Туховський Володимир Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Володимир Туховський
Особисті дані
Повне ім'я Володимир Дмитрович Туховський
Народження 19 вересня 1949(1949-09-19) (74 роки)
  Хотин, Хотинський район, Чернівецька область, Українська РСР, СРСР
Зріст 186 см
Вага 78 кг
Громадянство СРСР СРСР
Україна Україна
Росія Росія
Позиція захисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1971—1974 СРСР «Буковина» ? (-?)
1974 СРСР «Карпати» (Л) 0 (0)
1974—1978 СРСР «Таврія» (С) 142 (5)
1979 СРСР «Металіст» (Х) 46 (2)
1982—1984 СРСР «Таврія» (С) 91 (2)
Суддівська діяльність
Громадянство СРСР СРСР
Україна Україна
Місто Сімферополь
Категорія всесоюзна
національна
Звання, нагороди
Нагороди
майстер спорту СРСР

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Володимир Дмитрович Туховський (нар. 19 вересня 1949, Хотин, Чернівецька область, УРСР) — радянський футболіст, захисник, радянський та український футбольний арбітр, тренер. Майстер спорту СРСР з футболу. Провів понад двісті матчів за сімферопольську «Таврію». Після захоплення Криму Росією взяв російське громадянство та пішов на співпрацю з окупаційною владою півострова.

Кар'єра гравця[ред. | ред. код]

Після призову в армію потрапив у московську спортивну роту[1]. Команда представляла гарнізон у чемпіонаті Москви. Там його помітили представники столичного «Динамо» й запросили тренуватися разом з командою. Володимир займався разом з Левом Яшиним й Анатолієм Кожем'якіним. У підсумку він повернувся в рідний Хотин, де виступав за команду району в чемпіонаті Чернівецької області. Пізніше його запросили в чернівецьку «Буковину» з другої ліги СРСР. У команді він став гравцем основного складу, а через рік — капітаном. Під час виступу за «Буковину» на нього величезний вплив мав другий тренер команди Михайло Мельник[1].

У 1974 році перейшов у сімферопольську «Таврію», яка вийшла в Першу лігу. За словами самого Туховського він також міг перейти в донецький «Шахтар», дніпропетровський «Дніпро» і львівські «Карпати». Його переходом займався адміністратор кримчан Володимир Стахеєв[1]. Перейшовши в «Таврію» він вступив до Кримського державного педагогічного інституту ім. М. В. Фрунзе[1][2]. Взявши участь у двох матчах турніру дублерів, головний тренер «Таврії» Сергій Шапошников вирішив залишити Володимира в складі команди[1].

У 1974 році «Таврія» обіграла у фіналі Кубка Української РСР житомирський «Автомобіліст» (4:1). Сезон 1977 року завершився для його команди бронзовими нагородами Першої ліги. У 1978 році головний тренер Сергій Шапошников покинув команду, а начальник команди Анатолій Заяєв і тренер Вадим Іванов перестали ставити Володимира в основний склад. Потім він написав заяву про звільнення з команди[3].

У 1979 році був гравцем харківського «Металіста» з Першої ліги, де став футболістом основи. Потім, протягом двох років грав у Польщі за радянську групу військ. Завдяки начальнику команди Анатолію Глухоєдову в 1982 році повернувся до Сімферополя, де провів ще три сезони[1].

Туховський є рекордсменом «Таврії» за кількістю матчів у Першій лізі СРСР — понад двісті поєдинків[4]. У 2010 році сайт Football.ua включив його до списку 50 найкращих гравців «Таврії», де він зайняв 25 місце[5], а в 2013 році журналіст Гаррінальд Немировський включив його до символічної збірної «Таврії» другого десятиліття існування клубу[6].

Тренерська й суддівська кар'єра[ред. | ред. код]

По закінченню кар'єри футболіста розпочав працювати в дитячо-юнацькій футбольній школі і паралельно почав займатися суддівством. Спочатку обслуговував ігри чемпіонату Сімферополя й Криму. Потім були чемпіонат України серед колективів фізкультури, Друга, Перша ліга і Вища ліга СРСР. Разом з арбітром Георгієм Ільяковим був єдиним арбітром всесоюзної категорією з Криму[1]. Обслуговував матчі Другої, Першої та Вищої ліги України, будучи арбітром національної категорії[7]. Обслуговував матч за третє місце в чемпіонаті України 1992 року, між дніпропетровським «Дніпром» і донецьким «Шахтарем»[8].

Матч 1 листопада 1992 року, «Верес» — «Волинь», завершилася трьома червоними картками гравцям з боку Туховського. У матчі чемпіонату України 19 вересня 1996 року, коли запорізьке «Торпедо» приймало київське «Динамо», Туховський вперше в історії Вищої ліги України замінив суддю. Тоді він змінив Ігора Хібліна[9]. Також працював боковим суддею. Завершив кар'єру арбітра в 48 років[1].

Працюючи дитячим тренером, разом з Леонідом Черновим виховував футболістів 1976 року народження, серед його вихованців були Сергій Величко, Сергій Ветренніков, Юрій Донюшкін, Олексій Осіпов, Олексій Храмцов, Володимир Мартинов. Туховський тоді був завучем дитячої спортивної школи[3]. Влітку 1999 року увійшов до тренерського штабу «Таврії» під керівництвом Анатолія Коробочки. Пропрацював там протягом півроку[1].

