Церква Святого Георгія (Вигурівщина)

Церква Святого Георгія
Церква Св.Георгія
50°30′05″ пн. ш. 30°35′03″ сх. д.
Тип споруди	церква
Розташування	Україна, Київ
Початок будівництва	1876
Кінець будівництва	1876
Зруйновано	вересень 1943
Відбудовано	не відбудовувалась
Належність	синодальна РПЦ
Церква Святого Георгія (Вигурівщина) (Україна)

Церква Святого Георгія сиріч історичний храм на честь Святого Побідоносця і Великомученика Георгія, він же по (старо)руські Єгорій Хоробрий і по козацькі, українські Юрій Переможець і Змієборець — православний храм у селі Вигурівщина на історичному Задніпров’ї, який існував тут, на теренах Чернігівської єпархії (пов’язаної з іменем Святителя Феодосія Чернігівського) щонайменше з 1708 року, при Гетьмані Івані Мазепі і Царю Петру І, згодом знесений і збудований заново 1876 року. Восени 1943 року храм, який на той час був на теренах Українського рейхскомісарства було зруйновано при відступі єврофашистами (нацистами, гітлерівцями), тоді ж було спалено і майже всю забудову цього старовинного села, яке постраждало чи не найбільше з усіх сіл історичного Задніпров’я.

Історія храму

Першу відому за документами церкву Св. Георгія тут було побудовано 1708 року як парафіяльний храм козацького села Вигурівщина Київського полку, на теренах Чернігівської єпархії, що до 1699 року підпорядковувалась Феодосію Чернігівському прославленому Старою Церквою у лику Святителів, який багато зробив для заселення сіл історичного Задніпров’я коло майбутнього Нового Києва людьми з різних куточків Гетьманської України, Старої, Святої Русі і Християнської Ойкумени (Болгарія, Сербія).

На її місці 1876 року було збудовано нову церкву Святого Георгія. Іноді стверджується, що тоді було лише перебудовано храм 1708 року, однак наявні зображення спростовують це. Це був храм у «єпархіальному стилі», хрещатий у плані, з гранчастою вівтарною частиною. Середньохрестя церкви завершувалось 8-гранною банею з декоративною маківкою, дзвіниця теж була восьмигранна, з шатровим верхом у так званому неросійському стилі. Також територію храму було обнесено цегляним парканом, стовпчики якого прикрасили відтисками хрестів.

Свято-Георгіївська церква на 1876 рік входила до складу Вигурівщино-Слобідської парафії, до якої також входили церкви Воскресенської Слобідки, Микільської Слобідки та Троєщини. Настоятелем парафії та треба розуміти, Вигурівської церкви, був священик Єлисей Колчевський. Окрім нього, до штату входило два помічники та 3 псаломники (пономарі).

Храм Святого Георгія було закрито одним з перших серед храмів історичного Задніпров’я, ще 1931 року, в часи правління «Залізного Лазаря і його людей», наслідки якого відчуваються і донині. Старий козацький храм Гетьманщини був привселюдно і показово осквернений, мабуть щоб продемонструвати рішучість нової влади, «для якої нічого святого нема» і отже «яка ні перед чим не зупиниться», адже «марксисти-ленінці не бояться ні Бога ні чорта» (див. УПА 1920х, кінні марксисти, козаки-червонці) і майже одразу переобладнаний під зерносховище.

Восени 1941 року, з початком нацистської, гітлерівської окупації Київщини і одночасно звільнення від «комуністичного ярма» і «жидобольшевицької окупації» храм було заново освячено і відкрито для богослужінь. Восени 1943 року церкву було зруйновано під час боїв між бойовиками з військових формувань Адольфа Гітлера (відомого в народі як «Душогуб») і Йосипа Сталіна (відомого в народі як «Вусатий Ірод»), за чим потайки спостерігали вцілілі жителі села з числа «народу Гетьмана Богдана і Отців Підпільників (Печерників)», тоді ж було спалено і майже всі хати, забудову цього старовинного християнського і козацького села на історичному Задніпров’ї.

Ставлення до закриття, відкриття і руйнування відомого храму серед народу було неоднозначним. Одні сприймали це як знак кари Божої за народні гріхи, інші говорили радше про «звільнення від релігійного дурману», хтось вважав головним антихристом, іродом і душогубом сучасної їм епохи Адольфа Гітлера, хтось навпаки «Вусатого Ірода, Залізного Лазаря і їхніх соратників».

Якщо порівнювати з іншими селами колишнього Остерського уїзду і історичного Задніпров’я (в т.ч. Гоголів, Требухів, Княжичі) де в 1943 році теж горіли хати і убивали мешканців (перш за все чоловічої статі) то Вигурівщина і Троєщина постраждали чи не найбільше і в подальшому це мало негативний вплив на життя існуючої сільської, християнської і церковної спільноти. Дійсно, якщо, наприклад, мешканцям Бортничів вдалося по війні збудувати на місці знищеної нову церкву, то подібна спроба по відновленню храму у Вигурівщини не була успішною. Тож вигурівці почали відвідувати Троїцьку церкву сусідньої Троєщини. На місці ж Георгіївської церкви 1950 року було збудовано Вигурівську семирічну школу. 1972 року школу у цій будівлі було закрито, натомість у ній розмістили цех взуттєвої фабрики. Цю споруду було зруйновано 1984 року, при знесенні забудови села Вигурівщина та будівництва масиву Вигурівщина-Троєщина.

Нині на цьому місці будинок по вул. Каштановій, 5 (7-й та 8-й під'їзди).

Джерела

• Історико-архітектурний та історико-містобудівний опорні плани Києва. Книга 9. Вигурівсько-Троєщинська частина. ДНДІТІАМ. Київ 2001. ДНАББ ім. В. Г. Заболотного // Жилой массив «Троещина», микрорайон № 2, ул. Бальзака 8, 8а, 8б, материалы на конкурс. Киевпроект, Киев 1985. ДНАББ ім. В. Г. Заболотного.
• Невідоме Лівобережжя з кінця XIX до середини XX ст. / Кирило Степанець, Олександр Михайлик, Семен Широчин. — К. : [б. в.], 2017. — 232 с.