Убори

Убори
Країна	Росія
Суб'єкт Російської Федерації
Код ЗКАТУ:	46241861011
Код ЗКТМО:	46641461166
Основні дані
Поштовий індекс	143030
Географічні координати:	55°43′47″ пн. ш. 37°06′09″ сх. д.
Мапа
Убори
Убори у Вікісховищі

Убо́ри (рос. Уборы) ― село в Одинцовському районі Московської області Росії.

Село Убори Одинцовського району розташоване в 17 км Іллінського шосе на захід від Москви на лівому березі Москви-ріки при впадінні в неї маленької річки Уборка, знаходиться на старовинній дорозі з Москви в Звенигородський Савино-Сторожевський монастир. Входить до складу сільського поселення Успенське. Село налічує близько 100 дворів. Зі сходу до нього примикає присілок Дубці.

Назва

Назву села пов'язують зі словом бор («бір», «сосновий ліс», «ліс взагалі»). У слов'янських діалектах засвідчені й слова з префіксом у-, які можуть мати різні значення, від «гай» до «височина». Це цілком узгоджується з географічним положенням села, розташованого на високому березі Москви-ріки.

Давнішу назву лугъ Избореск порівнюють з назвою фортеці Ізборськ поблизу Пскова, можливо, ці топоніми пов'язані зі слов'янським ім'ям Ізбор (хоча у східнослов'янському іменослові воно невідоме).

Історія

У роз'їжджій грамоті 1504 року згадується в тутешніх місцях «лугъ Избореск» у вотчинному володінні Якова Дмитровича Овцина. Ці місця мабуть, належали його предкам ще на початку XV століття.

У першій чверті XVI століття землі стають вотчиною звенигородського князя Юрія Івановича, тут виникає селянське поселення. Село Убори — вотчина звенигородських удільних князів, поки з XVII століття не починає приналежати графам Шереметєвим. Під 1610 роком у валовому описі (1627) Звенигородського повіту село згадується як вотчина стольника Івана Петровича Шереметєва, яке дісталося йому як придане від тещі Стефаніди Вилузгіної, вдови приказного. У 1627 році в Уборах були 2 селянські і 2 бобильські двори, 4 двори селян-втікачів.

За переписом 1678 в Уборах 3 двори боярських, 8 дворів людських 38 боярської челяді, 12 дворів селянських і 3 бобильських двори. Всього 38 душ чоловічої статі.

Після кончини боярина Петра Васильовича Шереметєва 1697 року село перейшло його вдові Тетяні Афанасіївні і двом його синам Олексію та Івану; 1705 року тут вже був двір вотчинника з прикажчиком, скотний і пташиний двори.

Після смерті в 1723 р. Олексія Петровича Шереметєва село перейшло за розділом з його вдовою Ганною Яківною до молодшого брата Івана Петровича Шереметєва.

У 1788 році Убори перебували у володінні Петра, Олександра і Бориса Володимировичів Шереметєвих.

За документами 1800 року Убори з присілком Дубці належали графу Федору Григоровичу Орлову, надвірному раднику Миколі Володимировичу Шереметєву і дівиці Наталії Володимирівні Шереметєвій (пом. 29.12.1824). У селі Спас-Убори Аксіньїнської волості Звенигородського повіту 1-го стану мешкали 122 жителі, була церква, дерев'яний двоповерховий панський будинок зі службами і великим садом. Панський будинок збудував Ф. Г. Орлов.

У 1852 Убори належали генеральші Софії Сергіївні Бібіковій і Варварі Петрівні Шереметєвій. У селі було 22 двори, де проживали 8 чоловіків та 89 жінок. 1890 року на селі була садиба С. Д. Шереметєва, налічувалося 351 житель, була земська однокласна школа.

За переписом 1926 року в селі було 56 селянських господарств, школа першого ступеня, молочне товариство і сільгоспкооператив.

У 1989 році в Уборах 73 приватні господарства і 161 постійний житель. За переписом 2013 року в Уборах постійно проживає 195 осіб.

Спаська церква

Спаська церква в Уборах

Церква в ім'я Спаса Нерукотворного Образу є головною пам'яткою села. Спочатку, в 1673 році, за наказом боярина Петра Васильовича Шереметєва, званого в актах Шереметєвим-Меншим, побудували дерев'яний храм, за яким село стало називатися Спаським. Але назва не прижилася, частіше його позначали як Спас-Убори. Цар Олексій Михайлович, благоволивши до Шереметєва, надіслав у новий храм книги «Тріодь пісну» і «Пентикостарій, чи служба на П'ятидесятницю».

