Список військових кампаній Сулеймана I Пишного

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сулейман І Пишний

У цій статті перераховано військові кампанії турецького султана Сулеймана І Пишного, які він очолював особисто. Султан Сулейман, відомий на Заході як Сулейман Пишний, а в Туреччині і на Сході як Сулейман Законодавець (Кануні), посів престол Османської імперії у 1520 році. Правив він 46 років — найдовше серед усіх турецьких султанів. За час свого правління Сулейман І очолив особисто 13 військових кампаній, направлених проти країн Європи та Близького Сходу[1]. Загальна тривалість походів становить 10 років 3 місяці[2]. Він зміг взяти Белград (1521), захопити Угорщину (1526), відібрати у Персії Багдад (1534) і Тебриз (1548)[3]. Сулейман І брав у облогу Відень у 1529 році, проте взяти місто не зміг[4]. У свій останній похід султан вирушив у 1566 році. Метою кампанії було взяти угорське місто Сігетвар. Османи здобули перемогу, проте султан не дожив один день до неї. За часів правління Сулеймана Пишного Османська імперія розширила свої межі. Його держава панувала у Середземному та Чорному морях[5]. Період його правління вважається періодом розквіту та найбільшої могутности Османської імперії[6].

Османська імперія за Сулеймана І Пишного

Кампанії[ред. | ред. код]

