Фрегати типу «Ліндер»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фрегати типу «Ліндер»
Van Speijkklasse
Представник типу фрегат «Аполло»
Служба
Тип/клас Фрегат
Попередній клас Фрегати типу 12
Наступний клас Фрегати типу 21
Належність Військово-морські сили Великої Британії
Замовлено 26
Закладено 26
Спущено на воду 26
Введено в експлуатацію 26
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж 2300 тонн (стандартна)
2860 тонн (повна)
Довжина 113,4 м
Ширина 12,5 м
Осадка 5,8 м
Технічні дані
Рухова установка 2 × парові турбіни
Гвинти 2
Потужність 30 000 к.с.
Швидкість 28,5 вузлів
Дальність плавання 4600 миль на швидкості 15 вузлів
Екіпаж 260
Озброєння
Артилерія 2 × 114 мм гармати
Торпедно-мінне озброєння 1 ×Mark 10 Лімбо
Ракетне озброєння 4 × MM.38 Exocet замість гармат на деяких модернізованих кораблях
Зенітне озброєння 2 × зенітні ракети Seacat
або 1 × 6 GWS.25 зенітні ракети Sea Wolf на деяких модернізованих кораблях
2 × 20-мм зенітних автоматичних гармати
Авіація ангар для гелікоптера Westland Wasp, пізніше Westland Lynx


Фрегати типу «Ліндер» або фрегати типу 12I,[1][2][3] один з найчисельніших та типів фрегатів у сучасній історії Королівського флоту, які найдовше перебували у строю. Тип був побудований у трьох серіях між 1959 та 1973 роками. Для кораблів такого класу фрегати типу «Ліндер» мали незвичайно високу впізнаваність серед громадськості, не в останню чергу завдяки популярному драматичному серіалу BBC «Корабель» (Warship). «Ліндери» стали уособленням Королівського флоту з 1960-тих до 1980-тих.

Фрегати типу «Ліндер» або похідні від них проєкти були побудовані для інших флотів:

Конструювання[ред. | ред. код]

Політика Королівського флоту у 1950-х роках щодо використання окремих типів фрегатів, призначених для спеціалізованих завдань (тобто протичовнових, протиповітряної оборони і авіаційного наведення), виявилася невдалою. Хоча тактико-технічні характеристики кожного окремого типу кораблів були достатніми, відсутність стандартизації між різними типами призвела до збільшення витрат під час будівництва, а також на технічне обслуговування після того, як кораблі почали експлуатуватися. Крім того, не завжди були наявні спеціалізовані кораблі для виконання конкретного завдання у конкретному місці. Перший крок до створення справді універсального фрегата відбувся з типом 81 «Трайбл», який спочатку був замовлений в 1956 році. Швидкість «Трайбл» у 24 вузла вважалася максимально можливою для відстеження підводних човнів за допомогою нових гідролокаторів середньої дальності [4], що саме надійшли на на озброєння. Газова турбіна типу 81 забезпечила швидкий старт для фрегатів, не витрачаючи годин на запуск парових турбін, а надання можливості атакувати вертольотом на великі відстані вважалося важливим у ядерну епоху. Ці кораблі в основному були призначені для служби в тропіках, але їм не вистачало швидкості та озброєння, необхідних для пріоритетної ролі супроводу авіаносців на схід від Суеца, де швидкість та спроможність виявляти літаки були настільки ж важливими, як і протичовнові можливості. Таким чином, нові фрегати поєднували б ролі Т12 і Т61. Варіант типу «Ротесі» для Королівського військово-морського флоту Нової Зеландії HMNZS Otago, який надав всьому екіпажу кондиціонування, окремі ліжка та кафетерій [5] а також розроблений проект на замовлення цього ж флоту з оцінки можливостей Type 12 «Вітсбі» перевозити 2 більші протичовнові вертольоти Wessex. стали основою для розробки покращеного проєкту типу 12. [6]

Служба у Королівському флоті[ред. | ред. код]

Впродовж тривалої служби у Королівському флоті «Ліндери» були заадіяні під час протистояння Індонезії та Малайзії в 1963—1966 роках. Тріскові війни 1973 і 1975—1976 років, під час яких HMS Diomede отримав серйозні пошкодження через 30-футову пробоїну у корпусі після того, як був протаранений патрульним кораблем берегової охорони Ісландії. Фрегати з їх тонкими корпусами були набагато менш пристосовані для цього завдання, ніж пізніші морські патрульні кораблі.

