Токарєв Іван Дем'янович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Токарєв Іван Дем'янович
Народився 5 травня 1920(1920-05-05)
Угроїди, Покровська волость (Охтирський повіт), Охтирський повіт, Харківська губернія, Українська СРР
Помер 12 травня 2014(2014-05-12) (94 роки)
Нижній Новгород, Росія
Країна  СРСР
 Росія
Знання мов російська
Учасник німецько-радянська війна
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня орден Червоної Зірки медаль Жукова медаль «За бойові заслуги» ювілейна медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За оборону Кавказу» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР» медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» медаль «40 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «50 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «60 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «70 років Збройних Сил СРСР» медаль «За бездоганну службу»

Іван Дем'янович Токарєв (5 травня 1920, с. Угроїди, Сумська область — 12 травня 2014, Нижній Новгород) — вихованець А. С. Макаренка з комуни ім. Дзержинського, учасник Другої світової війни, полковник запасу.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 5 травня 1920 року у селищі Угроїди (нині — Краснопільського району Сумської області) в селянській сім'ї. В цьому ж селі закінчив початкову школу в 1932 р.

У 1930 році, коли до України докотилася колективізація, у сім'ї відібрали коня, корову та землю. Батька звали до колгоспу, але він, як і багато хто тоді, відмовився. За це його як одноосібника обклали податком: він мав щомісячно здавати молоко, зерно, вовну, м'ясо та ін. Оскільки віддати податок не було чим, а тих, хто вчасно не здавав заарештовували, батька забрали. Сім'ю виселили з дому. Їм надала притулок двоюрідна сестра батька.

Незабаром батька випустили з харківської в'язниці. Але оскільки ні житла, ні землі, ні роботи не було, батько вирішив піти на заробітки. Мама наймалася на роботу до сусідів. Сусіди підгодовували, чим могли: хто картоплі дасть, хто шматок гарбуза… Але скоро їсти стало нічого — почався страшний голод. Якось брат прийшов із роботи, ліг і помер.

Через деякий час їх відправили в Полтавську область до дитячої трудової комуни імені Постишева, яка знаходилася в колишньому монастирі. Через рік велику групу вихованців перевели до Харківської комуни імені Дзержинського.

В 1937 році після випуску з комуни Токарєв вступив до харківського архітектурно-будівельного технікуму, де провчився 3 роки. З 1940 по 1941 рік — курсант Харківського, а потім Ульянівського військового училища зв'язку.

З липня 1941 року Токарєв призначений командиром радіозводу 434-го, а потім 514 батальйону аеродромного обслуговування, 5-ї повітряної армії, створеної у 1941 році з окремих авіачастин. Командувачем 5ПА був генерал-майор авіації Сергій Кіндратович Горюнов.

Після відходу в запас І. Д. Токарєв з 12 груд. 1968 р. по 2 січ. 1975 р. працював викладачем Горьківського радіоклубу ДТСААФ, де готував операторів-локаторників для Радянської Армії, а з 1975 по вересень 1978 р. працював керівником радіогурта Будинку піонерів Ленінського р-ну. З вересня 1978 до серпня 1987 р. працював начальником штабу ГО Міського тресту ресторанів та кафе. З жовтня 1988 до серпня 1990 р. прийнято на посаду викладача кафедри педагогіки Горьківського міжобласного ІПК профтехосвіти РРФСР. Оскільки у Нижньому Новгороді Іван Дем'янович був єдиним вихованцем Дитячої трудової комуни ім. Дзержинського, якою керував з 1927 по 1935 р. педагог та письменник А. С. Макаренко, то у зв'язку з цим йому доводилося брати участь у багатьох конференціях і симпозіумах[1].

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]