Пізніше П. В. Шереметєв вирішив збудувати кам'яну церкву, і доручив це архітектору-кріпаку М. Ю. Татищева Якову Бухвостову з помічниками, який неподалік зводив надбрамну церкву в Новоєрусалимському монастирі.

Але Бухвостов, зайнятий у той час зведенням Успенського собору в Рязані, а також спорудженням стін і веж Новоєрусалимського монастиря, не зміг закінчити будівництво в строк (1695), і Шереметєв звернувся з скаргою на нього до Приказу кам'яних справ з вимогою виплатити недотримку. Необхідної суми в Бухвостова не виявилося, і тоді за рішенням Приказу зодчий був заарештований і поміщений під варту, а також засуджений до биття батогом «нещадно и каменное дѣло додѣлать».

Будівництво церкви закінчили вже після смерті боярина ― наприкінці 1697 року. Ще три роки завершували внутрішнє оздоблення церкви: різьблений іконостас, ікони. 25-метровий прикрашений позолотою іконостас храму був різьблений, мав 9 ярусів ікон. 17 вересня 1700 року був виданий антимінс на освячення храму.

Під час Вітчизняної війни 1812 року через Убори проходила французька армія, французи храм розорили і до 1836 року церква стояла пусткою.

Збереглося прохання (1849) про дозвіл ремонту храму, заміну віконних рам і оновлення ікон. Храм надалі діяв до кінця 1930-х рр. Після іконостас був розпиляний і спалений, дзвони віддані на переплавку. Повернуто церкві влітку 1995 р. Реставрацією храму займалися церковні архітектори М. О. Пустовалов та А. А. Анисимов.

Спаська церква в Уборах належить до московського, а точніше до «наришкінського бароко», з характерним для нього білим декором. Цей храм має компонування типу «під дзвони»: його дзвіниця розташована над молитовним приміщенням. У ньому поєднуються традиції російського білокам'яного зодчества і нововведення західноєвропейської архітектури. Для подібних храмів зазвичай характерні декоративність і яскравість, колірна гама — контрастність у поєднанні червоних стін і білих різьблених деталей. У наришкінському бароко широко застосовувалися елементи ордеру (декоративні фронтони, пілястри, арки). Фасад церкви прикрашений білими кам'яними лиштвами і крученими колонами з капітелями. Чотириярусний обсяг покоїться на високому стилобаті. На четверик нижнього ярусу з півкружалами приділів і вівтаря спираються три чимраз менші за розміром восьмерики. Верхній восьмерик-барабан увінчаний синьою банею, всипаною білими зірками. З колишнього убрання церкви залишився лише свічник, який стояв біля ікони апостолів Петра і Павла.

Література

• Боровкова С. Н. Заповедная звенигородская земля. — 4-е изд., перераб. и доп. — М. : Московский рабочий, 1989. — 148, [30] с. — ISBN 5-239-00992-9. (рос.)
• Воронин Н. Н. Очерки по истории русского зодчества XVI—XVII вв. ― Л., 1934.
• Либсон В. Я. По берегам Истры и её притоков. — М. : Искусство, 1974. — С. 113—117. — 144 с. — (Дороги к прекрасному) — 75000 прим.
• Населенные местности Московской губернии. С алфавитным указателем и картою Московской губернии. ― М., 1913. (рос.)
• Памятники архитектуры Московской области. Каталог. В 2-х тт. т. II. С. 95. ― М., 1975. (рос.)
• Полякова Г. А. Флора и растительность старых парков Подмосковья / Институт лесоведения РАН. — М. : Наука, 1992. — С. 138. — 224 с. — ISBN 5-02-004120-3. (рос.)
• Шрамченко А. П. Справочная книжка Московской губернии. — М., 1890. (рос.)
• Чижков А. Б. Подмосковные усадьбы сегодня: Путеводитель. — М., 2000. — С. 116. (рос.)
• Чижков А. Б. Подмосковные усадьбы сегодня: Путеводитель с картой-схемой / Фонд «Русская усадьба». — 2-е изд., испр. и доп. — М. : Пальмир, 2002. — 172, [96] с. — ISBN 5-93811-003-3. (рос.)
• Рысин Л. П., Насимович Ю. А., Мачульский Е. Н. Уборы / Совет по изуч. и охране культ. и природ. наследия при Президиуме РАН. — М. : Биоинформсервис, 1999. — 32 с. — (Природное и культурное наследие Москвы) (рос.)