Стародуб Андрій Вікторович (історик)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андрій Вікторович Стародуб
Народився 25 вересня 1973(1973-09-25) (50 років)
Вільшанка
Країна Україна Україна
Діяльність історик, археограф
Alma mater Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
Галузь історія
Заклад Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України
Науковий ступінь кандидат історичних наук
Науковий керівник Ульяновський Василь Іринархович
Вчителі Ульяновський Василь Іринархович

Андрій Вікторович Стародуб (нар. 25 вересня 1973, Вільшанка) — український історик, кандидат історичних наук з 1999 року.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 25 вересня 1973 року в селі Вільшанці Крижопільського району Вінницької області в сім'ї службовців. З 1990 по 1995 рік навчався на історичному факультеті Кіровоградського державного педагогічного інституту імені Володимира Винниченка. У 19951996 роках — викладач кафедри народознавства цього ж вузу[1].

У 19961999 роках — аспірант Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського (науковий керівник доктор історичних наук, професор Василь Ульяновський). У 1999 році там же захистив кандидатську дисертацію на тему «Юрисдикційна політика Російської Православної Церкви 1917—1921 років: Український аспект». З 1999 працював у відділі вивчення та публікації джерел з історії України Інституту української археографіїта джерелознавства імені М. С. Грушевсьшго: у 19992000 роках — провідний археограф, у 20002002 роках — науковий співробітник, з 2002 року. — старший науковий співробітник[1].

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Досліджує проблеми історії православ'я в Україні в кінці XIX — початку XX століття. Серед робіт:

  • Архієпископ Алексій (Дородніцин) і український церковний рух (1917—1919) // Київська старовина. — 1999. — № 5. — С. 120—126.
  • Українська державність 1917—1921 років «очима» священноначалія Російської Православної Церкви: еволюція неприйняття // Просемінарій. Історія Церкви, науки і культури. — Випуск 3. — Київ, 1999. - С. 190-203
  • The «Ukrainian issue» in relation of the world Christianity centers // Monitoring foreign and security politicy of Ukraine. — 2001. — № 1;
  • Православна Церква в Польщі на початку 1920-х років крізь призму процесу над Павлом Латишенком (архімандритом Смарагдом) // Наукові записки. Збірка праць молодих вчених та аспірантів. — Київ; Хмельницький, 2002. — Том 8. — Частина ІІ;
  • Листи єпископа Парфенія (Левицького) до Ореста Левицького та Єлисея Трегубова як джерело до вивчення історії видання українського перекладу Євангелія // Український археографічний щорічник. — К., 2002. — Вип. 7. — С. 356-388.
  • Митрополит Михаїл (Єрмаков) (1862—1929): деякі аспекти останнього періоду діяльності та обставини смерті // Наукові записки. — К., 2002. — Т. 9. — С. 442—479.
  • 60-уеаг anniversaiy of Volyn events in 1943, and the process of purification of historical memory of Uicrainian and Poland nations // Ukrainian Monitor. — 2003. -№ 2;
  • Видання українського перекладу Євангелія (1905—1912) (за матеріалами архіву Московської Синодальної Друкарні) // Проблеми історії України XIX — початку XX століття. — Випуск 6. — Київ, 2003;
  • Ціна питання. До 80-ї річниці з дня підписання Патріаршого і Синодально-канонічного Томоса про визнання автокефалії Православної Церкви в Польщі // Людина і світ. — 2004. — № 7. — С. 18-23
  • People and Digits. Current Ukrainian Labor Migration in Terms of Electoral Wars // Ukrainian Monitor. — 2004. — № 2;
  • Академія в останні роки свого існування (1919—1923) // Національний Університет Києво-Могилянська академія: Наукові записки. — Том 35 «Київська Академія». — Київ, 2005.
  • Всеукраїнський православний церковний Собор 1918 року: огляд джерел. — К., 2010. — 236 с. — ISBN 978-966-02-5641-5

Автор статей до Енциклопедії сучасної України.[2]

Примітки[ред. | ред. код]