Очікує на перевірку

Скоркін Костянтин Юрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Костянтин Юрійович Скоркін
Костянтин Скоркін
Народився15 листопада 1978(1978-11-15) (45 років)
Луганськ, УРСР
Діяльністьнауковець, письменник
Alma materЛуганський національний університет імені Тараса Шевченка
Мова творівросійська

Скоркін Костянтин Юрійович (нар. 15 листопада 1978(19781115), Луганськ) — російський публіцист, письменник та громадський діяч українського походження. У минулому заступник голови правління Літературного угруповання «СТАН».

У 2014 році переїхав до Москви. З 2018 по 2022 працював у російському підрозділі американського think-tank «Центр Карнегі», сфера наукових інтересів — «дослідження політичного життя в Донбасі».[1] Після початку російського вторгнення в Україну у 2022 емігрувал до Великої Британії, співпрацює з Carngie Endowment for International Peace [2], виданнями Meduza[3], Delfi[4], The Insider[5]

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився у Луганську. У 2001 закінчив історичний факультет Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка.

Деякий час працював викладачем. З 2004 — працює у галузі журналістики. Був репортером, політичним оглядачем, редактором.

З 2008 по 2010 Костянтин Скоркін вів щотижневу колонку «Своевременные мысли»[6]. Тематика дописів — перебіг політичного життя та соціокультурних процесів в Україні та на пострадянському просторі. За політичними переконаннями— ліберал, прибічник відкритого суспільства.

З 2011 по 2015 — колумніст та постійний автор «Українського тижня»[7].

У 2014 стажувався у Інституті гуманітарних наук (Відень).

У 2014—2016 автор європейського часопису Eurozine[8]. Тематика дописів — гуманітарні аспекти війни на Донбасі.

З 2018 — дослідник think-tank Carnegie Center Moscow.

Творчість

[ред. | ред. код]

З 2001 — учасник Літературного угруповання «СТАН», учасник колективних збірок та публічних виступів цього творчого об'єднання. З 2007 — заступник голови правління Літературного угруповання СТАН з ідеологічної роботи.

Автор декількох повістей та оповідань, що друкувались у періодиці та антологіях. Головний мотив творчості — спроба описання життєвого досвіду та світогляду покоління «нульових років».

Автор численних статей культурологічного спрямування, автор або співавтор усіх маніфестів СТАНу[9].

З 2009 — автор постійної рубрики літературних рецензій «Книги иКС» порталу новин культури «Тиск світла»[10].

У 2011 виступив, як автор ідеї та співупорядник першої в Україні антології соціальної поезії «Уроки шкідництва, діверсій та шпигунства», до якої увійшли тексти Сергія Жадана, Андрія Родіонова, Олени Заславської, Ярослава Мінкіна, Олександра Сігіди та Люби Якимчук.[11]

Громадська діяльність

[ред. | ред. код]

Костянтин Скоркін був організатором акцій, спрямованих на популяризацію історії Луганщини, збереження пам'яті про видатних земляків: у 20072008 був координатором проекту «Великий луганчанин»[12], в 2010 ініціював проект «Культурний герой Луганська»[13].

У жовтні 2012 співорганізатор Першого молодіжного Форуму розмаїття у Луганську, присвяченного захисту громадянських прав меншин, експерт підсумкового Форуму розмаїття у Києві[14].

У 2012-2013 Костянтин Скоркін був головним аналітиком проекту «Культурна карта Луганська», спрямованого на виявлення перспективних шляхів культурного розвитку міста, автор тексту підсумкової публікації проекту (реалізація — ЛГ СТАН та Центр культурного менеджменту за підтримки Європейського культурного фонду).[15]. Головними завданнями своєї праці автор вважає подолання стереотипів навколо рідного міста та пошук нової ідентичності для Луганська у пострадянський час.[16]

24-25 квітня 2014 брав участь у конгресі інтелігенції «Україна-Росія: діалог»[17] у Києві, який організував Михайло Ходорковський.

