Сахновські

Сахновські
Наленч
Опис герба: див. текст
Родоначальник:	Василь Сахненко
Підданство:	Річ Посполита Гетьманщина Російська імперія

Сахновські (рос. Сахновские) — козацько-старшинський, а згодом також дворянський рід.

Існують однойменні роди зовсім іншого походження. Один з них був заснований отаманом Іваном Романовичем Сахновським (бл. 1710 — після 1750). До нього належав Володимир Микитович (1855–1917), доктор медицини, дійсний статський радник, лікарський інспектор Київської губернії, член багатьох київських доброчинних товариств.

Походження

Нащадки Василя Софонійовича (Сафонтійовича) Сахненка, Менського городового отамана в 1672-77 рр. Чернігівського полку менський сотник Ігнат Василів син, за службу та вірність в 1709 р. від Петра І пожалуван двома сільцями та оних грамотою.

Рід внесений до 2-ї, 3-ї та 6-ї частин Родовідних книг Чернігівської, Полтавської і Харківської губерній.

Опис герба

Щит увінчаний дворянським шоломом і короною. Нашоломник: діва в червоному одязі, що має на голові срібну хустку, а руками тримає два оленячі роги, що розходяться по бокам. Намет на щиті червоний, підкладений сріблом. (Наленч)

Герб роду Сахновських внесений в Частину 7 Загального гербовника дворянських родів Всероссійської імперії, стр. 156.

Представники роду

Гнат Васильович Сахновський (бл. 1657 — бл. 1735), киселівський сотник (1681,1696), менський сотник (1698–1722), чернігівський полковий обозний (1722— 32). У 1690-х рр. власним коштом побудував Свято-Троїцьку церкву в м. Мена.

Один із синів Гната — Іван Гнатович (бл. 1677 — бл. 1768) — обіймав уряд сотника менського (1723—39) і чернігівського полкового обозного (1739—41, 1748—68).

Онуки Гната:

• Яким Іванович (бл. 1705–1781), сотник менський (1739—43), сотник вакансовий (1746), сотник березнинський (1748—69), чернігівський полковий обозний (1769);

• Григорій Іванович (бл. 1710 — після 1772), полтавський полковий суддя (1738— 68) та полковий обозний (1772);

• Іван Іванович (бл. 1724 — після 1774), чернігівський полковий осавул (1763—69);

• Петро Іванович (бл. 1726 — після 1768), сотник горошинський (1756—68);

• Павло Петрович (бл. 1724 — бл. 1790), сотник менський (1753—72).

Інші представники роду посідали уряди військових товаришів та бунчукових товаришів. Із цього роду походять також:

• Михайло Якимович (1743 — бл. 1810), статський радник (1801), чернігівський віце-губернатор (1803—09);

• Павло Якимович (бл. 1745–1806), син Якима Івановича та Г. П. Сангурської. У 1765 році одружився з донькою бунчукового товариша Костянтина Лизогуба Ганною (1745 р. н.). Сотник Березнянської сотні у 1770 1782 рр. (останній її сотник). Прем’єр-майор (1786). 19 липня 1791 р. одержав звання полковника. Комендант Чернігова (1797). Генерал-майор (1797). Помер 16 січня 1806 р. у Березні.

• Яків Якимович (бл. 1752 — після 1820), голова Слобідсько-Української палати цивільного суду (1799–1820);

• Яким Якимович (бл. 1763 — після 1790), сотник менський (1783);

• Яків Петрович (бл. 1751 — після 1798), сотник Лубенського полку (1784);

• Андрій Григорович (бл. 1793 — бл. 1860), учасник російсько-швед. війни 1808—09 та російсько-турецької війни 1828–1829, війни 1812 та закордонного походу російської армії 1813—14, генерал-майор (1854), городничий у містах Кролевець (1851—54) та Сураж (нині місто Брянської області, РФ; 1854);

• Степан Якович (1788 — після 1841), генерал-майор у відставці (1840);

• Григорій Петрович (1847 — р. с. невід.), полтавський громадський діяч, член правління Полтавського земельного банку, гласний Полтавської міської думи;

• Яким Іванович (1831—95), учасник російсько-турецької війни 1877—1878, генерал-майор (1890), начальник арсеналу Східносибірського військового округу (1867—74), начальник окружного артилерійського складу Кавказького (1879—89) та Одеського (1889—95) військових округів;

• Олександр Якимович (1846–1909), учасник російсько-турецької війни 1877—78, генерал-лейтенант у відставці (1905), командир 2-ї бригади Кавказької гренадерської дивізії (1900—05);

• Павло Григорович (1853–1908), генерал-лейтенант у відставці (1905), генерал з особливих доручень при командуючому військами Фінляндського військ, округу (1901—04), начальник 1-ї Фінляндської стрілецької бригади (1904—05);

• Костянтин Вікторович (1879–1971), військовий інженер, науковець, фахівець у галузі залізобетонних конструкцій, генерал-майор інженерно-авіаційної служби (1942), д-р тех. н. (1942), професор (1935), зав. кафедри Ленінградського ін-ту інженерів цивільної авіації (1936—41) та Ленінградської військово-повітряної академії (1941— 62), заслужений діяч науки і техніки РРФСР (1954), дійсний член Академії будівництва і архітектури СРСР (1957), автор низки праць.

