Синтетична біогеографія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Файл:Ppv-books-2.jpg
Біогеографія

Синтетична біогеографія (географія екосистем і біоценозів) — напрям біогеографічних досліджень що характеризується залученням комплексних і кількісних методів широкого кола географічних і біологічних дисциплін. Вона з різних сторін оцінює біогеографічні особливості і своєрідність територій і дозволяє порівнювати природні територіальні комплекси за допомогою стандартних показників і характеристик[1].

Термін[ред. | ред. код]

Первинний синтез наук, що вивчають розподіл організмів, розпочався з теоретичного об'єднання зоогеографії і фітогеографії як частин біогеографії. Вони взаємно збагачують одна одну і потрібні для порівняльно-географічних досліджень. Це складає основу сучасної біогеографічної методології.

Ландшафтна і екологічна зоогеографія завжди прив'язані до флористичних характеристик місцевості. Тому саме зоогеографічні дослідження вносять найбільший вклад у синтетичну біогеографію[2]:

Можна сказати, що географія екосистем і біоценозів (тобто синтетична біогеографія) залежить найбільшою мірою від порівняльно-географічних досліджень зооценозів (або, що можна вважати синонімами, тваринного населення). Мабуть, не занадто парадоксально прозвучить твердження, що одна з важливих цілей сучасної зоогеографії — сприяти своєму переростанню і перетворенню у біогеографію.

Історія[ред. | ред. код]

Синтетична біогеографія як напрям почав розвиватися у кінці 60-х років ХХ століття в ландшафтній біогеографії, при накопиченні кількісних даних по різних природно-територіальних комплексах.

Базою послужили основні принципи ландшафтної зоогеографії, сформульовані О. П. Кузякіним і О. М. Формозовим і розвинені у МДУ і Інституті географії АН СРСР. Подальшому розвитку синтетичних тенденцій у біогеографії сприяла Міжнародна біологічна програма (МБП).

Комплексні дослідження полягали у вивченні рослинних організмів, хребетних і безхребетних тварин ґрунтів і надґрунтових ярусів. В результаті виявилося можливим оцінити не лише запаси біомаси, але і сумарний метаболізм окремих груп і основні потоки енергії. Такі оцінюючі біосферні дослідження здійснюються на стику біологічних наук і наук про землю.

А. Г. Банников так описує цей напрям біогеографії як[3]:

… узагальнене синтетичне уявлення про біоценози суші, про ті складні і динамічні комплекси, які утворюють живі організми

— А. Г. Банников, відгук на книгу "Біогеографія материків"[4]

Синтетичну біогеографію в 70-і роки ХХ ст. збагатили розвиток біогеоценотичних і екосистемних концепцій, а також системні тенденції у фізичній географії і балансові напрями в екології. У біогеографії існують три напрями — що реєструюче, каузальне і синтетичне.

Теоретичні основи сучасної синтетичної біогеографії розробив в працях і докторській дисертації П. П. Второв.

Література[ред. | ред. код]

  • Зенкевич Л. А. О задачах, объекте и методе морской биогеографии // "Зоол. журн. — 1947. — Т. 24. Вып. 3.
  • Банников А. Г. Синтетическая биогеография // Природа. — 1975. — № 7. — С. 109—110.
  • Второв П. П. Подходы и методы современной синтетической биогеографии // Соврем. проблемы зоогеографии. — М.: Наука, 1980. — С. 31-60.
  • Второв П. П. Биогеографическая инвентаризация и бонитировка эталонных участков биосферы. В 2 Т. // Дис. д-ра географ. наук. Биогеография. 11.00.05. М.: ЦЛОП МСХ СССР и МГУ. — 1978. — Т. 1. — 278 с.; Т. 2. — 127 с.
  • Второв П. П., Дроздов Н. Н. Биогеография. Учебн. пособие для пед. Ин-тов по биол. и географ. специальностям. — М.: Просвещение, 1978. — 269 с.
  • Второв П. П., Дроздов Н. Н. Биогеография. — М.: Владос-Пресс, 2001. — 302 с.

Ресурси Інтернету[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Второв П. П. Биогеографическая инвентаризация и бонитировка эталонных участков биосферы. — 1978
  2. Второв П. П., Дроздов Н. Н. Биогеография. — 1978, 2001
  3. Банников А. Г. Синтетическая биогеография // Природа. № 7. 1975.
  4. Второв П. П., Дроздов Н. Н. Биогеография материков. - М.: Просвещение, 1974. - 223 с.