Сизе
| село Сизе | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Луганська область |
| Район | Щастинський район |
| Громада | Станично-Луганська селищна громада |
| Основні дані | |
| Засноване | 1950 |
| Населення | 14 |
| Площа | 0,77 км² |
| Густота населення | 18,18 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 93650 |
| Телефонний код | +380 6472 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°35′56″ пн. ш. 39°37′42″ сх. д. / 48.59889° пн. ш. 39.62833° сх. д.Координати: 48°35′56″ пн. ш. 39°37′42″ сх. д. / 48.59889° пн. ш. 39.62833° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
39 м |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 93650, Луганська обл., Станично-Луганський р-н, с.Валуйське, вул.Центральна,274 |
| Карта | |
  Сизе | |
 Сизе | |
| Мапа | |
| |
Сизе — село в Україні, у Станично-Луганській селищній громаді Щастинського району Луганської області. Населення становить 14 осіб. Колишній орган місцевого самоврядування — Валуйська сільська рада.
Географія[ред. | ред. код]
Географічні координати: 48°35' пн. ш. 39°37' сх. д. Часовий пояс — UTC+2. Загальна площа села — 0,8 км².
Село розташоване у східній частині Донбасу за 11 км від села Валуйське.
Поряд із селом, в міжріччі Сіверського Дінця і Деркула на площі 732 га знаходиться ландшафтний заказник місцевого значення Шарів Кут[1].
Через село Сизе і «Шарів Кут» проходить дорога до біостанції Ново-Ільєнко.
Історія[ред. | ред. код]
Поблизу села виявлено три поселення епохи бронзи та два поселення пізнього середньовіччя.
Засноване у XVII столітті донськими козаками.
Наприкінці XIX століття в селі проживало 225 чоловіків, 248 жінок, налічувалося 78 дворів.
Назва села Сизе походить від однойменного озера, що знаходиться в південній частині села.
Війна на сході України[ред. | ред. код]
З 2014 року село потрапило у зону бойових дій. 17 лютого 2015 року в ході боїв Сизе було звільнено батальйоном «Айдар» від бойовиків «ЛНР».[2] 14 липня 2015 року під час виконання завдань щодо перевірки надійності мінних укріплень поблизу кордону між селами Сизе та Болотене підірвались на вибуховому пристрої п'ятеро українських військовиків 534-го інженерного батальйону на чолі з капітаном Сергієм Мелимукою.
Населення[ред. | ред. код]
За даними перепису 2001 року населення села становило 14 осіб, з них 78,57% зазначили рідною мову російську, 7,14% — білоруську, а 14,29% — іншу[3].
Економіка[ред. | ред. код]
У селі функціонують шість фермерських господарств, чотири приватні підприємства, працює сім магазинів та один ринок.
Соціальна сфера[ред. | ред. код]
Соціальна сфера села представлена амбулаторією, школою, будинком культури, бібліотекою та музеєм. Також діє Свято-Троїцький храм.
Пам'ятки[ред. | ред. код]
- Меморіал на честь загиблих 1942 року односельців.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Природно-заповідний фонд Луганської області [Архівовано 26 грудня 2014 у Wayback Machine.] / О. А. Арапов, Т. В. Сова, В. Б. Фєрєнц, О. Ю. Іванченко. Довідник. — 2-е вид. доп. перер. — Луганськ: ВАТ «ЛОД». — 168 с.
- ↑ «Айдарівці» звільнили від терористів два села на Луганщині
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 березня 2014.
Джерела[ред. | ред. код]
- Высоцкий В. И. Исторические аспекты топононимов Луганщины. — Луганск, 2003. 196 с.
- Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси/ упор. В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9
Посилання[ред. | ред. код]
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| ||||||||