Церква Сан Лоренсо (Алмансил)
| Церква Сан Лоренсо | |
|---|---|
 Церква Сан Лоренсо (Алмансил) | |
| 37°4′55.509996099996″ пн. ш. 8°0′32.190012100002″ зх. д. / 37.08209° пн. ш. 8.00894° зх. д. | |
| Тип споруди | церква і культурна спадщина[1] |
| Розташування |  Португалія[1], Алмансил[1] |
| Архітектор | невідомий |
| Початок будівництва | 1684 р. |
| Кінець будівництва | 1730 р. |
| Будівельна система | каркасна |
| Стиль | бароко |
| Належність | католицизм |
| Єпархія | Фаруська діоцезія |
| Стан | Immovable Cultural Heritage of Public Interestd |
| Епонім | Лаврентій Римський |
| Присвячення | Лаврентій Римський |
  Церква Сан Лоренсо (Алмансил) (Португалія) | |
 | |
 Церква Сан Лоренсо у Вікісховищі | |
Церква Сан Лоренсо, Алмансил (порт. Igreja de São Lourenço (Almancil)) — храм і шедевр барокового інтер'єру на півдні республіки Португалія.
Найстаріша згадка про церкву знайдена в книзі «Livro да Freguesia de São João da Venda» з датуванням 23 травня 1684 року[2]. Пізніше церкву згадували в лютому 1693 та в 1715 рр., але про кінець будівництва споруди не йшлося[2].
З напису на хорах стало відомо, що декор із синьо-білих кахлів створений 1730 року майстром Полікарпо де Олівейра Бернардес. У період між 1868—1869 роками був відновлений хор з деревини, але декор з азулежу залишався недоторканим. Лише при облаштуванні двох нових ніш у XIX столітті були перекладені на невеликій площі кольорові кахлі.
1968 року керівництво релігійної громади провело ремонти даху та каплиць, були зняті дерев'яні хори, амвон і бічні вівтарі, викладені тротуари і наведено порядок на старому кладовищі.
28 лютого 1969 року стався черговий землетрус. Мури церкви потріскалися, були пошкодження арок і ризниці. Ремонтно-відновлювальні роботи проведені 1970 року з частковим зняттям сюжетних кахлів, ремонтом стін і арок, вирівнюванням поверхонь[2]. Кахлі укладали на колишні місця, але на новому розчині з піску і цементу. Роботи проводив відділ Генерального директората по спорудам і національним пам'яткам Португалії [2].
Церква Сан Лоренсо, шедевр провінційного бароко Португалії 17-18 століть. Церква розташована на східному боці поселення неподалік від цвинтаря. Архітектор споруди невідомий. Вибудована з цегли, потинькована і вибілена крейдою ззовні. Кути споруди, карнизи, портали і пілястри виконані з місцевого каменю аліканте[2].
Однонавна, сама нава позбавлена вікон. Вікна розташовані лише у вівтарній частині церкви, котра контрастує яскравим освітленням із напівтемною навою.
Має бічні каплиці та ризницю. Над прямокутною ризницею в північного боку споруди височить дзвіниця[2]. Сходи розташовані ззовні довгою смугою і спираються на додатковий мур і північну стіну самої церки. Даху над сходами нема. Біле тло стін на фасадах храму прикрашене лише пишними порталами та важкими карнизами.
Родзинкою провінціальної церкви Сан Лоренсо став декор з кольорових кахлів, котрі відомі в Португалії як азулежу. Синьо-білі кахлі—азулежу вкривають усі чисто стіни і стелі церкви. Бічні мури в інте'єрі розділені аркадою, в нішах котрої розташовані картини-сцени з житія Св. Лоренсо, виконані розписами кобальтом на кахлях. На сюжетних кахлях такі сцени з написами латиною —
- «Св. Лаврентій сцілює двох сліпих»
- «Св. Лаврентій роздає милостиню жебракам храмовим майном»
- «Св. Лаврентій на аудиєнції у папи римського Сикста ІІ»
- « Перемови св. Лаврентія з імператором Валеріаном І»
- «Мученицька смерть Св. Лаврентія» тощо.
Декор із синьо-білих кахлів доповнює золочене дерево головного вівтаря храму, ствоюючи дивовижну картину барокового інтер'єру, гідного прикрасити і столичну церкву. Хоча засоби декорування церкви важко назвати коштовними, позаяк використані дешеві матеріали. Декор із синьо-білих кахлів таким чином став замінниками живопису олійними фарбами чи фресок. Живопису нема і на головному вівтарі, позаяк в провінції було важко знайти майстерного художника. Вівтар в церкві архітектурний і прикрашений лише скульптурами.
Над головним вівтарем - невеликий підбанник і баня, в інтер'єрі вони теж вкриті кольоровими кахлями з архітектурним декором і орнаментами.
Подібні сюжетні і орнаментальні кахлі мають церква Милосердия Віана-ду-Каштелу, де працювали Полікарпо де Олівейра Бернардес та його батько Антонио де Оливейра Бернардес та в церкві Франциска Ассізького у Фаро[2].
-
Вуличка провінційного Алмансила. -
Головний фасад з фігурним фронтоном і сюжетним панно азулежу. -
Нава церкви і головний вівтар. -
Головний вхід.
.JPG)
- Lopes, João Baptista da Silva (1841), Corografia (...) do reino do Algarve (in Portuguese), Lisbon, Portugal
Guia de Portugal (in Portuguese) 2, Lisbon, Portugal, 1927
- Simões, João Miguel Santos (28 June 1949), "Os notáveis azulejos da Igreja de São Lourenço de Almancil e da Capela de Nossa Senhora da Conceição em Loulé", Correio do Sul (in Portuguese) (1656)
- Smith, Robert C. (1963), A Talha em Portugal (in Portuguese), Lisbon, Portugal
- Meco, José (1985), Azulejaria Portuguesa (in Portuguese), Lisbon, Portugal
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Церква Сан Лоренсо (Алмансил)