№ Похід[2] Дата[2] Зміст Зображення
1 Белградський, або Перший Угорський похід червень 1521 — 28/29 серпня 1521 року Свого часу султан Мехмед ІІ Завойовник не зміг взяти Белград. Тому Сулейман І починає підготовку до походу. Місто захищав гарнізон від 400 до 900 осіб. Проти нього виступило військо розміром від 30 до 100 тисяч осіб. У серпні 1521 року місто здалося[7].
Белград у XVI столітті
2 Родоський похід 26 червня — 20 грудня 1522 року Похід Сулеймана І на Родос у 1522 році є другою спробою османів заволодіти островом, який належав госпітальєрам. Влітку султан вирушив зі 100-тисячною армією на 400 суднах до Родосу. Після п'ятимісячної облоги острів капітулював[8][9].
Облога Родосу
3 Другий Угорський похід (битва під Могачем) 23 квітня — 13 листопада 1526 року Метою походу було захоплення Угорщини. Об'єднане угорсько-чесько-хорватське військо чисельністю в 40 тисяч осіб під командуванням короля Угорщини Людовика ІІ зійшлося з 55-65 тисячною османською армією 29 серпня під Могачем. У ході битви король Угорщини був убитий. Угорщина та Хорватія були завойовані османами. Північна Угорщина залишалася за Габсбургами[10]. В Угорщині за підтримки Сулеймана І королем обрали Яноша Запольяї, що став васалом султана[11].
Битва при Могачі
4 Облога Відня 10 травня — 16 грудня 1529 року Облога Відня 1529 року стала першою спробою османів завоювати Відень та всю Австрію разом з Габсбурзькими володіннями. 27 вересня турки взяти місто в облогу. Вона тривала менше місяця[12]. На початку жовтня почалися зливи та холоди. Через хвороби та голод воїни помирали. Спроба підірвати стіни Відня порохом провалилася через дощ. 14 жовтня османська 120-тисячна армія почала відступ[13]. Облога Відня закінчилася поразкою Османської імперії.
Облога Відня
5 Облога Кьосега 25 квітня — 21 листопада 1532 року Друга спроба Османської імперії взяти Відень. Перед власне облоги Відня необхідно було взяти стратегічну угорську фортецю — Кьосег. 5 серпня почалася облога міста. Місто потужно трималося під час безперервного артилерійського вогню та 19 спроб штурму. Сулейман І не поспішав використовувати важкі гармати, очікуючи на прихід під Кьосег імператорської армії Карла V[14]. Проте цього він так і не дочекався. Хорватський загін Ніколи Джурішіча чисельністю від 700 до 900 осіб вміло протистояв туркам. 30 серпня вони були змушені відступити[15].
Облога Кьосега
6 Похід на Персію 11 червня 1534 — 8 січня 1536 року Початковою метою походу було взяти Багдад. Облога Багдада почалася у грудні 1534 року та була вдалою[16]. Османи змогли завоювати місто. Взяття Багдада є однією з подій османсько-перської війни 1532—1555 років та однією з найбільших перемог Сулеймана Пишного.
Тебриз. Мапа Матракчи Насуха-ефенді
7 Облога Корфу 17 травня — 22 листопада 1537 року Облога Корфу спричинилась до початку третьої османсько-венеційської війни. Облога проводилася разом із Францією в межах французько-османського альянсу. Османська армія взяла в облогу головні фортеці на грецькому острові Корфу, який належав Венеційській республіці - Палео-Фуріо в Корфу і Ангелокастро. Облога супроводжувалася діями на морі османського флоту на чолі з капудан-пашею (верховним адміралом) Хайр ад-Діном Барбароссою. Облога закінчилася перемогою Венеції[17].
Облога Корфу
8 Молдавський похід 9 липня — 27 листопада 1538 року Молдавський господар Петру IV Рареш, васал Сулеймана І Пишного, попри його заборону, напав на Поділля, що входило до складу Польського королівства, у січні 1538 року. Через такий непослух Сулейман І особисто очолив похід проти Молдавії[18]. Петру IV втік за кордон. Османи окупували найбільші міста Молдавії. Сучаву й Бессарабію приєднано безпосередньо до Османської імперії[19]. Новим господарем став Стефан V Лакуста.
Фортеця Сучава
9 Облога Буди[en] 20 червня — 27 листопада 1541 року Після смерти Яноша І Запольяї ерцгерцог Австрії Фердинанд спробував захопити Угорщину. Він взяв у облогу Буду[20]. Оборону очолила Ізабелла Ягеллонка — дружина покійного короля й мати Яноша ІІ Жигмонда. За підтримки Сулеймана І облогу вдалося відбити. Угорське королівство було приєднано до Османської імперії. Ізабеллу Ягеллонку ж призначено регенткою Трансильванії до повноліття Яноша ІІ[21].
Облога Буди
10 Облога Естергома[en] 23 квітня — 16 листопада 1543 року Сулейман І Пишний здійснив ще один похід в Угорщину, щоб відібрати фортеці, захоплені ерцгерцогом Фердинандом у 1541 році. Основним напрямком походу був Естергом. Перед облогою власне Естергома османи захопили також фортеці Секешфегервар, Шиклош та Сегед. Облога Естергома у липні-серпні 1543 року завершилася перемогою османів[22][23].
Облога Естергома
11 Похід на Іран 29 березня 1548 — 21 грудня 1549 року У ході османсько-перської війни шах Тахмасп І напав на османські володіння. У відповідь на це Сулейман І організував свій другий похід проти Персії. Було взято фортецю Ван, захоплено Тебриз та Західну Вірменію[21].
Фортеця Ван (1893)
12 Похід на Нахічевань 28 серпня 1553 — 31 липня 1555 року Формально похід був спрямований проти Персії, проте насправді його метою було стратити шехзаде Мустафу, якого Сулейман І підозрював у зрадництві. Після його страти у таборі поблизу Ереглі 6 жовтня 1553 року похід продовжився[24]. У 1554—1555 роках було захоплено раніше втрачений Ерзурум. Вдалося втримати Багдад. Похід завершив 21-річну османсько-перську війну: 29 травня 1555 року було підписано Амасейський мир, за яким Османська імперія приєднувала Західну Вірменію та Багдад[25].
Сулейман І у Нахічевані
13 Облога Сігетвара 1 травня — 6 вересня 1566 року Похід розпочав нову османсько-австрійську війну. Попри те, що султан важко хворів на подагру, він наважився на похід. Взято в облогу місто Сігетвар. За умов походу Сулейман І помер 6 вересня 1566 року. Наступного дня османи взяли Сігетвар[26].
Облога Сігетвара