15-19 травня 2014 Костянтин Скоркін брав участь у міжнародній конференції Ukraine: Thinking Together[18]. У своєму виступі Скоркін наголосив на завершенні пострадянського періоду розвитку українського соціуму та небезпеку суспільної варваризації, що загрожує паросткам цінностей європейської культури.[19]

У 2016 Костянтин Скоркін брав участь у якості консультанта при створенні віртуального музею Luhansk Art and Facts — проекті присвяченому історії культурного та громадського життя Луганська у 2004—2014.[20]

Політична діяльність

[ред. | ред. код]

У 2012 Костянтин Скоркін балотувався на виборах до Верховної Ради України у багатомандатному окрузі за списком політичної партії «Україна Майбутнього» (№ 24 у списку).[21]

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • «Рассказы про Арину Родионовну» \\ Антологія сучасної новелістики та лірики України. Канів, 2002.
  • Повість «Городская сага»\\ Міжнародний журнал «Склянка часу\Zeitglas», Україна — Німеччина, 2003, № 27-28, с.44-61.
  • Оповідання «Как совершить культурную революцию в провинции. Наглядное пособие»\\Літературно-філософський сайт «Топос», Москва, 2005,[22].
  • Оповідання різних років \\ збірка «Переворот», Луганськ, 2007.
  • Уроки шкідництва, диверсій та шпигунства. Антологія соціальної поезії. Луганськ, 2011. (автор ідеї, упорядник та автор післямови)
  • Культурна карта Луганщини \ The Cultural Map of Luhansk. Луганськ, 2013.
  • Исторический центр на Культурной карте Луганска\\Памятники Луганска как они есть. Луганськ, 2013
  • Оповідання "Карбон"\\ збірка "Донбасский разлом". Litres, 2021.[23]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Константин Скоркин [Архівовано 29 травня 2020 у Wayback Machine.] // Московский Центр Карнеги (рос.)
  2. Konstantin Skorkin. Carnegie Endowment for International Peace (англ.). Процитовано 25 січня 2023.
  3. The rise and fall of Ukraine’s ‘therapist-in-chief’ Zelensky adviser Oleksiy Arestovych is out of a job, but likely not for long. Meduza (англ.). Процитовано 25 січня 2023.
  4. Константин Скоркин - Темы - DELFI. rus.delfi.lv (рос.). Процитовано 25 січня 2023.
  5. Константин Скоркин. The Insider (рос.). Процитовано 25 січня 2023.
  6. Реальна газета. Архів оригіналу за 13 лютого 2011. Процитовано 23 січня 2011.
  7. Український тиждень. Архів оригіналу за 19 жовтня 2012. Процитовано 14 листопада 2012.
  8. Eurozine. Архів оригіналу за 18 вересня 2016. Процитовано 7 вересня 2016.
  9. СТАН: июльские тезисы. Архів оригіналу за 24 липня 2013. Процитовано 23 січня 2011.
  10. «Книги иКС». Архів оригіналу за 13 серпня 2010. Процитовано 23 січня 2011.
  11. Український тиждень «Поезія небайдужості». Архів оригіналу за 19 лютого 2013. Процитовано 14 листопада 2012.
  12. «Великий луганчанин». Архів оригіналу за 7 березня 2014. Процитовано 23 січня 2011.
  13. «Культурний герой Луганска». Архів оригіналу за 30 квітня 2013. Процитовано 23 січня 2011.
  14. Особливі виборці. Архів оригіналу за 1 березня 2014. Процитовано 14 листопада 2012.
  15. Культурна карта Луганська — довгоочікувані результати. Архів оригіналу за 3 січня 2017. Процитовано 28 березня 2022.
  16. Інтерв'ю лідерів СТАНу про Культурну карту Луганська[недоступне посилання з липня 2019]
  17. «Україна — Росія: діалог». Архів оригіналу за 20 червня 2014. Процитовано 11 червня 2014.
  18. Thinking Together" — an international conference in Kyiv[недоступне посилання з липня 2019]
  19. Як Майдан нарешті розвалив УРСР. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 24 вересня 2014.
  20. Архівована копія. Архів оригіналу за 18 січня 2018. Процитовано 17 січня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  21. Центральна виборча комісія[недоступне посилання з липня 2019]
  22. «Как совершить культурную революцию в провинции. Наглядное пособие». Архів оригіналу за 18 листопада 2012. Процитовано 23 січня 2011.
  23. «Донбасский Разлом» – Алена Пиронко. ЛитРес (рос.). 5 січня 2021. Процитовано 15 листопада 2023.

Посилання

[ред. | ред. код]