Спицький Василь Єгорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Василь Єгорович Спицький
Народився11 квітня 1918(1918-04-11)
Підгородне, Підгороднянська волость, Новомосковський повіт, Катеринославська губернія, Російська СФРР
Помер26 лютого 2005(2005-02-26) (86 років)
Київ, Україна
КраїнаУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Галузьісторія
ЗакладКНУ імені Тараса Шевченка
Вчене званняпрофесор
Науковий ступінькандидат історичних наук
Науковий керівникЛавров Павло Арсентійович
ДітиСпицька (Сойко) Наталя (1948), Спицька Оксана (1949), Спицька Олена (1959)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Спицький.

Спицький Василь Єгорович (11 квітня 1918, с. Підгородне Катеринославської губернії, нині — Дніпропетровської області — 26 лютого 2005, м. Київ). Дослідник суспільно-політичного руху в Україні XIX — початку XX ст., к.і.н., професор, педагог.

Біографія

[ред. | ред. код]

1936 р. — закінчив середню школу, працював бібліотекарем на заводі ім. Красіна (с. Нижньодніпровськ).

1937 р. — вступив на історичний факультет КДУ ім. Т. Г. Шевченка. Повний курс навчання закінчив у 1942 р. в Об'єднаному українському державному університеті у м. Кзил-Орда (Казахстан).

1943 р. — закінчив Харківське Червонопрапорне училище хімічного захисту РСЧА, евакуйоване до м. Ташкент (Узбекистан), та у званні лейтенанта відбув до Діючої армії.

Березень 1943 р. — начальник хімічної служби окремого батальйону, з квітня 1943 р. — окремого хімвзводу 156-ї бригади 28-ї армії, з травня 1943 р. — 664-го стрілецького полку 44-ї армії (Південний фронт).

Серпень 1943 р. — відряджений до Війська Польського: начальник хімслужби 6-го полку піхоти дивізії ім. Я. Домбровського; під час форсування р. Вісла був тяжко поранений; після лікування, з грудня 1944 р. — начальник хімслужби 3-го (з травня 1945 р. — 1-го) окремого полку зв'язку. У складі військ 1-го Білоруського фронту дійшов до Берліна.

Вересень 1946 р. — повернувся до лав Червоної армії і був демобілізований у званні капітана.

1947-1950 рр. — повернувся до Києва, аспірант кафедри історії УРСР КДУ ім. Т. Г. Шевченка.

1951 р. — захистив кандидатську дисертацію на тему: «Т. Г. Шевченко — великий революціонер-демократ» (наук. керівник — проф. П. А. Лавров). З 1956 р. — доцент, з 1984 р. — професор історичного факультету КДУ ім. Т. Г. Шевченка. Два терміни керував кафедрою історії Української РСР (1953-1955 рр., 1973-1975 рр.).

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

Сфера наукових інтересів: українська історіографія, науково-педагогічні методи викладання історії.

Автор близько 100 друкованих праць: індивідуальних монографій, розділів у колективних монографіях, підручників для середніх та вищих навчальних закладів, які видано, крім української, польською, угорською, молдавською, російською мовами.

Як науковий керівник підготував близько 15 кандидатів наук.

Основні публікації

[ред. | ред. код]
  • Т. Г. Шевченко про визвольну боротьбу українського народу проти іноземних загарбників, за возз'єднання з російським народом // Іст. зб. КДУ. — 1954. — № 4;
  • До питання про історичні погляди І. Я. Франка // Наук. зап. КДУ. — 1956. — Т.XV, вип. VIII;
  • Історичні погляди П. А. Грабовського // Там само. — Вип. VI;
  • Назрівання революційної кризи на Україні в 1901—1904 рр. — К., 1978.

Праці у співавторстві

[ред. | ред. код]
  • Історія Української РСР. Учбовий посібник для неісторичних факультетів. — К., 1965;
  • Історія Української РСР. Підручник для 7-8 класів. — К., 1963;
  • Історія Української РСР. Підручник для 9-11 класів. — К., 1979;
  • Хрестоматія з історії Української РСР для 9-11 класів. — К., 1971.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Нагороджений 10 радянськими та 6 польськими бойовими орденами та медалями.

Польські нагороди:

За досягнення у педагогічній діяльності відзначений медаллю ім. А. С. Макаренка.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Архів Київського національного університету імені Тараса Шевченка. — 1991. — Спр. 91. — 123 арк.
  • Сафонова Є. В. У боях за Батьківщину: Вихованці Київського університету у Великій Вітчизняній війні. — К., 1995. — С. 30-31;
  • Пасльон Ю. Зустрілися через 60 літ // Київ. ун-т. — 1997. — № 9. — С. 8;
  • Українські історики XX століття: Біобібліографічний довідник. — Вип. 2, ч. 1 / Серія «Українські історики». — К., Львів, 2003. — С. 302—302.\

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Спицький_Василь_Єгорович