Франсуа Бертран
| Франсуа Бертран | |
|---|---|
| фр. François Bertrand | |
 Сержант Франсуа Бертран, ілюстрація художника, опублікована в щотижневому журналі «Détective», № 410 3 вересня 1936. | |
| Прізвисько |
сержант некрофіл вампір з Монпарнасу |
| Народження |
29 жовтня 1823 Вуазе, Гранд-Ест |
| Смерть |
25 лютого 1878 (54 роки) Гавр, Нормандія |
| Національність | француз |
| Країна |
 Франція |
| Рід військ | піхота |
| Звання | сержант |
 Франсуа Бертран у Вікісховищі | |
Франсуа Бертран (фр. François Bertrand; 29 жовтня 1823, Вуазе — 25 лютого 1878, Гавр[1]) — сержант французької армії, відомий тим, що займався ексгумацією і спотворював трупи, в основному жінок, на декількох французьких кладовищах, зокрема на кладовищі Монпарнас у Парижі, де займався некрофілією і некросадизмом.
Влітку 1848 року по березень 1849 року на паризьких кладовищах був знайдений ряд ексгумованих і знівечених трупів. Людина, якого преса називала «вампіром Монпарнаса», завжди вислизав від спостереження могильників і охоронців. Тому влада вирішила встановити пекельну машину біля стіни цвинтаря Монпарнас, де сліди бруду вказували на його прохід. Непомітний металевий дріт мав викликати кулеметний вогонь у разі попадання на нього, що й сталося в ніч з 15 на 16 березня 1849 року. Сержант Бертран був важко поранений і лікувався у шпиталі Валь-де-Ґрас, де його врятували, а потім довірили військовому лікарю доктору Маршалю де Кальві (1815—1873), який прийняв його визнання і попросив записати їх на папір[2].
Франсуа Бертран визнається, що з підліткового віку у нього було бажання вбивати жінок і мастурбувати на їх трупах[3]. Він постав перед військовим трибуналом, де доктор Маршал з Кальві заявив про його безвідповідальність через деструктивну мономанію, ускладнена еротична мономанія. Військова рада не взяла до уваги його висновки, оголосив сержанта винним і засудив його до одного року тюремного ув'язнення за «понівечення могил» за статтею 360 Кримінального кодексу Франції[4]. Письменник Мішель Ансель, якось написав про сержанта Бертрана в своїй книзі «Сержант Бертран: портрет щасливого некрофіла» (фр. Le Sergent Bertrand : portrait d'un nécrophile heureux), що знайшов слід некрофіла, коли він відбув покарання: Бертран був включений в другій батальйон легкої піхоти Африки, займався будівництвом доріг в Алжирі, а потім повернувся до цивільного життя. У 1856 році він одружився в Гаврі і працював на різних дрібних посадах: клерк, листоноша, доглядач маяка. Мішель Ансель приписує йому два понівечення могил, які відбулися в районі Гавра в 1864—1867 роках.
Дивина випадку сержанта Бертрана і, перш за все, той факт, що військова рада, котра судила цього солдата, не взяли до уваги слова доктора Маршала де Кальві в його аргументації на користь патології, яка характеризується як «деструктивна мономанія», ускладнена «еротичної мономанія», викликали одностайне обурення лікарів-алієністів того часу. Деякі з них висловили свою точку зору в наукових статтях, опублікованих у медичних журналах, з цього приводу помістили некрофілію серед інших венеричних хвороб, а Клод-Франсуа Мішеа попрацював над їх класифікацією. Стаття доктора Мішеа[5], яку історики ідей і моралі довгий час вважали першим медичним дослідженням гомосексуальності[6] (яку Мішеа в своїй статті назвав філософією), насправді є першим науковим аргументом на користь вродженої природи цієї схильності, заснованим на анатомічних спостереженнях початкової бісексуальності зародків ссавців[7]. Доведено, що Мішеа сам був педерастом [в сенсі цього слова в XIX столітті]: внесення його імені в реєстр педерастів префектури поліції засноване на доведених фактах[8]. Заслуги доктора Клод-Франсуа Мішеа[9] (1815—1882), засновника медико-психологічного товариства і видатного алієніста, були затьмарені кримінальних вироком за справу про порок в Діжоні.
Історія сержанта Бертрана стала темою роману, написаного в 1933 році американцем Ґаєм Ендором: «Паризький перевертень[en]» (1933). Чарльз Форт згадує його в своїй книзі «Дикі таланти[en]» (1932), а Гі де Мопассан згадує сержанта Бертрана в своїй розповіді «Волосся[fr]» (1884), де головна тема твору некрофілія. Франсуа Бертран є головним героєм роману Гі де Варна «Чорне чудовисько[fr]» (1965).
Німецький гурт Sopor Aeternus and The Ensemble of Shadows написав пісню про Франсуа Бертраном під назвою Dark Delight на альбомі Es reiten die Toten so schnell.
У 1994 році російський гурт «Апрельский марш» записала пісню «Сержант Бертран», котра увійшла в однойменний альбом[10].
- ↑ Див. факсиміле його свідоцтва про народження і смерті: Bulletin mensuel Quintes-feuilles (PDF) (французькою) . Щомісячний інформаційний бюлетень Quintes-feuilles. травень 2014. с. 7. Архів оригіналу (PDF) за 8 травня 2014.
- ↑ Le vampire de Montparnasse: l'affaire qui a terrorisé Paris pendant le XIXème siècle Le Bonbon, 12 février 2021
- ↑ La fesse cachée du cul: François Bertrand, le nécrophile Libération, 2 août 2016
- ↑ Agnès Giard (12 2012). Les 400 culs : La nécrophilie n’est pas condamnée par la loi française. Процитовано 3 décembre 2012.
- ↑ Мішеа, 1849, с. 338-339
- ↑ Manfred Herzer — Zum Ursprung des Angeborenseins. Capri, Zeitschrift für schwule Geschichte. 1987. 1. 20-24.
- ↑ Jean-Claude Féray — Les grands procès qui ont marqué l'histoire de l'homosexualité au XIX. III — L'affaire du sergent Bertrand. Bulletin mensuel Quintes-feuilles. Mai 2014. 2-7.http://www.quintes-feuilles.com/Bulletins/Mai%202014.pdf
- ↑ [Collectif] - Le Registre infamant. Quintes-feuilles. 2012, pp. 348—349.
- ↑ L’impossible conciliation ou la vie héroïque du Claude-François Michéa., Quintes-feuilles, Paris, 2015 ISBN 978-2-9551399-0-5
- ↑ Марш/альбомы/7006/ Текст песни «Сержант Бертран» группы Апрельский марш. Архів оригіналу за 9 квітня 2016. Процитовано 13 жовтня 2019.
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Франсуа Бертран |
|
