив Донецький політехнічний інститут.

У 1994 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук.

Кар'єра[ред. | ред. код]

Трудову діяльність розпочав у 1968 р. підземним електрослюсарем шахти № 40 (пізніше шахти «Гірник») тресту «Селидіввугілля».

З 1971 по 1988 р. працював гірничим майстром, механіком видобувної дільниці, начальником дільниці, заступником директора з виробництва, головним інженером шахти і шахтоуправління, директором шахтоуправління «Курахівське» ВО «Селидіввугілля», заступником генерального директора з виробництва, а з 1990 р. — генеральним директором ВО «Селидіввугілля».

З 1994 по 1996 р. — заступник Міністра вугільної промисловості України[4].

З листопада 1996 по серпень 1997 р. — директор інституту «УкрНДІпроект».

З серпня 1997 по квітень 2000 р. — перший заступник Міністра вугільної промисловості України[5].

З 2000 по 2001 р. — перший заступник директора — головний інженер інституту «УкрНДІпроект».

У 2001—2005 рр. — перший заступник Голови Державного комітету України з нагляду за охороною праці[6].

У 2006—2007 рр. — заступник[7], потім перший заступник Міністра вугільної промисловості України[8].

У 2008 р. — заступник директора підприємства «Відділення вугілля, горючих сланців і торфу Академії гірничих наук України».

2008—2009 рр. — перший заступник директора департаменту ЗАТ «Донецьксталь — металургійний завод».

З 2010 по 2016 р. — директор інституту «УкрНДІпроект».

З 2010 по 2019 р. також був головним редактором журналу «Уголь Украины».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Уголь УкраиныМіністерство вугільної промисловості України, 1957.
  2. http://spadshchyna.donntu.edu.ua/kaf/ema/vip.htm
  3. http://www.logos.biz.ua/proj/donntu/online/439.htm
  4. Указ Президента України від 7 грудня 1994 року № 734/94 "Про призначення В. Радченка заступником Міністра вугільної промисловості України". zakon.rada.gov.ua. Процитовано 6 лютого 2021.
  5. Указ Президента України від 11 серпня 1997 року № 780/97 "Про призначення В. Радченка першим заступником Міністра вугільної промисловості України". zakon.rada.gov.ua. Процитовано 6 лютого 2021.
  6. Постанова КМУ від 4 грудня 2001 р. № 1633 "Про призначення Радченка В.В. першим заступником голови Державного департаменту з нагляду за охороною праці". zakon.rada.gov.ua. Процитовано 6 лютого 2021.
  7. Постанова КМУ від 10 серпня 2006 р. № 1171 "Про призначення Радченка В.В. заступником Міністра вугільної промисловості України". zakon.rada.gov.ua. Процитовано 6 лютого 2021.
  8. Постанова КМУ від 13 грудня 2006 р. № 1729 "Про призначення Радченка В.В. першим заступником Міністра вугільної промисловості України". zakon.rada.gov.ua. Процитовано 6 лютого 2021.

Джерела[ред. | ред. код]