Імовірно, до цього роду належав також Григорій Григорович Сахновський (1891–1931), правник, письменник, поет, із 1917 — емігрант, співробітник белградської «Русской газеты», автор праці «Кризис социалистической идеи»(1927), романів «Разгоновы: Исторический роман-летопись» (1926), «Бури минувшие» (1933) та ін.

Посилання

1. Енциклопедія історії України: Т. 9. Прил — С / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2012. — 944 с. повна версія 9-го тому в форматі PDF

Література

1. Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648–1782 рр. — Дніпропетровськ, 2007. — 380 с.
2. Заруба В. М. Козацька старшина Гетьманської України, (1648–1782): персон. склад та родинні зв'язки / В. М. Заруба. — Дніпропетровськ. : ЛІРА, 2011. — 931с.
3. Казацко-старшинский род Сахновских [Електронний ресурс] Режим доступу до сайту: http://www.rodsakhnovskih.com/. Заголовок з екрану. — 13.05.13. Сайт належить нащадку менських сотників Сахновських — Ігорю Костянтиновичу Сахновському. Автор розмістив на ньому результати дослідження історії свого роду.
4. Казіміров Д. Землеволодіння козацької старшини на Менщині у другій половині XVII–XVIII ст. / Д. Казіміров // Сіверянський літопис. — 2006. — № 5. — С. 25-32.
5. Казіміров Д. Менська сотня Чернігівського полку за Переписними книгами 1666 р. / Д. Казіміров // Сіверянський літопис. — 2010. — № 6. — С. 20-29.
6. Казіміров Д. Неурядова старшина Менської сотні Чернігівського полку у другій половині XVII–XVIII ст. / Д. Казіміров // Ґілея. — 2010. — № 39. — С. 18-25.
7. Казіміров Д. Козацька старшина Менської сотні у другій половині XVII–XVIII ст. / Д. Казіміров // Ґілея. — 2011. — Вип. 52. — С. 267–276.
8. Казіміров Д. Козацькі родини с. Баби Менської сотні Чернігівського полку за матеріалами сповідних книг 1746 р. / Д. Казіміров // Сіверщина в історії України. Збірник наукових праць. — К.-Глухів, Центр пам'яткознавства НАН України УТОПІК, 2011. — С. 209–213.
9. Казіміров Д. Козацькі родини м. Мени за Генеральним описом Лівобережної України 1765–1769 рр. / Д. Казіміров // Краєзнавство. — 2011.- № 4. — С. 216–221.
10. Казіміров Д. Соціальна структура населення та типологія сімей міста Мени Чернігівського полку за матеріалами сповідних книг 1746 р. /Д. Казіміров // Література та культура Полісся. — 2011. — Вип. 65. — С. 193–206.
11. Казіміров Д. З історії артилерії Менської сотні Чернігівського полку доби Гетьманщини / Д. Казіміров // Воєнна історія. — 2010. — № 5. — С. 30-36.
12. Казіміров Д. Колонізація території Менської сотні у XVII–XVIII ст. /Д. Казіміров // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи. — Чернігів, 2009. — С. 70-73.
13. Казіміров Д. Суперництво старшинських родин Менської сотні Чернігівського полку у першій половині XVIII ст. / Д. Казіміров // Сіверщина в історії України. — Київ- Глухів. — 2009. — Вип. 2. — С. 101–104.
14. Казіміров Д. З історії тютюнництва у Менській сотні у другій половині XVII-XVIII ст. / Д. Казіміров // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи. — Чернігів, 2010. — С. 99-100.
15. Казіміров Д. Менська сотня Чернігівського полку та російсько-турецька війна 1735–1739 рр. / Д. Казіміров // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні. — 2010. — Вип. 19. — С. 237–241.
16. Казіміров Д. Православні храми містечка Мени / Д. Казіміров // Семінаріум. Церква — ментальність — культура: питання історії та історіографії. — Чернігів, 2010. — Вип. 2. — С. 91-105.
17. Казіміров Д. Винокурні та шинки м. Мени за Генеральним описом Лівобережної України 1765–1769 рр. / Д. Казіміров // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи. — Чернігів, 2011. — С. 76-78.
18. Казіміров Д. Населення маєтностей Макошинського Миколаївського монастиря за сповідними книгами 1746 р. / Д. Казіміров // Церква-наука-суспільство: питання взаємодії. Матеріали Дев'ятої Міжнародної конференції (25-27 травня 2011 р.). — К., 2011. — С. 105–107.
