Координати: 47°3′53″ пн. ш. 36°10′6″ сх. д. / 47.06472° пн. ш. 36.16833° сх. д. / 47.06472; 36.16833

Розівка (Бердянський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Розівка
Країна Україна Україна
Область Запорізька область
Район Бердянський район
Тер. громада Чернігівська селищна громада
Код КАТОТТГ UA23020150300068287
Основні дані
Засноване 1820
Перша згадка 1820 (204 роки)[2]
Населення 207 (2001)[1]
Площа 1,32 км²
Густота населення 156,82 осіб/км²
Поштовий індекс 71242
Телефонний код +380 6140
Географічні дані
Географічні координати 47°3′53″ пн. ш. 36°10′6″ сх. д. / 47.06472° пн. ш. 36.16833° сх. д. / 47.06472; 36.16833
Середня висота
над рівнем моря
132 м
Водойми р. Сасикулак
Відстань до
районного центру
20 км
Місцева влада
Адреса ради 7124, Запорізька обл., Чернігівський р-н, с. Просторе, вул. Перемоги, 80
Карта
Розівка. Карта розташування: Україна
Розівка
Розівка
Розівка. Карта розташування: Запорізька область
Розівка
Розівка
Мапа
Мапа

Ро́зівка — село в Україні, у Чернігівській селищній громаді Бердянського району Запорізької області. Населення становить 200 осіб (1 січня 2015)[3]. До 2016 орган місцевого самоврядування — Просторівська сільська рада.

Село тимчасово окуповане російськими військами 24 лютого 2022 року.

Географія

[ред. | ред. код]

Село Розівка розташоване на лівому березі річки Сасикулак, яка через 1,5 км впадає в річку Юшанли, вище за течією на відстані 2,5 км розташоване село Просторе. Річка в цьому місці пересихає, на ній зроблено кілька загат.

Поблизу села утворено ботанічний заказник «Степова балка» площею 7 га[4][5].

Історія

[ред. | ред. код]

У 1820 засновано село Руднервейде німцями-менонітами. До 1871 року село входило в Молочанський менонітський округ Бердянського повіту. Спочатку поселилося 24 сім'ї, які збудували в перше літо зерносховища, в яких і жили до наступного літа. У 1826 році переселилося ще 9 сімей. У початковий період та й після село було одним з найбільших центрів менонітів на Молочній. У 1865 році тут проживало у 81 будинку 592 чоловік. Працювало сільське училище, пивоварний та оцтовий заводи, олійниці, млин. Жителями було насаджено 91270 дерев і одне з таких насаджень досі є прикрасою села. Але основним заняттям населення були скотарство та землеробство. Жителі були вірянинами, в селі в 1822 році збудовано церкву. У 1881 році церква налічувала 1200 баптизованих членів, у 1909 році — 1300 парафіян. Частина жителів були членами церкви Бретрен колонії Єлізабетталь. У період громадянської війни колонія зазнала змін — 8 сімей менонітів (29 чоловік) емігрувало в Канаду, частина загинула. 14 квітня 1930 року, розкуркулили 13 найкращих господарств, відправивши їх на виселки. 13 сімей втекли, боячись переслідувань. Створено колгосп ім. Енгельса. Під час сталінських репресій 1930-х репресовано майже 50 найкращих господарів. У передвоєнні роки збудували семирічну школу, клуб, ряд колгоспних приміщень. Напередодні війни в селі проживали переважно німці. З початком радянсько-гітлерівської війни все доросле чоловіче населення було репресоване й вивезене в Сибір, де практично всі вони загинули. З наближенням фронти були репресовані й вивезені сім'ї менонітів (110 чоловік, 24 з них померли). У період окупації в село повернулися німецькі жителі, які були направлені на риття оборонних споруд, а також біженці з Донбасу. У вересні 1943 село звільнене від гітлерівської окупації. На фронтах воювало 10 жителів села. Під час відступу німці забрали все німецькомовне населення — 265 жителів. Тільки 54 з них пощастило потрапити в західну зону Німеччини, решту репатрійовано й відправлено до Сибіру.

У 1945 році перейменоване в село Розівка. Село заселяється жителями довколишніх сіл та переселенцями з інших регіонів України. За післявоєнні роки збудовано клуб, магазин, дитсадок, приміщення ферм. Віддаленість від центральної садиби колгоспу в с. Просторе, закриття школи в 1969 році призвели до від'їзду молоді з Розівки. На початку XIX ст. в селі проживають переважно пенсіонери, молодь працює в Просторівському сільгосппідприємстві ім. Щорса.

12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від № 713-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Запорізької області», увійшло до складу Чернігівської селищної громади.[6]

17 липня 2020 року після ліквідації Чернігівського району село увійшло до Бердянського району[7].

Населення

[ред. | ред. код]
Населення за рідною мовою (2001)
українська мова російська білоруська болгарська
91.30 % 7.73 % 0.48 % 0.48 %

Відомі особи

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Населення населених пунктів Запорізької області за даними перепису 2001 року. Архів оригіналу за 21 квітня 2017. Процитовано 13 травня 2016.
  2. ВРУ
  3. Чернігівська територіальна громада — Запорізька область — Децентралізація влади. Архів оригіналу за 22 жовтня 2016. Процитовано 22 жовтня 2016.
  4. Рішення Запорізького облвиконкому від 9.10.1990 р. № 281
  5. Запорізька область: Перелік територій та об'єктів ПЗФ загальнодержавного та місцевого значення [1][недоступне посилання з липня 2019]
  6. Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Запорізької області. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 18 жовтня 2022.
  7. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Єременко, М. Край шляху Муравського: Нариси з історії Чернігівського району. — Запоріжжя : Лана-друк, 2006. — 436 с.

Посилання

[ред. | ред. код]