Четверо представників типу брали участь у бойових діях під час Фолклендської війни 1982 року, три представники другої серії модернізації: HMS Argonaut, HMS Minerva і HMS Penelope[7] Argonaut зазнав 15 повітряних атак у протоці Сан-Карлос і був уражений кількома бомбами та гарматним вогнем. Він перебував на мілині протягом шести днів, у передньому магазині ракет «Сікет» та у машинному відділені були знешкоджені дві бомби.[7] Перший оснащений ракетами «Сівулф» HMS Andromeda був одним із трьох фрегатів, оснащених найновішою зенітною ракетою Королівського флоту на війні, і служив під час війни критичним «голкіпером» — останньою лінією оборони для авіаносця HMS Invincible під час війни.[8] П'ять немодернізованих, оснащених артилерією, «Ліндерів» з широким корпусом прибули в зону бойових дій в останній тиждень конфлікту і відразу після нього, щоб служити в повоєнній оперативної групи на чолі з абсолютно новим авіаносцем HMS Illustrious. Під час конфлікту команда аргентинських військово-морських диверсантів зробила спробу встановити міни на HMS Ariadne в Гібралтарі. Цей останній представник типу, введений в експлуатацію в 1973 році, як і два, побудовані для Чилі, мав спеціальні системи радіоелектронної боротьби для протидії протикорабельним ракетам Exocet, і аргентинські спецслужби, можливо, передбачали, що «Аріадна» буде направлена до Фолклендських островів, що насправді сталося лише після закінчення війни.

Кораблі відмінно показали себе на службі Королівського флоту, з відносно низьким рівнем шумності, який дозволяв буксируваному гідролокатору 2031(I) дальність дії понад 100 миль, що краща, ніж у більш досконалого гідролокатора 2031(Z), якщо він встановлений на фрегатах Type 22. Однак усі «Ліндери» на службі Королівського флоту були виведені з експлуатації на початку 1990-х років через старіння конструкції кораблів і велику кількість екіпажу. «Сцилла» була затоплена 27 березня 2004 року як штучний риф біля Корнуолла, через одинадцять років після її виведення з експлуатації в 1993 році[9].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Purvis, M.K., 'Post War RN Frigate and Guided Missile Destroyer Design 1944-1969', Transactions, Royal Institution of Naval Architects (RINA), 1974
  2. ↑ Marriott, Leo (1990), Royal Navy Frigates Since 1945 (вид. 2), Ian Allan Ltd, с. 87, ISBN 0-7110-1915-0

    Note that Marriott gives slightly different dates than Hansard (6 July 1981) [Архівовано 2022-01-05 у Wayback Machine.] for the completion of the following refits:
  3. ↑ Postwar Frigates
  4. ↑ N. Friedman. British Destroyers and Frigates. The Second World War 7 After. 2006. Chatham, p 243 ,
  5. ↑ D K Brown. A Century of Naval construction. Conway Maritime. 1983. London p 203-207,
  6. ↑ .R. Gardiner. Conway's All the World's Fighting Ships. Part 1. Western powers. Conway Maritime. London.1983, p 164-5.
  7. ↑ а б L. Marriot. Royal Navy Frigates 1945—1983.Ian Allan. 1983. London, p 90.
  8. ↑ Marriot. Royal Navy Frigates 1945—1983, p 90-1
  9. ↑ HMS Scylla. shipsproject.org. Процитовано 2 жовтня 2021.

Література[ред. | ред. код]

  • Allanway, Jim (1995) Leander Class Frigates, H M Stationery Office, ISBN 978-0117724587
  • Jackson, Robert (2006) The Encyclopedia of Warships, From World War Two to the Present Day, Grange Books Ltd, ISBN 978-1840139099
  • Marriott, Leo (1990), Royal Navy Frigates Since 1945, Second Edition, Ian Allan Ltd (Surrey, UK), ISBN 0-7110-1915-0
  • Meyer C J (1984) Modern Combat Ships 1: Leander Class, Littlehampton Book Services Ltd, ISBN 978-0711013858
  • Osbourne, Richard and Sowdon, David (1991), Leander Class Frigates: History of Their Design and Development, 1958-90, World Ship Society, ISBN 978-0905617565
  • Purvis, M K, Post War RN Frigate and Guided Missile Destroyer Design 1944-1969, Transactions, Royal Institution of Naval Architects (RINA), 1974


Військовий корабель Це незавершена стаття про військові кораблі.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Фрегати_типу_«Ліндер»&oldid=40922491