Також займався інспекцією матчів чемпіонатів України, був віце-президентом федерації міні-футболу Криму. Допомагав у становленні кримських суддів, серед яких Юрія Вакса й Анатолія Жабченка[1]. Був віце-президентом Асоціації футбольний арбітрів України[10]. У 2006 році увійшов до головної суддівської колегії чемпіонату Криму[11]. У грудні 2013 року стало засновником громадської організації «Кримська республіканська федерація футзалу»[12]. Також входив до комітету розвитку футболу в регіонах Криму[13]. Після захоплення Криму росіянами пішов на співпрацю з окупантами й іншими кримськими колаборантами. Був кандидатом на посаду голови Республіканської Федерації футболу Криму в березні 2016 року[14]. Голова Комітету арбітрів Криму[15].

З 1998 року займається приватним підприємництвом, був перевізником[1][2].

Досягнення[ред. | ред. код]

Стиль гри[ред. | ред. код]

Туховський грав на позиції захисника. Під час виступів у «Буковині» він був центральним захисником, а в «Таврії» — заднім захисником[1]. Міг зіграти на позиціях «ліберо» і «стоппер», а також на краю оборонної лінії[16]. За свою непоступливість під час боротьби отримав прізвисько «Піночет»[6]. Журналіст Гаррінальд Немирівський відзначав «жорсткість» Туховського в грі, вдалі дії в єдиноборствах, високу швидкість і гру головою[16]. Партнер по команді Анатолій Коробочка згадував, що в одному з матчів з «Кайратом» Туховський зробив підкат проти нападника Анатолія Іонкіна, після чого той просив головного тренера Всеволода Боброва не випускати його на поле[17].

Особисте життя[ред. | ред. код]

Дружина — Ганна, дві дочки — Катерина й Оксана[1]. Віросповідання — православ'я[2].

Статистика[ред. | ред. код]

Сезон Клуб Ліга Чемпіонат Кубок
Матчі Голи Матчі Голи
1974 «Таврія» Перша ліга 14 0
1975 28 0
1976 34 0 3 0
1977 38 3 1 0
1978 28 2 2 0
1979 Металіст 46 2 4 1
1982 «Таврія» 33 1 7 0
1983 31 1
1984 27 0 2 0

Джерела:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п Владимир Туховский: «Мы бились так, что даже после поражений болельщики „Таврии“ нам аплодировали» (рос.). Офіційний сайт СК «Таврія». 22.11 2013. Процитовано 4 червня 2017.
  2. а б в Биография (рос.). Кто есть Кто в Крыму. Процитовано 8 червня 2017.[недоступне посилання з травня 2019]
  3. а б Андрей Басин (22.04.2008). Владимир Туховский: «Судейство — это главная проблема украинского футбола» (рос.). Офіційний сайт СК «Таврія». Процитовано 8 червня 2017.
  4. История клуба (рос.). Таврия-ветеран. Архів оригіналу за 23 липня 2017. Процитовано 8 червня 2017.
  5. Павел Морозов (05.02.2010). 50 лучших. «Таврия» (часть вторая) (рос.). Football.ua. Процитовано 8 червня 2017.
  6. а б Гарринальд Немировский (28.02.2013). «Таврии» - 55 лет (рос.). Крымская правда. Архів оригіналу за 15 грудня 2017. Процитовано 8 червня 2017.
  7. Гарринальд Немировский (28.02.2012). Поставлена точка (рос.). Крымская правда. Архів оригіналу за 29.07.2017. Процитовано 8 червня 2017.
  8. 20.06.1992. Матч за 3-е место. «Днепр» — «Шахтёр» (3:2) (рос.). Федерація футболу України. Архів оригіналу за 29 липня 2017. Процитовано 29 липня 2017.
  9. Владимир Пояснюк (09.06.2009). Carpe diem. Чемпионаты Украины. Часть III. Арбитры, пенальти, удаления (рос.). UA-Футбол. Процитовано 8 червня 2017.
  10. Профиль. Асоціація футбольних арбітрів України. Процитовано 8 червня 2017.
  11. Гарринальд Немировский (06.04.2006). Зима переходит в лето (рос.). Крымская правда. Архів оригіналу за 21.04.2015. Процитовано 8 червня 2017.
  12. Виктор Романов (26.12.2013). В маленьком футболе Крыма назревает переворот? (рос.). Центр журналистских расследований. Процитовано 8 червня 2017.
  13. Комитет по развитию футбола в регионах (рос.). Республиканская Федерация Футбола Крыма. 10.10.2013. Процитовано 8 червня 2017.[недоступне посилання з травня 2019]
  14. Новым председателем Республиканской Федерации футбола Крыма избран Сергей Бородкин (рос.). Крымский спорт. 02.03.2016. Процитовано 8 червня 2017.
  15. В Крыму началась реализация программы СО НКО «Развитие командного детского игрового вида спорта в сельских муниципальных образованиях Крыма» (рос.). Совет министров Республики Крым. 05.02.2016. Процитовано 8 червня 2017.[недоступне посилання з червня 2019]
  16. а б Гарринальд Немировский (2002). «Таврия» моя радость и боль (рос.). Архів оригіналу за 15 грудня 2017. Процитовано 5 червня 2015.
  17. Артем Локалов (22.04.2014). Анатолий Коробочка: Валера Харламов просил, чтоб пустили на скамеечку у поля в Симферополе… (видео) (рос.). Советский спорт. Процитовано 8 червня 2017.

Посилання[ред. | ред. код]