Староукраїнство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Староукраїнство — колишня козацька еліта, представники якої першими поставили українське питання на порядок денний суспільно-політичного життя.

Історія виникнення[ред. | ред. код]

Втративши гетьманську державу, староукраїнці постали перед загрозою втрати свого провідного становища в суспільстві. Щоб зберегти його, представники української еліти змушені були домагатися прав на російське дворянство. Аби довести законність своїх домагань, вони зверталися до історичних джерел. Так розпочався період активної діяльності «любителів малоросійської старовини». Водночас із пошуком доказів свого шляхетного походження староукраїнці зібрали дуже багато документів про славетне історичне минуле своїх предків — козацьку старшину.

Діяльність[ред. | ред. код]

Спочатку шукали підтвердження своїх прав на російське дворянство в історичних документах, щоб зберегти провідне становище в суспільстві. Згодом зацікавились історичним минулим свого народу.

Внесок у формування нації[ред. | ред. код]

  • Поширення інтересу до історії, мови, життя народу (утвердження ідеї народності).
  • Проведення досліджень у галузі етнографії та фольклору. Зокрема український етнограф Григорій Калиновський 1777 року опублікував у Санкт-Петербурзі книгу про українські народні звичаї «Опис весільних українських простонародних обрядів у Малій Росії… складене Григорієм Калиновським, армійських піхотних полків, що служить в Українській дивізії прапорщиком» (рос. Описание свадебных украинских простонародных обрядов в Малой России… сочиненное Григорьем Калиновским, армейских пехотных полков, состоящим в Украинской дивизии прапорщиком), та Яків Маркевич 1798 року опублікував «Записки про Малоросію, її жителів та виробництва».

Значення діяльності[ред. | ред. код]

Зрештою нащадки козацької старшини отримали права на російське дворянство та почали переймати російські звичаї, культуру, манери і побут. Зі зреченням від української культури їм здавалося, що разом з їхньою смертю помре й Україна. Найкращі зі староукраїнців бачили своє патріотичне завдання лише в тому, щоб за допомогою своїх історичних праць зберегти пам'ять в історії про Україну, що вже зникає. Свої історичні твори вони вважали пам'ятником славному минулому України-Гетьманщини.

Посилання[ред. | ред. код]

  • Струкевич, О. К. (2009). Формування модерної української нації. Теорія та суспільні виклики в першій половині XIX ст.. Історія України (PDF) (Підручн. для 9-го кл. загальноосвіт. навч. закл.) (українською) . Київ: Грамота. с. 14—15. ISBN 978-966-349-193-6. Процитовано 27 березня 2017. {{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= (довідка)