Вороги Сулеймана І Пишного[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Internet Archive, Patrick Balfour (1979). The Ottoman centuries : the rise and fall of the Turkish empire. New York : Morrow. ISBN 978-0-688-08093-8.
  2. ↑ а б в Pitcher (1972), pp. 111—112.
  3. ↑ Internet Archive (1994). A dictionary of military history and the art of war. Oxford ; Cambridge, Mass. : Blackwell. ISBN 978-0-631-16848-5.
  4. ↑ Ágoston, Gábor; Masters, Bruce Alan (2009). Encyclopedia of the Ottoman Empire. New York, NY : Facts On File. ISBN 978-0-8160-6259-1.
  5. ↑ Internet Archive (2009). The enemy at the gate. Basic Books. ISBN 978-0-465-01374-6.
  6. ↑ Internet Archive, Stanford J. (Stanford Jay); Shaw, Ezel Kural; Mazal Holocaust Collection. TxSaTAM (1976). History of the Ottoman Empire and modern Turkey. Cambridge ; New York : Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-21280-9.
  7. ↑ ПАД БЕОГРАДА 1521. | Politikin Zabavnik. web.archive.org. 13 січня 2012. Архів оригіналу за 13 січня 2012. Процитовано 31 січня 2022.
  8. ↑ В. Рохмистров. Взятие острова Родос турками-османами (1522 год) // Величайшие битвы Средних веков. Эксмо, М., 2009
  9. ↑ ВТОРАЯ ОСАДА И УХОД ИОАННИТОВ С РОДОСА (с 26 июня 1522 г. по 2 января 1523 г.).
  10. ↑ Венгрия в середине XVI в. Христианский бастион. www.world-history.ru. Архів оригіналу за 21 грудня 2010. Процитовано 31 січня 2022.
  11. ↑ Szakály Ferenc: Virágkor és hanyatlás. 1440—1711. (Magyarok Európában II.) Bp. 1990, Háttér.
  12. ↑ Siege of Vienna | Summary | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 31 січня 2022.
  13. ↑ Turnbull, p 50-1.
  14. ↑ Gregg (2009), p. 169.
  15. ↑ Wheatcroft (2009), p. 59.
  16. ↑ Internet Archive (2006). World and its peoples. Middle East, western Asia and northern Africa. New York : Marshall Cavendish. ISBN 978-0-7614-7571-2.
  17. ↑ New York Public Library, Thomas Henry (1861). The history of modern Europe, from the fall of Constantinople, in 1453, to the war in the Crimea, in 1857. London, J. Murray.
  18. ↑ Shaw (1976), p. 100.
  19. ↑ РАРЕШ ПЕТРО IV. resource.history.org.ua. Процитовано 31 січня 2022.
  20. ↑ 1541-1542-IG TARTÓ KORSZAK ESEMÉNYEI MA-GYARORSZÁGON. gyorkos.uw.hu. Архів оригіналу за 2 червня 2013. Процитовано 31 січня 2022.
  21. ↑ а б Akgunduz and Ozturk (2011), p. 185.
  22. ↑ Bartl, Július; Škvarna, Dušan (2002). Slovak History: Chronology & Lexicon (англ.). Bolchazy-Carducci Publishers. ISBN 978-0-86516-444-4.
  23. ↑ Tracy, James D. (14 листопада 2002). Emperor Charles V, Impresario of War: Campaign Strategy, International Finance, and Domestic Politics (англ.). Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-81431-7.
  24. ↑ Fisher. Suleyman and His Sons. web.archive.org. 9 березня 2016. Архів оригіналу за 27 квітня 2017. Процитовано 31 січня 2022.
  25. ↑ Kinross (1979), p. 236.
  26. ↑ Turnbull, Stephen (1 грудня 2003). The Ottoman Empire 1326-1699. doi:10.4324/9780203509265. Процитовано 31 січня 2022.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Список_військових_кампаній_Сулеймана_I_Пишного&oldid=41456635