19. Казіміров Д. В. Особливості формування та розвитку сотенних структур Гетьманщини другої половини XVII–XVIII ст. (за матеріалами Менської сотні Чернігівського полку). Дис. на здобуття ст. канд. іст. наук / Д. В. Казіміров. — Київ, 2012. — 265 с.
20. Казіміров Д. В. Відносини мешканців сотенних містечок та сіл з владними структурами Гетьманщини (за матеріалами Менської сотні Чернігівського полку) / Д. В. Казіміров // Діалог суспільства і влади: правові форми, виклики, перспективи: Збірник матеріалів круглого столу. — К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2012. — С. 33-36.
21. Казіміров Д. В. Структура правління Менської сотні середини XVII — XVIII ст / Д. В. Казіміров // Розумовські зустрічі: матеріали науково-практичної конференції «Розумовські зустрічі» (28 листопада 2012 року). — Чернігів: Сіверський центр післядипломної освіти, 2012. — С.180-184.
22. Калібаба Д. П. Минуле і сучасне рідного краю // Деснянська правда. — 1952. — 30 лип.
23. Калібаба Д. П. Менська «батарея». Героїчні сторінки історії // Колгоспна правда. −1981. — 17 берез.
24. Калібаба Д. П. Козацького роду // Наше слово. — 1991. — 7 листоп.
25. Калібаба Д. П. Самоврядування. Так було колись // Наше слово. — 1992. — 7 трав.
26. Калібаба Д. П., Соляник В. С. Наша рідна Менщина / Д. П. Калібаба, В. С. Соляник. — Мена. : Домінант, 2003. — 176 с.
27. Кривошея В. В. Українська козацька старшина. Ч 1. Реєстр урядників гетьманської адміністрації. — Вид. 2-ге, доповнене, уточнене і виправлене / В. Кривошея. — К.: Стилос, 2005. — 259 с.
28. Кривошея В. В. Козацька еліта Гетьманщини. — К.: ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008. — 452 с.
29. Кривошея В. В. Кривошеєя І. І., Кривошеєя О. В. Неурядова старшина Гетьманщини. — К: «Стилос», 2009. — 431 с.
30. Кривошея В. В. Українське козацтво у національній пам'яті. Чернігівський полк.: Монографія у 2-х т./ В. В. Кривошея. — К.: ДП НВЦ Пріоритети. — 2012. — Т.2. — 508 с.
31. Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник, т. 4. К., 1914.
32. «Протокол, или Потребность» Менського намісництва 1720–1735 років / Упорядники Ігор Ситий, Дмитро Казіміров. — К.: Темпора, 2012. — 188 с.
33. Салтан О. М. Місто Мена, в історичній та науковій ретроспективі. Науково-документальний нарис / О. М. Салтан. — Харків.: Барбаріс-Прінт, 2013. — 170 с.
34. Салтан О. М. «Золота комора» менського сотника Сахновського: народження легенди // Північний вектор. Чернігівський суспільно-інформаційний часопис — 1 трав. 2014 [Електронний ресурс]. — режим доступу до статті: https://web.archive.org/web/20140503230037/http://www.pivnich.info/zolota-komora-menskoho-sotnyka-sahnovskoho-narodzhennya-lehendy/. - Заголовок з екрану. — 3.05.14.
35. Салтан О. М. «Золота комора» менського сотника Сахновського: «Рубікон» і «Тулон» козацького центуріона Сіверщини // Північний вектор. Чернігівський суспільно-інформаційний часопис. — 2 трав. 2014 [Електронний ресурс]. — режим доступу до статті: https://web.archive.org/web/20140504000700/http://www.pivnich.info/zolota-komora-menskoho-sotnyka-sahnovskoho-rubikon-i-tulon-kozatskoho-tsenturiona-siverschyny/. - Заголовок з екрану. — 3.05.14.
36. Салтан О. М. «Золота комора» менського сотника Сахновського. Дорогоцінний артефакт козацької доби, який міг існувати.- 1 черв. 2014 [Електронний ресурс]. — режим доступу до статті: https://archive.today/20140602074702/http://pivnich.info/zolota-komora-menskoho-sotnyka-sahnovskoho-dorohotsinnyj-artefakt-kozatskoji-doby-yakyj-mih-isnuvaty/. - Заголовок з екрану. — 2.06.14.
37. Салтан О. М. «Золота комора» менського сотника Сахновського Скарб, якого не було. Частина IV. — 8 черв. 2014 [Електронний ресурс]. — режим доступу до статті: https://archive.today/20140609101533/http://pivnich.info/zolota-komora-menskoho-sotnyka-sahnovskoho-skarb-yakoho-ne-bulo-chastyna-iv/. - Заголовок з екрану. — 9.06.14.
38. Ющенко Ю. В. Менський сотник жив у приміщенні дитсадка імені Щорса / Ю. В. Ющенко // Менщина. — 2012. — № 3. — 28 квітня.